Наскільки ми хочемо дізнатись щось про інших, настільки не хочемо аби щось дізнались про нас. Формула спрацьовує сьогодні, але не завжди з давнішими періодами – там свої закони. Скажімо, на стіні Успенського комплексу у Львові є портрет видатної для історії України персони: реформатора, новатора та просто людини дії. Цей діяч навчався у Львові, тут відбулося багато важливих для нього та його родини подій – саме в нашому місті його висвятили, тут він підтримував інтенсивні контакти з кількома середовищами, а його близькі були знаними фундаторами й меценатами. Одним словом, він у той час знав дуже багато про наше місто – мабуть навіть більше, ніж сьогодні про нього знаємо ми. Аби “відігратись” і дізнатись більше, маємо нагоду зараз.
Завжди чуєш себе впевнено, коли маєш вплив на події, які відбуваються довкола тебе. І що би там не говорили й не писали про утиски нас (українців, русинів, православних) у Речі Посполитій, але у 1632 році представник від Митрополита Київського Ісаї Копинського поїхав Варшави. У столиці країни “Obojga Narodów” він мав бути присутнім під час обрання нового короля й висунути тому вимоги православного населення. Нам іноді складно у таке повірити, але схоже на те, що делегат почував себе зовсім не зле у тій Речі Посполитій, а може навіть і був більшим “європейцем”, ніж ми сьогодні. Посудіть самі – 1632 року він їде до столиці на вибори короля, а наступного 1633 вже на коронацію. Безперечно, що в одному й іншому випадку спілкується з багатьма впливовими людьми. Безперечно, що в одному й іншому випадку, будує якісь плани, має амбіції і про щось з кимось домовляється – його статус між обома поїздками змінюється.
При цьому, на трон ще й обрано досить непоганого правителя – Владислава IV Ваза. Він на якийсь час вирішує питання з козаками, а також офіційно визнає православну ієрархію. Крім того, любить Львів, що не могло не тішити жителів нашого міста. Принаймні, одну жительку Львова ця любов тішила особливо (Ядвіга Лушковська). Шляхтичам король також надавав свободу дій і визнань. Як наслідок, дуже демократична (чи навіть анархічна) фраза, яку він ніби сказав Хмельницькому, коли той скаржився на Чаплинського – “Дурню, у тебе що шаблі нема?”. Але не про короля зараз – давайте назад до делегата.
Останній був дуже освіченою й інтелектуально розвиненою особистістю. Про це можемо здогадуватись навіть почитавши його праці. Оскільки специфіка тих праць дуже розходиться із запитами та уподобаннями сучасного читача й праці (відверто) не всі цікаві, можемо “прохалявити” – й піти скороченим шляхом: погуляти “віртуальною бібліотекою” нашого героя. Справа ця дуже вдячна та захоплююча. Вважається, що до цієї приватної книгозбірні входили не менше трьох з половиною тисяч примірників, що є дійсно великим і вражаючим числом. Крім того, поміж ними були дуже рідкісні та цінні видання. До прикладу, праці видатних для того часу мислителів – Цицерона, Сенеки, Еразма Ротердамського, Ніколо Макіавеллі і ін. Були примірники Біблії, видані у різних країнах та кількома мовами, зокрема, згадується венеціанське видання. З місцевого – хіт сезону: Апостол 1574 року, виданий друкарнею Львівського братства. Безперечно, що не лише родичі нашого героя, але й він сам був щедрим меценатом Львівського братства. Як можна бачити, братчики не забували цього.
Якщо Ви вже дочитали до цього моменту і Вас досі не відпускає запитання як пов’язані між собою дві частини цієї статті – про перебування делегата у столичних містах і про його бібліотеку, то відповідь далі. Навіть сьогодні є багато “хворих” людей, які куди би вони не поїхали, привозять звідти “гори” книг. Якщо і Ви до таких належите, то знайте, що маєте як мінімум одну спільну рису з Петром Могилою. Якщо відкрити компендіум джерел та матеріалів “Архів Юго-Западной Русі”, дізнаємось для чого той делегат насправді був у Кракові та Варшаві.
У одному з томів названого вище видання є рубрика про власні записки Митрополита Київського Петра Могили. Наведено між ними і два цікавих каталоги. Вони є переліком книг, які духівник придбав у часі свого відрядження. Над одним зі списків напис, що це книги, куплені у Варшаві 1632 року “in electione” короля Владислава. Список складається із … 66 книг. Поруч з назвою – ціна, яка коливається від кількох десятків грошів за примірник до кількох десятків флоринів. Найдорожче Петру Могилі обійшлась античність – Аврелій Пруденцій, Ювенал та трагедії Сенеки, за які він виклав по 29 флоринів. До порівняння, за Біблію було віддано 22 флорини.
Щодо змісту, то це переважно християнська або ж антична література. Виділяються наступні позиції: 1) “Principum Christianorum Stemmata” флорентійця Антоніо Альбіцці – родоводи правителів, 1) праці Климента Александрійського, 3) Святого Бернарда, 4) Юстин Мученик, 5) Книга про Жана Кальвіна, 6) трактат про естетичні правила єзуїтів, 7) вже згадані римські автори Ювенал і Сенека, 8) Біблія, 9) Роботи Ніколо Макіавеллі, 10) Твори Тертуліана, 11) Збірки промов та проповідей і ін. Особливо виділяється антична та християнська література, а також видання для саморозвитку – поетики, збірки промов і проповідей.
Не менш цікавим є і другий каталог куплених Петром Могилою книг. Цього разу у Кракові – коли їздив на коронацію Владислава IV. Книг менше – усього 31. При цьому, вони на загал є дорожчими. До прикладу, 45 флоринів Могила заплатив за Єроніма (імовірно, автора першого латиномовного перекладу Біблії). Крім того, у цьому переліку немає жодної позиції, яка би коштувала менше флорина. З переліку можемо виокремити працю медика Авіценни, тексти з поетики і риторики, логіки, а також твори Овідія, коментарі на Горація, Цицерона і ін.
Сподіваюсь, таке “знайомство” з Петром Могилою може наблизити до кращого розуміння цієї персони, а також особливостей його діяльності. Можливо, той глобальний світ діяльності Могили та широта його поглядів стали можливими саме завдяки багатій збірці його книг, які Митрополит пізніше передав заснованій ним школі.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Архивь Юго-Западной Россіи. – Кіевь, 1887. – Ч. І. Т. VII. Памятники литературной полемики. – С. ХІІІ, 186 – 187.
- Дзюба О. Могила Петро Симеонович // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
- Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Ярослав Ісаєвич. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – С. 367 – 368.
- Сєряков С. “Великі українці” і орден Єзуїтів // Тиждень, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/7917
