Рухаючись Стрийським гостинцем зі Львова, на «славнозвісній» Кривулі, перед Деревачем, можна зауважити таблицю, яка вказує шлях до Свято-Преображенського монастиря сестер чину св. Василія. Власне ця дорога веде у бік присілків Вінява та Береги, що територіально належать до села Милошовичі.
Береги розкинулись на мальовничому лісовому узгір’ї з висотою 361м – гора «Підсадочка».За австрійських часів тут стояв трангуляційний знак у вигляді пірамідальної, 30–ти метрової дерев’яної вежі, яку використовували геодезисти-картографи. У 1940 р. піраміда була відновлена, але під час ІІ світової війни зазнала пошкоджень і більше її не стали відбудовувати.
Присілок Береги до 1880р. в державних актах вписувався як – Підсадки Горішні. Частина села Підсадок від села Поршни називалась Підсадки Долішні. Відповідно й парафіяни ділились на тих, котрі належать до Поршни та тих, які відвідують церкву у Милошовичах.
Назва Береги з’являється в церковних метриках вже в кінці 18 ст., отже існувала в побуті мабуть раніше і походить від високого берега над ставом.
Вінява розташована у більшій мірі на схилах пагорбів та в долині потоку Щирка, який ще раніше називали Бережанка.
Документально Вінява згадується вперше у 1787р. Назва пішла від власника села Милошовичі Венявського (укр. транскрипція Вінява). Рох Йосиф Венявський – генерал-майор військ коронних регіменту кінного булави польової коронної, підчаший Перемиський. З 9 червня 1748р. у його власності було війтівство у селі Поршна. Дружина Венявського Уршуля походила з роду Шембеків.
25 серпня 1758 р., у Варшаві, король Август ІІІ йменував [Rocha] Венявського – полковника перемишльського – генерал-лейтенантом. У 1774р., на вулиці Театральній 10 у Львові, для нього був споруджений будинок.
Близько 1740 року, за фундації власника Наварії Мартина Венявського, архітектор Бернард Меретин розпочинає у цій місцині будівництво костелу. Завершує спорудження храму в 1748 р. син Мартина – підчаший Перемиський Рох Венявський.
Перші достовірні згадки про герб Венява, або Перштен (Wieniawa, Perszten) відносяться до 1382 р. Під цим гербом були об’єднані 123 прізвища, зокрема досить відомі у Галичині: Лещинські, Длугош, Януш, Торосовичі, Вінявські, Білозори.
Герб Венява
Об’єднані цим гербом і такі відомі особистості як: Зубрицький Денис Іванович (Денис Венява з Зубриця, 1777-1862), котрий походив із старовинного дворянського роду, відомий галицько-російський вчений та Станіслав Лещинський (пол.Stanisław Leszczyński) (20 листопада 1677 — 23 лютого 1766) — король Польщі (1704-1711, 1733-1734), а пізніше останній герцог Лотарингії (1737—1766), воєвода Познанський (1699), котрий народився у м. Львові.
На Віняві ніколи не було маєтку з палацом , але підданим селянам було дозволено корчувати дерева та чагарники на певній ділянці лісу Деревач, яка на цей час була у власності Венявських. Мабуть звідси і назва?
У 1786 р. тут налічувалось 8 господарств, власниками яких були: Федько Швець, Ясько Шиманський, Францішек Шиманський, Тимко Стефанів, Микола Гой, Яндрух Лялюк, Тимко Гой, Петро Шиманський. У 1792р. на Віняві продовжували корчували ліс, а до 1820р. тут вели господарку 14 родин.
Від 1786 до 1821 року, з метою побудови хат і господарських будинків, а також під городи і поля, було викорчувано 18 моргів 193 сажні лісу. На неужитих та мокрих грунтах, де росли корчі, проводилось осушення грунту та викорчовування чагарників, очищення від каміння. Частина обшару двірського зі сторони Віняви мала назву “сіножаті під Деревачом».
Ще за часів Речі Посполитої селяни, не маючи своїх лісів і пасовиськ, мали право брати від пана дрова на будівлю та паливо з тих лісів, що колись були громадськими, збирати ягоди, пасти худобу . Пізніше, за Австрії, на дідичів накладався обов’язок допомагати своїм підлеглим в заготівлі дров і у використанні пасовиськ.
Після скасування панщини, поміщики, позбавили селян цих прав, оформивши ще раніше в земельних метриках громадські ліси і пасовища, як свою власність. Лише за священниками залишалось право на одержання дерева на опал, будівлю і огорожу, а також для сільських шкіл. Зокрема у лісі Деревач діяла умова від пана, що овець і свиней випасати не вільно, стадо має пастися під наглядом пастуха, і не вільно в цьому лісі рубати дерева, ані збирати лісових плодів.
Комісія зі староства признала цю площу малокорисною для випасу худоби, бо це ліс шпильковий, положення гористе, земля піскувата з чорною глинкою. За довідковими даними 1885 року територія лісу Деревач становила 628 моргів і сягала долини річки Щирка.
Андрій КНИШ
