Історико-культурний заповідник “Давній Пліснеськ” на Facebook опублікував фото реплік речей з Пліснеських курганів варязької дружини, повідомляє Гал-інфо.
У заповіднику повідомили про початок співпраці з Клубом історичної реконструкції “Лодь”.
“Хочемо презентувати репліки речей з Пліснеських Курганів. Автором цієї реконструкції є співзасновник клубу Тарас Загарук. Він реконструює речі з багатого варязького поховання кін. Х — поч. ХІ ст. з Пліснеська віднайдене Теодором Земенським ще наприкінці ХІХ ст. До нього входили: хрестик скандинавського типу, браслет, поясна гарнітура, поясні накладки та багато інших елементів одягу. Також, в межах курганів була знайдена і зброя: спис, сокири та мечі. Саме це і лягло в реконструкцію образу, що створив Тарас Загарук.
На фото представлені репліки скандинавських знахідок з Плінеська. Більшість з них зберігається у Muzeum Archeologiczne w Krakowie”, – йдеться у повідомленні.
Історико-культурний заповідник “Давній Пліснеськ” пообіцяв найближчим часом показати й інші репліки розроблені реконструкторами.
Довідка:
Курганний некрополь ХІ – поч. ХІІ ст. розміщений в урочищі «Поруби» в Історико-культурному заповіднику “Давній Пліснеськ” та є пам’яткою археології національного значення. Йдеться про курганний могильник варязької дружини.
Перші фахові дослідження на могильнику ще у 1881 р. провів Т. Земєньцький, якому вдалося виявити тут два типи поховань: підкурганні кремаційні та підкурганні інгумаційні.
За сукупністю ознак, зокрема за особливостями поховальної практики та супровідним інвентарем, Пліснеський курганний могильник варто пов’язувати з середовищем варязької дружини київських князів, яка брала участь в одержавленні племінних територій Прикарпаття та Волині.
Язичницькі риси поховального обряду, передусім, репрезентує багатий супровідний інвентар (зброя, «оболи мертвих», прикраси, відра тощо), а на поступове проникнення християнства вказує західна орієнтація похованих та знахідки хрестів.
Нижню хронологічну межу існування некрополя в ур. Поруби визначає припинення функціонування оборонної лінії (валу та рову) слов’янського городища наприкінці Х ст., яку перекривали кургани. Верхнє датування ж цих поховань визначається першою третиною / серединою ХІІ ст. Відзначимо, що синхронні підкурганні інгумації з чітко вираженими рисами варязького поховального обряду зустрічаються у Городниці, Галичі, Новосілках під Володимиром тощо.
