Часто можна почути про пострадянську спадщину, як одну з причин спраглого потягу сучасних митців з одного боку та “битих” життям user-ів з іншого, до забороненого та табуйованого. Нібито в Радянському Союзі сексу та еротики не було, але тепер ми не там і нам можна все — вирвались. Можливо, доля правди в подібному баченні і є, але, як показує практика, інтерес до оголеного тіла у творців мистецтва був завжди, незалежно від епохи чи “погоди” на вулиці, тому вішати всіх собак на радянську епоху, чи людей, що вирвались з-під “ковпака” не доводиться. Ще від античних часів розвинуте та доглянуте тіло було однією зі складових людської досконалості, еталоном для захоплення та величання.
Як показують останні дослідження, не настільки дрімучими в тому плані були і середні віки. Що вже говорити про Ренесанс, коли антропоцентризм зумів відвоювати позиції і людина, яка вона є, опинилась, якщо не в центрі світу, то десь недалеко біля того. На хвилі сказаного спробуємо, на основі кількох прикладів, поглянути, мовою якої сексуальності говорить скульптурний Львів.
Загально відомим є факт про негласну, а можливо і пізніше придуману, “суперечку” за корону найгеніальнішого митця епохи Відродження між Рафаелем Санті та Мікеланджело Буонарроті. Якщо перенести подібну схему на “світ скульптури” Львова австрійського періоду, може також сформуватись враження, що тут тривали “перегони” між найвидатнішими представниками цього виду мистецтва, у намаганні здивувати публіку своїм новим “оголеним” шедевром. Це, звичайно ж, жарт, але підставою для нього стала дійсно велика кількість робіт подібного характеру в відносно короткий термін. Поза конкуренцією тут були кілька майстрів. У двох з них – Петра В(і)ойтовича (1862 – 1936 рр.) та Юліуша Белтовського (1852 – 1926 рр.) навіть спостерігається якась містична пропорційність у роках життя та смерті. Проживши однакову кількість років, кожен з них буквально серіями “народжував” все нові і нові шедеври.
Петра Війтовича (або ще: Войтовича) інколи називають львівським Джанлоренцо Берніні. Розпочинаємо з нього, бо саме його робота “зустрічає” львів’ян та гостей міста, навіть якщо вони не здогадуються про це, на головному вокзалі міста. Зверху, над входом, є скульптурна група, створена у 1902 – 1923 роках, яка символізує Львів та залізницю. Так вже склалось, що жіночки, обабіч щита з гербом міста, оголені вище пояса. Склалось же так тому, що Петро Войтович навчався у Віденській академії мистецтв. Досконалі жіночі тіла, романтичну грацію та інші властиві його роботам елементи, спеціалісти називають зразками віденського напрямку в львівській архітектурі.
Серед інших робіт Войтовича варто пригадати і скульптури та скульптурні групи, що прикрашають Львівську Оперу. Упродовж 1899 – 1900 років Петро Войтович створив такі шедеври, як “Геній драми і комедії”, “Слава”, “Геній музика” і ін.
Між головним вокзалом та оперним театром є вулиця Дорошенка, а там, під №19, знаходиться будинок, який у 1909 році Володимир Подгородецький збудував для банкіра Едварда Ландау. Участь в оздобленні споруди взяв і Петро Войтович. Він створив для неї 6 скульптур: “Війна”, “Мир”, “Наука”, “Мистецтво”, “Праця” і “Торгівля”. Уособленням кожної зі стихій, традиційно для Войтовича і його часу, є напівоголені жінки.
Варто сказати, що зображав скульптор не лише жінок. Скажімо, в його роботі на фасаді колишньої Художньо-промислової школи, зображено також і чоловіка. Композицію “Мистецтво” і “Промисловість” можна знайти за адресою: вулиця Снопківська, 47, де зараз знаходиться коледж імені І. Труша.
Не відставав від Петра Войтовича за масштабами та кількістю своїх робіт і Юліуш Белтовський. У 1912 – 1913 роках він взяв участь у створенні “обличчя” будинку з координатами “вулиця Листопадового чину, 8”. Колишня філія Австро-Угорського банку сьогодні є Залізничною філією Промінвестбанку. Юліуш Белтовський виготовив для цієї споруди алегоричні рельєфи “Промисловість”, “Техніка”, “Сільське господарство”, “Гірництво” та “Торгівля”. Як і в випадку з Войтовичем, роль кожної з вище перерахованих спеціалізацій виконують оголені жіночі статуї.
Наприкінці 1890-х – на початку 1910-х років Юліуш Белтовський працював над “Театром”, “Музикою”, “Живописом”, “Архітектурою” та “Скульптурою”, які сьогодні можна бачити на вулиці Генерала Чупринки, 60. Скажімо, “Живопис” – це жінка з пензлем і палітрою, а “Архітектура” – жінка з кресленням або планом.
Чи не найбільш цікавою серією Белтовського є робота на Коперника, 12, яку він реалізував у 1908 році. Йдеться про серію “Осінь”, “Зима”, “Весна” і “Літо”, де осінь – жінка яка збирає урожай, зима – жінка біля вогню, весна – жінка що доглядає молодий пагін, який щойно проріс і літо – жінка з серпом збирає урожай.
Нічим не програвав Войтовичу та Белтовському і Гартман Вітвер (1774 – 1825 рр.). Саме йому приписують авторство чотирьох скульптур, що сьогодні гордо і гонорово стоять на площі Ринок. Дві пари і міфологічна любов (в сенсі між міфологічними персонажами): Адоніс та Діана, які є алегорією землі та Нептун і Амфітріта, які уособлюють водну стихію. Ці чотири триметрові скульптури Гартман Вітвер створив десь між 1810 та 1814 роками.
Крім цього, Гартман Вітвер є автором дивовижних рельєфів, які сьогодні можна побачити на вулиці Вірменській, 21. На зображенні показано жінок з дітьми. У дітей в руках труби та сурми.
Скульптури подібного характеру можна зустріти і на видатних спорудах. Вже йшла мова про Львівську Оперу. Тепер скажемо кілька слів і про університети. На фронтоні головного корпусу ЛНУ імені Івана Франка височіє скульптурна група у складі “Галіції”, “Вісли” та “Дністра”, авторства Т. Ригера. Вище цих скульптур, в перспективі будівлі університету, лише небо і сонце.
На фронтоні Львівської Політехніки, відомим митцем Леонардом Марконі було створено скульптурну групу “Інженерія, архітектура та механіка”.
Двох жінок можна побачити над порталом будинку на площі Генерала Григоренка, 2. Автором такого “манливого” входу до Університету фізичної культури є скульптор Антоній Попель (1865 – 1910).
Поблизу знаходиться колишній Празький банк, а зараз будівля Промінвестбанку. Будинок цей зведено у 1912 році, за проектом чеського архітектора Матея Блеха. Фасад споруди прикрашають барельєфи чеського скульптора Емануеля Кодета. На особливу увагу тут заслуговує, імовірно міфологічний персонаж, до кінця невідомої природи.
Схожу з цією, за рівнем незрозумілості скульптуру, бачимо і на вулиці Городоцькій, 2. Там, у 1910 – 1913 роках, Юзеф Пйонтковський звів будинок для купця і власника цегельні Мойсея Полтурака. Станіслав Рихард Пліхаль (1875 – 1939 рр.) оздобив споруду цікавим барельєфом. Зображення Меркурія займає центр барельєфу, а по боках у нього путті: один з яких є уособленням ковальства, а інший – механіки.
В Стрийському парку, над не надто чистою водоймою, “горює” русалка. Вона стала жертвою людської жорстокості та байдужості. Її, бідолашну, використали, а потім залишили на поталу долі. Коли ця русалка “з’являлась” у задумі Я. Мотики, її чекала зіркова доля – краса і естетика, тисячі прикутих до неї очей. Тепер з цього всього залишились лише осудливі погляди і співчуття від перехожих. Тому вона сором’язливо скрутилась і боїться заглядати людям в вічі – бо до неї нікому немає діла. Про своїх сестер вище по парку, вона і згадувати не хоче – та сама історія: закинутість і байдужість.
На мінорній ноті завершувати статтю не можна. Тому спробуємо додати мажору роботою Юліана Марковського (1846 — 1903). Йдеться зараз про алегоричну скульптурну групу “Фортуна вінчає Працю”, яка сьогодні зберігається у Музеї етнографії та художного промислу (пр. Свободи, 15). Цю скульптуру Марковському (між іншим, онукові іншого відомого львівського скульптора Йогана Шимзера) замовила міська рада. На момент здійснення замовлення,скульптура призначалась для фойє Галицької каси ощадності і була не єдиною, а однією з замовлених Марковському – планувалось зробити серію подібних робіт для різних куточків міста.
Пошуки “полунички” в львівських скульптурах, архітектурі, барельєфах і ін. можна продовжувати, але якщо хтось піде цією дорогою, важливо не захопитися процесом, який втягує. Тому, на всяк випадок, свій шлях варто якось означувати – аби можна було повернутись назад.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012. – C. 186. Еротика у львівській скульптурі // Україна інкогніта. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukrainaincognita.com/erotyka/erotyka-u-lvivskii-skulpturi; Глембоцька Г. Петро Війтович // Інтерактивний Львів. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/lia/persons/viytovych-petro; Глембоцька Г. Юліуш Войцех Белтовський // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/lia/persons/beltowski-juliusz ;
