Він був від Бога з любов’ю до людей. Еммануїл Мисько у спогадах учня

918
Він був від Бога з любов’ю до людей. Еммануїл Мисько у спогадах учня

…Ми появляємось на світ з любові, з любов’ю до світу ми покидаємо його та летимо у небо… Життєвий шлях кожного – це пізнання світу, але найголовніше самого себе і творення себе через усвідомлення всіх життєвих каверів, щоб стати людиною. Можливо, через низку цих каверів, повторів, переспівів ми поволі добираємо того ціммесу, соку дозрівання, що в кінці кінців народжуємо своє і це вже стає визначним не тільки для тебе самого, що сотворив щось зриме, але й для всіх решту, особливо для твого Вчителя. Бо це тобі по слову зернятку відкривалося, як пізнавати шлях творця.

Скульптор Еммануїл Мисько (1929-2000)
Скульптор Еммануїл Мисько (1929-2000)

В моїй пам’яті тримаються кілька епізодів, до яких я підсвідомо повертаюсь через роки. Дякувати Богу, що плівка, на якій записані ці сюжети, ще не стерлась, то берусь за слово, щоб залишити цей спогад на папері.

Петро Старух у майстерні Еммануїла Миська, 1980-і рр.
Петро Старух у майстерні Еммануїла Миська, 1980-і рр.

Майстерня Еммануїла Петровича Миська була для мене меккою і час мого занурення в роботу і різьблення в дереві якихось невеликих, нікому не зрозумілих форм, деталей; було процесом підсвідомим, ніж тим, що мав свою якусь конкретику, мету.

Це був той внутрішній живчик, що постійно не давав спокою сидіти, склавши руки чи курити бамбук, зрештою я не курив. Але було ще одне важливе: я готувався до вступу в інститут і мені треба було ліпити портрет з натури. Натури в мене не було, була гіпсова модель Гаттамелата роботи Донателло, а решту були портрети, ліплені Еммануїлом Петровичем. Він був, за словами його сучасників, найкращим.

Еммануїл Мисько під час роботи на портретом композитора Мар’яна Кузана, 1990-і рр.
Еммануїл Мисько під час роботи на портретом композитора Мар’яна Кузана, 1990-і рр.

Мене захоплювало, коли він ліпив чи різав у дереві, бо все народжувалось на моїх очах, і я був сканером цього процесу, не розуміючи певних нюансів та й не замислюючись дуже над ними. Мені кортіло зробити так, як майстер, так щоб тютілька в тютільку, включаючи фактуру ліплення та якісь шармові мазки пальцем чи прорізи стеком. Римського вождя мені надоїло ліпити та вилизувати. Петровича роботи були набагато цікавіші, в них було щось інше, такого, як він, ніхто не робив, вірніше робили, але не так.

Тож я захопливо та з драйвом скопіював портрет закарпатського художника його роботи, коли закінчив, тішився, як дєцко, бо виліпив як майстер. Мені це вдалося, і я очікував оцінки з уст вчителя. Десь наступного дня я відкрив для Еммануїла Петровича подарунок, що стояв мало не посередині майстерні і був загорнутий в плівку.

– Це що таке? – Перепитав мене Петрович.
– Це моя робота. – Відповів я.
– Ні, Петро, це моя творча робота. А це – ти зробив з неї копію. Цього тобі не слід було робити, щоб бути собою. Ось твої модулі, ти з них збереш до купи своє, ти в ньому вже є, це лишень потребує часу та праці над собою.

Я стояв засоромлений, як вкопаний, проте втішений іншим, що через цю прикру помилку я не переступив би поріг усвідомлення, переосмислення і можливо цього спогаду…

Із плином часу ми багато чого стираємо з пам’яті, забуваємо, але є люди, є творці, є вчителі, які для нас вже стають легендами. Залишаються їхні твори або слова, зернятка про те, як бути собою, не кращим за нього чи когось, просто бути людиною, а ще бути творцем самого себе…

Фрагменти експозиції виставки з нагоди 90-ліття від дня народження Е. Миська “Еммануїл Мисько і сучасний простір”  у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького, 2019 р.

мені приснився
вчитель
мій
той
що
від
Бога
був
Еммануїл
Петровичем
всі звали
дивлюсь
в майстерні
наскладав
крісел
високо так
під саму
стелю
балансує
на горі
з якої
не боїться
впасти
навпроти
теж
на висоті
сидить
якийсь
професор
сивий
в бороді
внизу всі
споглядали
для них
незрозуміле
шоу
портретиста
так виглядало
уночі
що він
і далі
ліпить
там
у висоті
зірок
портрети
насправді
людські
душі
ті що
з далекої
імли
нам
посилають
світла
холодні
промені
щоб
нагадати
нам
що
ми
живі
і щось
творити
мусим …

Петро Старух

Пам'ятник Королю Данилу у Міжнародному аеропорту "Львів" ім. Данила Галицького
Пам’ятник Королю Данилу у Міжнародному аеропорту “Львів” ім. Данила Галицького

Біографічна довідка про Еммануїла Миська

  • 21 травня 1929, Устрики-Долішні(нині Польща) — 12 березня 2000, Львів
  • 1946-1950 – Львівське художнє училище ім. І. Труша, відділ живопису
  • 1950-1956 – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, монументальна скульптура
  • 1957 – прийнятий в члени Спілки художників СРСР
  • 1962 – викладач у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва
  • 1972 – Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка
  • 1978 – Народний художник УРСР
  • 1981 – професор
  • 1966-1981 – голова правління Львівської організації Спілки художників України
  • 1988-2000 – ректор Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 – Академія мистецтв).
  • У 1992 за його сприянням засновано Малу академію мистецтв у смт Підбуж Львівської області.

Понад десятиліття очолював Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині ЛНАМ).

Як художник Еммануїл реалізувався у всіх жанрах скульптури – станкової і монументальної, рельєфах, меморіальних дошках, медалях і плакетках.

Але головною, визначальною сферою залишався скульптурний портрет. У доробку митця близько двохсот п’ятдесяти скульптурних портретів

Інші публікації про Е. Миська на сайті «Фотографії старого Львова»

  1. 12 візитівок Еммануїла Миська на вулицях Львова
  2. Спочатку начерк, спочатку шарж… або “легковажні” свідчення Еммануїла Миська (відео)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.