Дослідження захисного аспекту вівтарного образу Діви Марії Оранти з Софії Київської є дуже актуальним завданням, враховуючи те, що нині Україна перебуває в стані масштабної війни з російським агресором. Відтак, мова піде про захисну місію та комплекс рис воїнського заступництва мозаїчного образу Софійської Оранти, як національної Берегині над стольним містом Києвом та Княжою Руссю-Україною.
Існує поважна література, де образ Софійської Оранти досліджується в історичному, культурознавчому та мистецтвознавчому аспектах. Знана українська дослідниця, професор, д. іст. наук Надія Нікітенко, чи не найбільше досліджувала цей прославлений образ, регулярно звертаючись до нього у своїх численних працях. Цікаві думки і спостереження висловлювали вітчизняні дослідники: Дмитро Гордієнко, Людмила Міляєва, Сергій Кримський, Володимир Овсійчук, Надія Верещагіна, Діана Клочко. Проте, захисна ідея мозаїчної Оранти з Софії Київської залишається найменш вивченою.
Відтак, мета цієї статті – дослідити захисний, мілітарний аспект образу Софійської Оранти в контексті загальнодержавного утвердження Богородиці як найважливішого воїнського символу Київської держави.
З моменту прийняття Хрещення у 988-989 рр. шанування Божої Матері пронизувало усі грані політичного, культурного, суспільного життя новонаверненої країни. Воно витворилося у храмобудівництві, літературі, образотворчому мистецтві. Сакральний простір Києва був буквально насичений «знаками» культу Богородиці, який ініціювало княже подружжя Володимир Великий і Анна Порфірородна. [Надія Верещагіна, електронний ресурс] Отже, від часу офіційного прийняття Християнства у княжих часах та упродовж усієї християнської історії України, Богородиця наповнювала усі грані державного і народного буття, залишаючись домінантним явищем духовності та державотворчої ідеї.
Як влучно зазначив Сергій Кримський, що у києво-руських містах «головний храм мав семантичну функцію – він виражав місію князівства. У Переяславському князівстві головний храм – Михаїла, воїна, проводиря небесного воїнства, (тому що – А. К.) це прикордонне, степове князівство, що захищало Русь від кочівників. У Чернігові головний храм – Спаса (Чернігівське князівство претендувало на перше місце серед руських земель)… У Києві головний храм – Софія. Софія – за християнським богослов’ям – друге обличчя (Святої – А. К.) Трійці, тобто Христос. Але зображено Богородицю». [Кримський, 2021, с. 763-764] Взагалі, продовжує Сергій Кримський «семантика Києва задана богородичним циклом» [Кримський, 2021, с. 763-764] Тобто основні храми Києва були богородичні. Це свідчить про інтенсивний розвиток самобутніх форм марійської духовності, осередком якої був столичний Київ.
У Києві Богоматір зближується з Софією на тій підставі, що «вона – перший храм Софії». Адже Діва Марія «несла Христа усередині самої себе, була вагітна Христом». [Кримський, 2021, с. 764] Ця ідея є стрижневою для київського християнства.
Отже, Пресвята Богородиця як стрижнева Особа в історії України, у княжому періоді мала багатогранне сприйняття у різноманітних ділянках релігійного та державного життя. І, саме вона – Богородиця у княжій епосі стала найважливішим воїнським символом Київської держави. Чому Діва Марія була сприйнята як осередок воїнської захисної місії у тисячолітній історії християнської Руси-України? Які риси духовно-етнічного формування українців спричинилися до розвитку цього виразного і небуденного сприйняття Діви Марії?
Для початку проаналізуємо мозаїчний образ Софійської Оранти, створення якого за дослідженнями Надії Нікітенко орієнтовно припадає на 1018 рік. [Нікітенко, 2016, с. 89-101] Отже, вік мозаїчної Оранти – близько тисячу років. (ІЛ. 1) Грандіозна постать мозаїчної Богородиці Оранти, висотою майже 6 метрів займає всю площу верхньої половини конхи вівтаря храму Святої Софії. З першого погляду на Софійську Оранту відзначуємо нетипові для жіночої постаті пропорції могутньої, широкоплечої Діви-Захисниці.
Уважний погляд на Богородицю, яка недарма мала функцію Непорушної Стіни держави, виокремлює сильні й виразні плечі, вольовий жест широко розставлених у чіткому вертикальному положенні рук з відкритими долонями у подвизі молитовного предстояння за Країну і Народ. Вольовий, енергійний лик Діви Марії. (ІЛ. 2) Під складками нижнього одягу (столи), немов колони, проглядуються сильні ноги, які передають несхитність поставі Пресвятої Діви! Уся Її постать демонструє незламну силу. Тут одразу пригадується вислів з Акафісту до Богородиці, де мовиться, що Пресвята Богородиця – «Непереможна Воєвода». Її могуттю, за Божою милістю подаються перемоги над ворогами! Вона – посилає на ворогів поразку, а нам, християнам дарує перемогу. [Аверінцев, 2007, с. 290-299; Комарницький, 2022, с. 39]
Тож перед нами не тільки втілення Богородиці як «Непереможної Воєводи» але й найбільший за розмірами настінний образ у сакральній традиції Київської держави. Згусток захисної енергії цього монументального образу проявляється не тільки у фізичному зусиллі щодо реалізації захисного жесту. Але, на духовному рівні, головний подвиг Софійської Оранти – многотрудне молитовне Заступництво за Українську державу і за Народ, звернене до образу Христа-Пантократора, зображеного в центральному куполі храму Святої Софії. Цю ідею підкреслює жест широко розкритих рук Оранти, яка у молитві спрямовує їх до мозаїчного зображення Христа-Пантократора. (ІЛ. 3) У цьому – головна смислова вісь і домінанта храму Софії Київської, і, водночас промовисте свідчення, що Пресвята Богородиця – Софійська Оранта отримує Свою Силу саме через Господа Ісуса Христа!
Мова заступництва Софійської Оранти ускладнена тією обставиною, що її широка, вагома постать не зображена на темному поземі, а навпаки на золотому, чотирикутному камені, або за висновками Дани Вишнівської і Діани Клочко на рушникові, по краях оздобленому імітацією коштовного різнокольорового каміння. [Дана Вишнівська, Діана Клочко: електронний ресурс] Завдяки такому прийомові, могутня постать Діви Марії є важкою і невагомою водночас, тому на суцільному золотому мозаїчному тлі вона, ледь спираючись на делікатний карниз, пильно дивиться на молільників. (ІЛ. 4) «Складні бганки лілейно-пурпурового мафорію покривають голову, плечі, груди. Вони вказують на те, скільки динамічного, буквально титанічного зусилля треба докласти, аби утримувати руки, здійнятими вгору, із відкритими долонями. Вже не роки – тисячоліття». [Кримський, 2021, с. 763-764]
Монументальність фігури Оранти пояснювали через образ Мойсея». У битві юдеїв з амаликитянами, Мойсей у такій самій позі молився до Бога за перемогу свого народу. А, коли знесилювався і опускав руки – перевага переходила до ворогів. Таким чином, «подвиг Оранти – це подвиг вічного «тримання» рук перед Богом на захист грішного людства. Тому Діва Марія і зображується тут як войовниця, як згусток волі й сили, від якої повинні загинути всі вороги» [Кримський, 2021, с. 763]
Ідея особливого захисту Українського народу Дівою Марією концентрувалася навколо жесту Софійської Оранти. Це молитовне заступництво Софійської Оранти перетривало упродовж усієї тисячолітньої історії України, включно із нинішнім часом. Від давніх часів і до сьогодення наші предки добре усвідомлювали цінність цього заступництва і в легендах передавали цю інформацію з покоління до покоління. Так у драматичних часах монгольського вторгнення з’явилася цікава легенда про те, як монголи довго і без успіху били таранами у стіну храму Святої Софії, в якому перебувала велика кількість киян. Били з тієї сторони, де містилося велике мозаїчне зображення Богородиці Оранти. І стіна встояла…! А нещодавнім прикладом заступництва є подія столітньої давності, коли у 1918 році Софійська Богоматір-Оранта вберегла храм Святої Софії – найбільшу Святиню Українського Народу: більшовицький снаряд також не зміг пробити вівтарну стіну і знищити храм, тому що його зупинила… Богородиця. Снаряд застряв у постаті мозаїчної Оранти і не розірвався. [Комарницький, 2022, с. 39]
Увесь комплекс зображальних характеристик: пластика форм, пропорції, ритміка підтверджують, що у випадку мозаїчної Софійської Оранти, маємо одне з найбільш переконливих свідчень в історії світового християнства – створення образу Богородиці як зброї проти агресора. [Комарницький, 2022, с. 39] Водночас Софійська Богородиця повстає промовистим втіленням ідеї Берегині, глибоко закоріненої у слов’яно-українській культурі.
На духовно-смисловому рівні таке сприйняття Софійської Оранти як загальнонародної Берегині дає можливість відчитати і зрозуміти архетип українства, що сформувався саме у процесі тисячолітнього протистояння з азійськими ордами. У контексті цього багатовікового протистояння у релігійно-суспільній свідомості Руси-України міг бути актуалізований образний сенс Софійської Оранти як Захисниці Київської держави. Цей образний сенс сконцентровано у відомому з княжих часів формулюванні: «Вона (Оранта) – Непорушна Стіна Держави, через яку не перелетить жодна стріла і жоден спис». Важливо, що таке етнічне за характером формулювання, окрім Києва та його мозаїчної святині – Софійської Оранти, ніде у християнському світі не траплялося.
Історична достовірність цього формулювання підтверджується тим, що у духовній культурі та на рівні державотворчої ідеї Руси-України, Захисний Ідеал концентрувався саме навколо постаті Діви Марії-Оранти. Тому, закономірно, що Богородиця Оранта, чий образ прикрашав вівтарі усіх київських першохрамів, як Захисниця Києва і всієї Руси-України була наділена мілітарною функцією. (ІЛ. 5) Науково доведено, що саме київська традиція оздоби вівтарів храмів надавала перевагу винятково образу Марії Оранти. [Комарницький, Зятик, 2019, с. 63-64; 70-77] І саме київські зображення Оранти були найбільшими за розмірами серед усіх зображень у системі оздоби цих храмів. У вівтарях храмів на заході Київської держави і на півночі вже переважали іконографічно інші зображення Божої Матері та Ісуса Христа.
Починаючи з моменту Хрещення Київської держави та спорудження Десятинної церкви, це явище Оранти визначило місцевий етнічний тип богородичної духовності Київської держави, присутній у словах Акафісту до Богородиці, про те, що Пресвята Діва – «Непереможна Воєвода», яка має силу нездоланну! Відтак, із серії грандіозних київських орант, які представляють войовничий тип Діви Марії-Захисниці до нашого часу дійшла тільки Софійська Оранта, а також чудотворна київська святиня «Богоматір Велика Панагія» (Печерська Оранта). (ІЛ. 6)
Сергій Кримський резонно запитує, чому «у Києві виникає храм Софії? Київська Русь, і, відповідно, Київська держава, народилася на березі великого степового океану. Уявіть собі Великий Степ, що починається біля Великої Китайської Стіни, – степи Монголії, степи Середньої Азії, степи Прикаспію, степи Уралу, і степами України та Угорщини вона закінчується біля Альп. Великий степ, що охоплює два континенти! Цей Степ був етнічним казаном, що весь час «вихлюпував» хвилі навал кочівників». «Цей Великий Степ, що «давив» на Київську Русь, для киянина, русина, був пітьмою зовнішньою, хаосом. Хаосу треба протиставити розумну Ойкумену, тобто розумне буття. Такою розумною Ойкуменою могло бути місто, центром якого є Софія», а образом Софії в Києві була Богородиця, Діва Марія як Оранта. [Кримський, 2021, с. 756]
Саме він, цей дикий, рухливий Степ зі своїм світом половецьких баб і язичництвом був головним антагоністом Київської держави. Це протистояння мало не лише мілітарний характер, але й ідейний: християнська київська Софійна цивілізація проти язичництва. [Комарницький, 2022, с. 39] Ця ідея Софії-Премудрості існувала при формуванні витоків національного та державного буття Українського народу: Премудрість Божа прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. [Святослав Шевчук, 2018, електронний ресурс]
Мозаїчна Оранта не тільки домінантний образ Софії Київської, вона є образом, «ликом» Софії, (ІЛ. 7) вона також є ототожненням цілого храму, який став квінтесенцією цілої епохи української духовної культури та київського християнства. Проте, символізм Софійської Оранти не обмежувався тільки алегорією відносно митрополичого храму Софії Київської. Як свідчить тогочасна ранньокиївська літературна традиція, що упродовж ХІ століття ідея зближення Богородиці з містом Києвом була присутньою на духовному рівні. Про це промовисто свідчить текст «Слова о Законі і Благодаті» святого Іларіона Київського (1022 р.). Мовлячи про спорудження великим київським князем Ярославом Мудрим храму Благовіщення на Золотих Воротах, святий Іларіон Київський зазначає: «… Їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого Господського празника – Святого Благовіщення, аби благословення, що його Архангел дав Дівиці, було і граду сьому. До Неї ж бо мовилось: «Радуйся, обрадувана, Господь з Тобою!» (Лука 1, 28). До града ж: «Радуйся, благовірний граде, Господь з тобою!». [Іларіон Київський, електронний ресурс]
Тут маємо чітку асоціацію: Благовіщення, яке Архангел Гавриїл надає Діві Марії, це – водночас Благовіщення, що передається усьому граду Києву, символом чого і виступав храм Благовіщення Пресвятої Богородиці на Золотих Воротах. Як виходить з тексту святого Іларіона Київського – спорудження церкви Благовіщення на головних, Золотих Воротах княжо-української столиці, яке не мало аналогій у візантійській імперії, було підставою для появи рідкісної ідеї – зближення святим Іларіоном київським Богородиці з містом Києвом. Зазначимо, що, саме через Золоті Ворота, на яких розташовувався храм Благовіщення відбувався в’їзд на територію столичного Києва до головного митрополичого храму Святої Софії-Премудрості. (ІЛ. 8)
Отже, ідея зближення Діви Марії і Києва як «Матері городів руських» була надзвичайно актуальною для ідейного «поля» київської православної духовності та державотворчості упродовж ХІ століття. Важливо зазначити, що слова 45 псалма, викладені з мозаїки на передвівтарній арці Святої Софії Київської ще глибше виявляють ідейно-захисний сенс Софійської Оранти: «Бог посеред Неї і не захитається, допоможе Їй Бог, коли ранок настане». У цьому контексті згаданий надпис: «Бог посеред Неї…» означає, що Бог не тільки перебуває посеред Богородиці Оранти, але й також посеред храму Святої Софії, посеред міста Києва і назагал усієї Київської держави[1]. Відтак, у монументальній традиції та літературі доля міста Києва найтісніше пов’язується з Дівою Марією.
Це підкреслює і Сергій Аверинцев, який стверджує, що «Богородиця є «град», адже її цнотливість символічно пов’язана з цілісністю, неприступністю і впорядкованістю міста» У візантійському піснеспіві авторства святого Романа Солодкоспівця, Богородиця іменується «дванадцятивратним градом» Апокаліпсису, тобто Небесним Єрусалимом. [Аверінцев, 2007, с. 290-299]
Зазначимо, що у цей час київський князь Ярослав Мудрий, який довершив справу свого батька – Володимира Великого – спорудження Софії Київської, і: «… славний град твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив людей твоїх і град святій всеславній, скорій до помочі християнам Святій Богородиці…». [Іларіон Київський, електронний ресурс] Отже, як це відмітив святий Іларіон Київський у своєму «Слові о Законі і Благодаті», Ярослав Мудрий присвятив місто Київ під патронат Пресвятої Діви і тим самим ще більше закцентував на Її захисній місії. [Комарницький, 2022, с. 40] Слова «вінцем обклав» вже демонструють ідею Покрови, яку на знаково-формальному рівні вперше реалізовано у внутрішній системі оздоби Софії Київської при допомозі надпису з Псалма 45 на передвівтарній арці: «Бог посеред Нього (Неї)…». Формально цей надпис утворює півколо над мозаїчною Софійською Орантою. У цьому контексті, на рівні абстрактної формули, таке розміщення півдуги надпису над Софійською Богородицею Орантою надзвичайно промовисто втілює ідею Покрови.[2]
У ХІІ столітті в Софійському соборі існував церемоніал для «оглашенних». Тих, хто не мав права заходити до храму і, відповідно, бачити Оранту, поки не подолає всіх необхідних випробувань для прийняття таїнства Хрещення. Споглядати Богородицю під час цього таїнства було важливо, адже зображення Оранти вміщене у вівтарі над композицією Євхаристії – Ісус причащає апостолів. А, таїнство Святої Євхаристії могло бути доступне лише охрещеним віруючим. Тому в Києві віддавна існувала традиція: тисячі християн збиралися 8 вересня до Софійського храму, щоб поглянути на Богоматір Оранту й отримати від неї небесне покровительство. [Комарницький, 2008, с. 302-308; Воробйова, 2000, с. 54-60]
Отже, закономірно, що пов’язані із загальнодержавним захистом якості: «Непорушна Стіна Царства» і «Непереможна Воєвода» найпереконливіше втілені у легендарному мозаїчному образі Софійської Оранти. Із цими характеристиками пов’язується образно-формальне відтворення постаті Діви Марії-Оранти як символу Небесного Заступництва та Непереможної Сили. Цій меті відповідає цілий комплекс візуальних якостей, присутніх у характері, пропорціях і рисах цієї наймасштабнішої постаті Богородиці у світовій християнській традиції. Тому для творців софійських мозаїк було важливо підкреслити і закцентувати на мілітарній функції мозаїчної Софійської Оранти, яка як Богоматір-Захисниця та Войовниця Бога стала національним символом і Берегинею Українського Духу.
Андрій КОМАРНИЦЬКИЙ
кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Алімпій», член НТШ
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
- Верещагіна Н. зображення Богородиці Оранти в Софійському соборі дотепер називають «Непорушною Стіною». Режим електронного доступу https://www.radiosvoboda.org/a/kyjivska-rus-i-bohorodycia/30382978.html?fbclid=IwAR3usOd6tob2LhiKxGy8XuQNYONCQrJTFNmHwbFw2AsgiHAuUCOQVTfs1gQ
- Кримський С. Ефект високого неба // Детокс / За ред. Лариси Івшиної. – Видання перше. – К.: ТОВ «Українська прес-група», 2021. – с. 754-773.
- Нікітенко Н. Мозаїки Софії Київської. – К.: Горобець, 2016, – 192 с.
- Аверинцев С. Софія-Логос: Словник. -3-є вид. –К.: Дух і літера, 2007 – 605 с.
- Комарницький А. Богоматір-Захисниця: мілітарний аспект Софійської Оранти // // Софійський часопис. Вип. 6 (Матеріали ХІ міжнародної конференції…) – К. 2022 – С. 37-41
- Вишнівська Д. Оранта Софії Київської як доказ тисячолітнього існування українців. Режим електронного доступу https://bogoslov.kharkov.ua/news/1849
- Клочко Д. Оранта, світоносна покровителька Києва. Режим електронного доступу https://localhistory.org.ua/rubrics/painting/oranta-svitonosna-pokrovitelka-kiieva/?fbclid=IwAR3npnik4XXIQcrgCA3bQ7c-F_3SGUZbEaCNjlJ0IogZ7t1j3QS20FG7ZiU
- Комарницький А. Зятик Б. Святині Княжої України, Львів, 2019
- Святослав Шевчук, Патріярх УГКЦ, Послання «Наша Свята Софія»//режим електронного доступу https://ugcc.church/blog/nasha-svyata-sofiya-poslannya-hlavy-uhkts-z-nahody-stolittya-vidnovlennya-sobornosti-ukrajinskoho-narodu-ta-joho-derzhavy/
- Іларіон Київський Слово про закон і благодать / електронний ресурс: Litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm
- Комарницький А. Культ Богоматері – як Покрови, Захисниці від степових ворогів на Україні в часи польсько-литовського панування // Народознавчі Зошити 3-4/2008, с. 302-308
- Воробйова І. Християнські свята давнього Києва: осінній цикл // Народна Творчість та Етнографія – Вип. 5. – 2000. – С.50-64
[1] Прим. На час створення Софійської Оранти і завершення оздоби Святої Софії (близько 1018 р.) – Київська держава була Київською імперією. Тому паралельно надалі використовуватимемо термін «Київська імперія».
[2] Прим. У приватній розмові, професор, д. іст. Наук Н. М. Нікітенко підтвердила це припущення, зазначивши, що таке розміщення півдугою напису 45-го псалма над мозаїчною Орантою може бути найранішим проявом формальної візії «Покрови» у світовій християнській традиції.
