Незабаром, у червні 2015 року, виповниться 100 років одному, маловідомому епізоду I Світової війни, що торкнувся безпосередньо міської еліти, львів’ян, що уособлювали собою економічну, торгівельну, наукову вагу міста Лева у 1915 році. Важко повірити, проте одного червневого вечора, у вагонах для худоби, шанованих громадян Львова, переважно єврейського походження, у якості заручників перевезли до Києва та Нижнього Новгорода…
Про життя Львова у складні місяці російської окупації (вересень 1914 року – червень 1915 року) сьогодні інформації чимало. Однак, про середньовічні методи тиску, покликані стабілізувати ситуацію на фронтах, погодьтесь, чути дивно…
Одне з джерел, що у подробицях передає нам атмосферу тих років є “Доповідна записка
Імператорсько-королівському міністерству професора, доктора Адольфа Бека про події у Львівському університеті під час російської окупації 1914-1915 років”.
“В останні тижні окупації серед жителів Львова панував жах. Росіяни перехоплювали осіб чоловічої статі на вулицях і змушували їх до земельних робіт у військових цілях. Декількох університетських слуг також не оминула ця доля. Ректорат дав кожному службовцю документ, у якому було зазначено, що присутність відповідної особи в університеті або інституті, безумовно, необхідна. Це у деяких випадках також допомагало…”
Уже наприкінці 1915 року стало відомо, що росіяни у випадку евакуації зі Львова мають намір взяти заручників. У зв’язку з цим деякі колеги вважали, що вони в небезпеці; я сам також побоювався через небезпеку вивезення як заручника. 19 червня я дізнався від добре поінформованої особи, що у списку заручників немає жодного університетського професора. Цю “радісну” звістку я негайно повідомив колегам. Через кілька годин мене і професора Дуніковського заарештували, а наступного дня вивезли із 36 іншими особами, взятими як заручники, у Росію…”
Арешт було виконано вночі з 19 на 20 червня 1915 р. – були арештовані шановані громадяни м. Львова, їх утримували в будинку повітового кримінального суду на вул. Казимирівській, а потім вивезли в кінських вагонах до Києва, де вони перебували від 23 червня 1915 р. до кінця 1917 р. Єврейські заручники, крім ректора Львівського медичного університету доктора Адольфа Бека, були вивезені до Нижнього Новгорода в Росії.
На щастя, подія мала відносно щасливе завершення… Із кінцем I Світової, падінням монархій, заручники повернулись до рідного міста. На 10 річницю події “винуватців” зібрали у львівській ратуші, після чого було зроблене фото, що дублювало фото складного 1915 року.
Використані джерела :
“присутність відповідної особи в університеті або інституті, безумовно, необхідна” – слово “безумовно” не є вставним, навіщо поставили коми?
Шкода, що нічого нема про українських заручників. І не всім вдалося повернутись, наприклад, Паньківський-старший помер в Києві у листопаді 1915 року…
Всі євреї у прифронтовій полосі вважались російським командуванням за шпигунів, лише тому, що знали німецьку і вільно нею володіли. Депортації і погроми євреїв у прифронтовій полосі підчас 1-світової були звичайним явищем. Письменник Вересаєв описував епізод про бесіду військових лікарів, які нібито винайшли протитифове щеплення, але застосувати його не могли, бо хотіли випробувати його спочатку на мавпах. Мавп на фронті звичайно ж бракувало, але присутній на беседі російський генерал запитав: “А жиды вместо обезьян подойдут? У нас в остроге полно жидов”.