Володарі часу, або 10 цікавих фактів про давніх львівських годинникарів

Пропонуємо 10 цікавих фактів з історії годинникарства у Львові

1. Перша архівна згадка про львівського годинникаря датується 1404 роком. Був це годинникар міський, якого призначили для накручування, регулювання, налаштовування годинника міської ратуші. В документах він згадується як Іван Гутьєр (Jan Gutjar).  Ремесла годинникарів на той час не існувало як такого, оскільки в людських домівках ще не було годинників, а отже не було потреби в них. Сам Іван Гутьєр був сукнарем

2. Сонячний годинник, який тримає скульптурний бог Сатурн (розташований на будинку «Пір року» на вулиці Вірменській, 23), належить авторству Гартмана Вітвера (початок XIXст). Популярність сонячних годинників знизилася після запровадження стандартної години, але і за середньовіччя, і пізніше такі механізми вміщували на площах міста і це стало своєрідною декоративною пам’яткою.

3. На час XV і частини XVIст., як і у всій Європі, годинниками опікувалися монахи.  В 1504 році чернець Григорій встановив на ратуші автоматичний годинник, за що отримав 37 грошів винагороди від міського уряду, 1548 року на вежі над Галицькою брамою один з бернардинських ченців також встановив годинник, за що отримав 17 грошів винагороди.

4. Симон Соколовський (Szymon Sokolowski) – був відомим тим, що передав традицію займатися годинникарством своєму поколінню. Соколовський став годинникарем в 1573 році, і протягом наступних двох століть цією справою займалися його нащадки.  Ремесло годинникового майстра в 1784 році завершив Іван Соколовський. Грегор Грабінський (Grzegorz Grabinski) – ще одна людина, яка, розпочавши в 1588 році займатися годинникарством, перенесла цю любов у своїх дітях аж по XIXст.

5. В 1766 році у Львові з колишнього цеху слюсарів та ковалів був створений цех годинникарів. Цех отримав диплом і затвердження великого короля польського та литовського Станіслава Августа Понятовського. Його засновниками вважаються Антон Камінський, Конрад Лукасевич, Іван Роксер, Іван Хакіль ( Jan Hakiel, Antoni Kaminski, Jan Rokser i Konrad Lukasiewicz). Антоній Камінський належав до династії годинникарів.

6. Іван Енгель (Jan Engel) був першим, хто на початку XIXст зробив у Львові годинник з хронометром. Цей годинник певний період часу знаходився у Львівській політехніці. Цікаво, що дочка Енгеля вийшла заміж за нащадка з династії Грабінських.

7. Для того, щоб потрапити у цех годинникарів, потрібно було досить досконало знати годинникові механізми, навчатися у інших країнах та вміти створювати власні шедеври. Правила всередині цеху були досить суворими. Єдиними, кому легко було потрапити в цех працювати, були сини майстрів.

8. Працюючи в цеху годинникарів, ні в якому випадку не можна було займатися окремо своєю власною справою по ремонту годинників. Таких людей називали «партачами». Гучною була справа 1776 року між засновником цеху Антоном Камінським,  згаданим уже Соколовським  та працівником Зендерем Герзоновічем (Szender Gerszonowicz). Камінський, Соколовський найняли підставних людей і начебто арештували Герзоновіча з вимогою підписати документ, що «партачити» він більше не буде, забравши в нього всі годинники. Натомість Герзеновіч подав в суд за незаконний на нього напад. Три роки тривала судова тяганина, і все ж в 1779 році магістрат прийняв рішення про заборону Герзеновічу надалі займатися годинникарством.

9. Існує теорія, що гетьман Іван Виговський подарував місту годинник. Цей годинник був встановлений в 1786 році на дзвіниці церкви святого Духа і є одним з найстаріших годинників Галичини.

10. Йозеф Вейс (Józef Weis) опікувався годинником міської ратуші протягом 50 років (XIXст). Годинники Вейса продавалися на виставці Крайовій у Львові в 1894 році, зокрема він змайстрував дуже багато кишенькових годинників. Але Йозеф настільки любив свою роботу, що коли одного разу випадково годинник на ратуші призупинився всього на годину часу, він так перейнявся цим, що дістав інфаркт.

Тетяна ЖЕРНОВА

Джерела: Lwów stary i wczorajszy : szkice i opowiadania / Franciszek Jaworski.Lwów : Nakł. Tow. Wydawniczego, 1911.