У 2016 Наталія Давидовська могла б святкувати свій 63-й день народження. Учора, 4 грудня 2016 року, в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької провели музично-поетичний вечір «Народжена в грудні», присвячений видатній поетесі.
Наталія Давидовська народилась 4 грудня 1953 року в Києві. Від 9 років мешкала у Львові, де закінчила середню школу, трудилася на заводі телеграфної апаратури. Впродовж трьох літ навчалась на філологічному відділенні Львівського університету. У 1973 авторка вступила до Літературного інституту імені Горького у Москві, який закінчила в 1978.
Перо було гостро заточене під поетичне і публіцистичне слово. До 1980 Наталя Давидовська працювала на різних посадах у газеті «Молодь України», журналі «Піонерія», видавництвах «Молодь», «Радянський письменник». Згодом, повернувшись до Львова, теж займалась журналістикою, доки не поринула у літературну творчість. Перші вірші надруковані в журналах «Жовтень» і «Ранок», альманасі «Вітрила». У різних видавництвах вийшли збірки «Очевидець», «Пташиний гай», «Мої міста», «Народжена в грудні», «Сад вічності», книга вибраного «Фрески». Життя поетеси обірвалося на 42-у році в липні 1995 року.
– Майже всюди у її віршах філософський підтекст. Немає творів написаних нашвидкуруч: сіла й написала. – розповідає сестра митчині Віра Давидовська. – Якщо у неї з’являлася тема, наприклад, листи Мазепи, Наталя підіймала купу паперів, матеріалів, і на тому все творилося. Наскільки тяжко вона працювала, настільки сильні, глибокі, просто космічні вірші виходили!
Цього вечора лунали чарівні мелодії, народжувані духовими інструментами під акомпанемент старовинного роялю. Здається, це вони оживили поетичні рядки, то пристрасними, то елегійними інтонаціями забарвили слова. Вірші Наталії Давидовської виконували народна артистка України Лариса Кадирова, поетеса, член Національної спілки письменників України Юлія Курташ-Карп, актор, заслужений діяч мистецтв України Юрій Чеков. На духових інструментах грав Олександр Щур, на роялі Лариса Бєлоголова.
Ідея концерту з нагоди дня народження Н. Давидовської належить Наталі Криничанці та Олександрові Щуру. Останній розповів, що з поетесою його познайомила Лариса Кадирова близько 1991 року. Знайомство спричинилося до кількарічної співпраці авторки з камерним оркестром «Камерата», засновником якого був музикант. На прохання О. Щура, Наталія Вікторівна зробила виняток зі свого правила ніколи не писати на замовлення. Деякою мірою, завдяки йому народився один з віршів.
– Завжди пам’ятатиму про нашу співпрацю, пам’ятатиму Наталчині вірші: глибокі, філософські, людяні. Певен, ніхто з нашого колективу не забуде цю світлу жінку. Вона була дуже мила, доброзичлива. Я пам’ятаю, ми їздили з нею в Польщу десь у 92-у. Наталка не була примхлива, їхала разом з нами в автобусі не мала жодних претензій до поселення, ні до харчування. Наталочка просто тішилася з того, що ми її беремо з собою, що звучить її поезія – люди чують. Це для неї було понад усе. – говорить Олександр Щур.
– Дуже аристократична, делікатна. При її феноменальному внутрішньому світі, Наталка мала б знати,чого варта, «одягати корону на голову». Так, це була справжня королева слова! Вона зі своєю короною жила! Але ніколи не хизувалася цим, натомість вона весь час намагалась корону приховати, аби ніхто не помітив, що вона у неї є. – додає Наталя Криничанка.
Опісля концерту кожен із гостей міг взяти безкоштовний примірник збірки «Народжена в грудні», виданий ще за життя Н. Давидовської у 1990-у. Організатори вбачають особливий символ, що вечір пам’яті відбувся саме в Музеї Соломії Крушельницької. Наталя Криничанка зауважує: у творі «Голоси» поетеса, наче прийняла на себе долю артистки, її біль, переживання. Ми ж на завершення пригадаємо рядки з іншого твору без назви: «Нехай папір мій догорить помалу/ й сльоза загасне… /А тоді гляди,/щоб ти на небо не зміняла / землі моєї/ за… /ковток води…»
Ксенія ЯНКО
