Лютневої недільної днини, роблячи коротку паузу від волонтерських справ, статечні львів’яни, п’ючи ароматну каву в улюбленій кав’ярні, як і вісімдесят років тому, читають новини. Колись це були незмінні ранкові газети, в яких можна було прочитати багато цікавих і кумедних новин.
Одну з таких новин розмістив на своїх шпальтах часопис “Українські вісти” від 1 січня 1937 року. Називалася вона досить просто – “ОТВЕРТИЙ ЛИСТ в справі господарки Народньої Гостинниці“. Прочитаємо її разом з нашим партнером Кавою Старого Львова.
ОТВЕРТИЙ ЛИСТ
в справі господарки Народньої Гостинниці
Позбавлена національного характеру й ідеї служити для народнього добра — самозванча господарка директора Пащака в „Народній Гостинниці“, спонукала мене як бувшого довголітнього члена Надзірної Ради виступити з публичними замітами про ту господарку тимбільше актуальними, що справу тої господарки порушено вже нещодавно в пресі. Завжди, коли на засіданнях Надзірної Ради обговорювано справу каварні в „Народній Гостинниці“ я обстоював думку, шо „Народня Гостинниця“ повинна вести каварню у власному заряді. Чи прийшлося би докладати до неї, чи ні, це в ґрунті річи було маловажне, бо йде в першу чергу про престиж „Народньої Гостинииці“ і про виховання фахових кадрів українських гастрономічних сил. Моя думка була тимбільше лекша до зреалізування, що до ведення каварняного підприємства не бракує нам наших фахівців. На жаль, руководячись бажанням зиску й інтратности, пан Пащак як управитель Гостинниці вперто віддавав каварню в аренду. В аренду діставав каварню той, хто „найбільше давав”, незалежно від цього, якої національности він не був би. У висліді показалося, що така господарка приносить „Народній Гостинннці“ більше шкоди, ніж користи. Арендарі вивязувалися із своїх зобовязань несовісно і не обійшлося без процесів. Дійшло вкінці до того, що в осені м. р. Надзірна Рада запропонувала зліквідувати каварню.
Дивно мені також, що на впертості пана Пащака і обоятності Надзірної Ради розбивалися всі мої пропозиції, щоби заопікуватися українськими хлопцями-кельнерами. (Стипендія 300 корон о. Качали пішла на марне). Бо треба взяти під увагу, що рік річно десятки наших хлопців, що з конечности йдуть на практику до чужих нам людей, роблять перші, й тому най небезпечніші кроки на шляху денаціоналізації.
На загал Надзірна Рада ставиться дуже вирозуміло до господарки пана Пащака, дарма, що він поводиться з нею дуже авторитативно і нераз просто бештає деяких членів Ради за їхні, не вигідні для нього виступи.
До яких аномалій доводило господарювання пана Пашака, нехай свідчить факт, що п. Пащак не вважав за відповідне заосмотрювати „Народньої Гостинниці“ в вугілля через кооперативу „Народня Тсрговля” з напував вугілля у чужинців так, шо я мусів як приватний купець станути в обороні кооперації.
Про те, як рядиться п. Пащак у „Народній Гостинниці“, свідчить між ін. те, що людям особисто п. Пащакові немилим — дуже важко а то й неможливо дістатися в члени кооперативи. Було так прим. З директором „Центросоюзу“ — Радловським, якого п. Пащак рішуче не хотів прийняти так, що п. Радловський (кооператор) звернувся до мене, приватного купця, з проханням постаратися, щоби п. Пащак приняв його в члени. Дехто із членів Ради таки отверто сприяє п. Пащакові, готовий із замкненими очима згори заапробувати кожний його крок. Один із таких її членів, та головна підпора п. Пащака в „Народній Гостинниці“, це голова тієї ж Надвірної Ради, директор „Дністра“, п. Колтунюк. Найкраще виявилося це в осені, коли п. Пащак, хоч уже на емериритурі, зробив із дир. Колтунюком контракт на дальших пять літ.
На жаль тільки одному мені довелося протестувати проти того контракту. Зробив я це тому, бо завжди стояв і стою на становищі, що добре на старість забезпечені працівники по наших інституціях повинні уступати місця молодшим і незабезпеченим матеріально. Вимагає цього не тільки громадянська етика, але і важкі часи, в яких живемо, а забезпечився на старість п. Пащак ліпше ніж добре: емеритальна платня 600 зл. і великий особистий маєток.
В обороні о. Пащака, дир. Колтунюк і інші члени Ради видвигаюгь як головний атут його добру господарку в „Народній Гостинниці“. Заслуга, що „Народня Гостинниця“ стоїть, це мовляв, діло п. Пащака. Добре, скажемо, але чи дійсно це така велика заслуга? Чи дійсно належить до заслуг п. Пащака напр. факт, шо півмільйоновий довг затягнений перед війною а Красному Банку, сплачено по війні невеликою сумою 500 доларів? Спитаємо також, чи належить до великих заслуг збереження стану посідання тоді, коли була дуже добра нагода той стан посідання значно збільшити?
Був момент, що Шковрон звертався до „Народньої Гостинниці“ з пропозицією купити „Европейський Готель” за малі гроші. Нагоду занедбано.
Найважніше те, що не можна глядіти на таку кооперативну установу, як „Народна Гостинниця“, виключно під кутом рентовности, але треба підходити до неї в ширшій, громадській площині. Взором стремлінь розбудови повинні бути для „Народньої Гостинниці“ такі наші установи, як „Маслосоюз” і „Центрссоюз”. (Чи не могли би тут мати добродійного впливу відповідні чинники з „Ревізійного Союзу»?).
Передовсім однак треба, щоби справою зацікавилося Громадянство, для якого не є хиба обоятне виховання наших гастрономічних фахових сил, що згодом основували би гастрономічні підприємства по краю. (Думка пок. інж. Напірного, 6. голови Надзірної Ради, що цілою душею до того змагав). Тверджу, що. коли б „Народна Гостинниця“ не дивилися тільки на зиск, але вела каварню солідно і дбайливо, то можна би її втримати.
Треба, щоби члени кооперативи „Народня Гостинниця“ домагалися скликання надзвичайних загальних зборів і ту справу рішили. Тільки на Збори повинні вони прийти громадно, а не в числі 24—26 людей, так як завжди дотепер. (На вісімсот членів).
Треба, шоби „Народня Гостинниця“ перестала вкінці бути приватною доменою одної людини.
Олександер Онисько
Як на мене – маємо вчитися на своїх помилках і цінувати своє. Отож, друзі, висновок робіть самі. Я свій уже зробив. Додам що стилістика, орфографія та граматика статті збережена. Гарного вам недільного ранку. Все буде Україна!
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Онисько О. Отвертий лист в справі господарки Народньої Гостинниці / Олександер Онисько // Українські вісти. – 1937. – Число 301. – С. 3.
