Цими днями у Львові в Художньо-меморіальному музеї Олени Кульчицької експонується унікальна виставка «Українська народна вишивка із колекції Олени та Ольги Кульчицьких» із фондових зібрань Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
Виставка є продовженням дослідження та популяризації творчої праці художниці в галузі етнографії. На експозиції вперше представлено взірці народної вишивки із колекції сестер Кульчицьких, що у різний час надійшли до музею. Народні сорочки та давні жіночі головні убори — перемітки художниця подарувала до фондів музею 1962 року. Зразки народної вишивки зі Східної та Західної Галичини, а також авторський одяг за народними мотивами надійшли 1967 року як частина спадщини мисткині. Систематизація та опрацювання цієї колекції розпочалось згодом, й перші записи до музейної документації здійснені щойно 1973 року.
Збірка зразків регіональної вишивки налічує 1294 одиниці. Взірці вишивки, відтворені на полотні, у різних техніках нанесення стібків, зберігаються на планшетах, укомплектованих в альбомах. Приблизно їх можна датувати кінцем XIX — першою третиною XX століття. За типологією — це фрагменти вишивки, що декорувала уставки, комірці, манжети, пазухи жіночих і чоловічих сорочок. Також це — фрагменти переміток. Чимало представлених узорів повторено (скопійовано) за оригінальними пам’ятками. На нашу думку, візерунки відшивали сестри Кульчицькі, або, на їхнє прохання, це виконали вишивальниці задля повноти зібраного етнографічного матеріалу.
Найповніше в колекції представлено українську вишивку з теренів Гуцульщини (м. Косів, смт. Яремче, смт. Ворохта, с. Шешори, с. Космач (усі — Івано-Франківська обл.)), Покуття (м. Городенка, м. Снятин, м. Тисмениця, с. Тлумач (усі — Івано-Франківська обл.)), Поділля (м.Борщів, м.Бучач (Тернопільська обл.)), Опілля (Яворівщина, Городоччина (Львівська обл.)), Сокальщини, Бойківщини тощо. Менше представлено Лемківщину, Буковину, Волинь, Полісся. Під час розгляду варіантів вишивки із колекції Кульчицьких, слід, в першу чергу, звернути увагу на багатство орнаментики, розмаїття технік виконання і колорит. Очевидно, що сестри Кульчицькі прагнули формувати збірку передусім із найбільш показових, високомайстерних зразків.
Окрім поширених взірців вишивки з Гуцульщини, Поділля та Покуття, збірка містить оригінальні фрагменти вишивки одягу та головних уборів із Лемківщини, Надсяння, Опілля й Бойківщини. Ці зразки у своїй більшості виконані давніми, сьогодні забутими техніками. Окремі з них заслуговують на особливу увагу, адже збереглись лише у варіантах, відтворених на таблицях, а сорочок чи переміток, для яких вони виконувались, у збірці, на жаль, немає.
Йдеться про заекспоновані фрагменти сорочки з Рогатинського району Івано-Франківської області удекоровані на комірці і манжетах вишивкою, що є виразною за кольоровою гамою та характером нанесених візерунків. Гладдю виконано орнамент по вільному контуру, а його зовнішній край завершують ажурні фестони. Це надає сорочці святкового вигляду.
Не менш оригінальними є зразки вишивки комірчика, манжетів, уставок та частини головного убору кінця XIX — початку XX ст. із теренів Городоцького району, що на Львівщині. Техніки вишиття, характерні цим околицям, отримали назву “городоцькі шви”. Поруч із відомою яворівською вишивкою, вони репрезентують осередки народного мистецтва Опілля. Певні аналоги до городоцьких та мостиських вишивок зустрічаються на орнаментах переміток і сорочок із Надсяння. Цей регіон на виставці представлено зразками головних уборів кінця XIX — початку XX ст. зі села Сосниця Ярославського повіту, що у Польщі. На них орнаменти вишиті шовковими нитками і творять складну геометричну композицію, вирішену у яскравих барвах. Дещо відмінні за мотивами, кольоровою гамою та техніками нанесення стібків зразки із села Добра Переворського повіту Польщі. Для оздоблення вбрання тут застосовували характерні мотиви безконечника та стилізованих деревець.
На виставці представлено також декілька експонатів із колекції народного вбрання. Це — жіночі сорочки із Покуття, зокрема Снятинщини, виконані у техніці виколювання (“довбане’’), поєднаній із мережкою, й вирішені у монохромному колориті — білим по білому. Аналогічні зразки походять із Гуцульщини (с. Вербовець) та Буковини.
Уявлення про творчі проекти 0. Кульчицької в моделюванні одягу дає жіночий костюм, в дизайні якого використано орнаментику бойківської вибійки.
На експозиції також представлено меморіальні фотографії, на яких, зокрема, зафіксовано авторські реконструкції вбрання за народними мотивами та проект одягу української шляхти до «Свята народної ноші» у Перемишлі (1936).
Виставку можна оглянути в приміщенні Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької на вул. Листопадового Чину,7 (третій поверх).
Щодо Вашого підпису до групової фотографії учасниць показу народного одягу: Однак пп. Олена та Ольга Кульчицькі не є “у вбранні ‘за народними мотивами’ серед учасниць ‘конкурсу’ народної ноші”. Натоміст вони, самі як учасниці показу народної ноші в місті Перемишль (з якикх були і багато інших учасниць-жінок), одягнені в ориґінальні старовинні комплектні зразки “шляхоцьке” вбрання.
От і уривок гарного опису цього ж “Вечір народньої ноші”, який був опублікований в журналі “Нова Хата”: << […] Другий з черги вечір відбувся в Перемишлі (дня 10. ІІІ. ц.р.) заходом місцевого музею “Стриговір” і Філії С[оюзу] У[країнок]. Провід цієї імпрези спочивав в руках пп. О.О. Кульчицьких, проф. Загайкевича і п. Зятикової, голови Філії. […] Дуже цікавий стрій шляхоцький вивела п. О. Кульчицька з села Чернява пов. Перемишль (синій шовковий стнаик, синя капота з срібним поясом, перемітка, зав’язана у формі “чуба”) п. О. Зятикова стрій із перемиського повіту, п. О. Кульчицька цікавий стрій з села Добра к. Синяви (синя капота з червоними вилогами, біла перемітка зав’язана до заду і гаптований рантух). Всі ці строї з околиць Перемищини вказують на сліди давньої нашої світлости та впливів давніх міщан і бояр. […]>>