Іменами видатних українських поетів та письменників у Львові названі різноманітні вулиці, вулички, проспекти. Кожна по-своєму особлива – і довжелезна вулиця Шевченка, що веде за околиці міста, і затишна пішохідна вулиця Лесі України в історичному центрі. Кожна має своїх мешканців, свою історію і свої таємниці.
Вулиця Івана Франка
Вулиця, названа на честь українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського та політичного діяча Івана Франка, простягається від пл. Соборної у центрі міста до вул. Панаса Мирного. В теперішньому вигляді (довжина 3 км) була утворена у 1950 р. з чотирьох вулиць: Червоноармійської (до того вул. Панська), Чернишевського (перед тим називалася вул. Зиблікевича), Тімірязєва (кол. Св. Софії) та вул. Франка (кол. вул. Понінського) та колишньої пл. Пруса.
Попередні назви:
від площі Соборної (кол. Бернардинської) до вул. Зеленої:
до 1871 p. – вул. Зерновa
1871–1929 pp. – вул. Панськa
1929–1941 pp. – вул. Юзефа Пілсудського
1941–1944 pp. – Гауптґассе
1941–1950 pp. вул. Червоноармійськa
з 1950 p. – вул. Івана Франка
Відрізок від вулиці Зеленої до площi Івана Франка:
до 1886 p. – вул. Стрийськa
1886–1941 pp. – вул. Миколая Зиблікевича
1941–1944 pp. – Фіхтент
Вулиця Лесі Українки
Вулиця Лесі Українки складається з трьох частин, які у свій час носили різні назви. Частина вулиці між Проспектом Свободи та вулицею Театральною у 1863 році належала до Театральної. Відрізок між вулицями Театральною та Краківською носив назву Краківська бічна. Верхня частина вулиці в кінці XVIII століття називалась Вірменська нижня та належала до вірменського кварталу.
У 1781 було демонтували мури в районі Краківської брами, через це розширилась вулиця Нижня Вірменська. У 1811 році вулиця сполучена з валом, а через нього з передмістям. У 2012 році була проведена реконструкція проїжджої частини, після чого вулиця Лесі Українки майже повністю стала пішохідною.
Проспект Тараса Шевченка
Одна із центральних вулиць Львова – Проспект Шевченка, проходить між вулицею Саксаганського та площею Міцкевича. Належить до Галицького району міста.
Старі назви проспекту:
з початку XIX ст. до 1871 р. — Святого Яна,
з 1871 по 1955 рр. — Академічна,
з 1955 — проспект Тараса Шевченка.
Перша писемна згадка – у 1414 році. Вулиця була частиною Галицького передмістя, на ній мешкали кожум’яки (гарбарі). Звідси й початкова назва вулиці — Гарбарська.
На початку XIX ст. в кінці вулиці був невеличкий ставок, в який впадали дві притоки Полтви — потічки Пасіка й Сорока, і заболочене русло Полтви знаходилось просто посеред вулиці. Через Полтву міщани перекинули кам’яний місток, який одним кінцем виходив на сучасну вулицю Фредра. На містку стояла статуя св. Яна Непомука.
В 1955, за часів УРСР, вулицю перейменували в проспект Тараса Шевченка, однак деякі львів’яни й далі називають цю вулицю по-старому — Академічною. За часів УРСР площу Академічну, яка знаходилась в кінці вулиці, об’єднали з проспектом Шевченка.
Вулиця Тараса Шевченка
Одна з семи головних магістралей Львова. Простягається від вул. Городоцької до межі міста (мікрорайон Рясне).
З розвитком Львова та розширенням меж міста змінювалася довжина вулиці. Від костелу святої Анни піднімалася в бік містечка Янова вул. Янівська — тепер вул. Тараса Шевченка.
Більшу частину вулиці займають довгі паркани промислових та військових об’єктів, а переважна частина житлових будинків споруджена за типовими проектами різних епох.
Вулиця Миколи Вороного
Вулиця пролягає від площі Міцкевича до площі Маланюка. Ця місцевість – осушена набережна Полтви, її місці був сад з альтанками.
Вперше вулиця згадується у 1816 році під назвою Гоффманська, на честь Жоржа Гоффмана, власника готелю на цій вулиці. У 1871 році вулицю було перейменовано на Круту, у 1903 році — на честь польського письменника Генрика Сенкевича. З листопада 1941 року по липень 1944 року, протягом німецької окупації, мала назву Діхтерштрассе, тобто «вулиця поетів». У 1950 році, вже за радянської влади, вулицю було перейменовано на Тимірязєва, на честь російського вченого-фізіолога. Сучасну назву вулиця отримала у 1992 році, на честь українського письменника, режисера та актора Миколи Вороного.
Вулиця Пантелеймона Куліша
Вулиця вперше з’явилася на планах Львова близько 1820 р. Тоді її називали Сонячною. Можливо через те, що вулиця майже збігається з меридіаном північ-південь і в безхмарний день вікна її будинків освітлені сонячними променями.
Інший варіант старої назви – від синагоги «Ор Шемеш» (Сонячний промінь), яка у ХІХ ст. знаходилась у будинку № 26 на цій вулиці. Таку назву вулиця зберігала до 1950 року. За радянських часів її перейменували на честь Нафталі Ботвіна, члена Комуністичної партії Західної України. А з 1992 р. ця вулиця носить назву Пантелеймона Куліша (1819–1897) українського письменника, історика і громадського діяча.
Вулиця Василя Стефаника
Вулиця простягається від перехрестя Коперника і Словацькогодо перехрестя Мартовича і Калічої Гори. Тут знаходиться Наукова бібліотека імені Стефаника. Це потужний інформаційний і науково-дослідний центр. Її фонди становлять більше 7 млн. одиниць збереження. Гордістю і окрасою бібліотеки є збірка української та зарубіжної періодики XIX-XX ст. Цінну частину бібліотечного зібрання становлять унікальні стародруки, рукописи, збірки карт, нот, іменних бібліотечних і архівних колекцій видатних письменників, вчених, культурних і політичних діячів.
Вулиця Івана Котляревського
Вулиця у Франківському районі Львова, в місцевості На Байках. Простягається від вулиці Кольберга на південний захід до вулиці Горбачевського. Велику частину забудови вулиці складають старовинні вілли.
У 1895 році вулиця називалась Набєляка. Під час німецької окупації (травень 1942) — Шіллерґассе, у липні 1944 року їй повернули попередню назву — Набєляка. Сучасну назву, Котляревського, отримала в 1946 році.
Наталія БОЙЧЕНКО
Джерела: www.lvivcenter.org, uk.wikipedia.org
