1929 року у Львові на базі семінарії Святого Духа з ініціативи Андрея Шептицького було відкрито Богословську академію. Саме на її подвір’ї в честь 30-річчя обіймання митрополитом його кафедри було вирішено поставити йому пам’ятник. Розробником його проекту став скульптор Андрій Коверко і в жовтні 1932 року пам’ятник Андрею Шептицькому було встановлено в напіввідкритій капличці у дворі семінарії.
9 листопада 1932 року в газеті “Діло” (№ 249) український мистецтвознавець, доктор філософії Михайло Драґан опублікував статтю під назвою “Перший український памятник у Львові” про цю важливу для українського Львова подію. Текст публікації подаємо оригінальним.
Перший український памятник у Львові.
Умовини житя не дали нам змоги досі поставити якийнебудь памятник нашим заслуженим людям на прилюднім місці у Львові. Навіть для одиниць, що жили і працювали у Львові, яких надбання є достойною вкладкою в скарбницю загально людської культури, а тимбільше культури народу, що становить переважну більшість цьої провінції, нема місця під памятник.
Перший український памятник мусів станути у межах будинків, недоступних кожночасно для загалу. Маємо на думці памятник відкритий недавно в парку греко-кат. Духовної Академії, а здвигнений в честь Великого Мужа Галицької Землі, Добродія безчисленних культурних установ і князя нашої Церкви митр. Андрія Шептицького. Духовна Академія, що завдячує йому своє повстання і скорий та багатий розвиток перша сплатила частину довгу вдячности за заслуги покладені для добра народу.
Памятник цей є одночасно одною з ланок у мистецькій діяльності теперішнього проводу Духовної Академії, що від ряду літ старається заповнити недоцінювану досі у нас, а також і в мурах цієї установи, ділянку мистецькими вчинками, що далеко переходять вагу і значіння для домашніх потреб самої установи, але є одночасно немаловажним вкладом у культуру нашого народу. Згадаймо тут хочаб каплицю кисти П. Холодного, вже знану і славну, недокінчені ще декорації стін залі П. Ковжуна, відтак Музей Академії, який ледви за кілька місяців свого істнування вже може похвалитися експонатами першорядної мистецької і історично-культурної вартости. Останнім покищо ділом Духовної Академії, а радше його ректора о. д-ра Й. Сліпого, що перший у мурах цієї установи належно поставився до мистецьких справ таких потрібних для заокруглення світогляду кожної культурної людини, є отсе памятник митр. А. Шептицького.
Памятник виконав з вапнякового полянського каміня арт.-різьбар А. Коверко, який ще й інші праці виконував в Академії, нпр. іконостас у каплиці Холодного. Завдання різьбаря не було легке. Бо коли наше малярство має вже багато визначних мистців, то різьбарство, що звичайно до свого розвитку потребує великих матеріяльних засобів, ставить щойно перші кроки, які не завсіди виходять зовсім удатними. У тих умовинах треба великої напруги і праці, щоби різьбарський твір досягнув мистецького рівня. І треба признати, що А. Коверко поставився до справи відповідально і з належним зрозумінням, у висліді чого маємо теперішній памятник.
Могутня монументальна постать на трьох ступнях, оперта на лівій нозі і руці, у важких складках одежі, що надають цілій поставі великої сили і могутності, з глибоко задуманою головою натхненого пророка, якого думки обертаються довкола хреста, що його держить у правій руці на грудях. Стилістично памятник треба зачислити до нового мистецтва, яке в різьбарстві хоче ділати будовою мас, відважним заломанням світла і тіни, ясним незложеним укладом ліній. Це Коверкові зовсім удалось. Деякі труднощі виринули лише при композиції голови, яка з причини реалістичних вимог портретної подібности мусіла стилістично дещо віддалитись від решти корпусу. Стояла дилема: або добувати форму і тоді подібність пересунути на другий плян, або робити портрет зі шкодою для вимог стилю. Переважила концепція друга, бо до першої концепції нема у нашого загалу ще повного зрозуміння. Компроміс цей мусів статися, щоби твір, який має бути доступний для глядачів, не дуже радикально подавав їм незвичні мистецькі тенденції. Одначе відхил стилю голови не є настільки далекий, щоб цілість затрачувала одностайність мистецької концепції. Форма та зрештою ще не є остаточна і може бути ще кожної хвилини перемінена, бо й так на викінчення різьби до речинця відкриття не вистарчило різьбареві потрібного часу.
Сяк чи так, памятник митр. Андрея Шептицького є вкладом у нашу мистецьку культуру, не лише тим, що він наш перший памятник у Львові, але й своїми мистецькими прикметами, А. Коверко дав доказ, що у сприятливих умовинах для мистецької праці він може випускати зі своєї робітні непересічні мистецькі твори. Духовній Академії належиться подяка, що створює ті умовини, бо це вийде на пожиток не лише Академії, але й нації.
Михайло ДРАҐАН.
