Фотографії Старого Львова продовжують публікувати цикл матеріалів, присвячених історії лікувальних закладів міста Львова. У частині четвертій мова піде про спеціалізовані медичні заклади міста Львова.
У частині першій цього циклу, де йшлося про найдавніші та найбільші лікувальні заклади міста Львова, ми вже згадали два спеціалізовані медзаклади із понад сторічною історією – Львівську обласну клінічну психіатричну лікарню на Кульпаркові та Львівську обласну інфекційну клінічну лікарню із відділеннями на вул. Пекарській та Мечникова; Кирила і Мефодія та Лисенка.
Лікувальні заклади боротьби із туберкульозом. У першій половині ХХ століття одним із найбільш поширених інфекційних захворювань був туберкульоз – ця хвороба була одним із лідерів по смертності. Ні вакцини від туберкульозу, ні специфічного лікування цього захворювання на той час не існувало. Довший час вважалося, що чи не найефективнішими ліками від сухот є чисте свіже повітря. Тому багаті недужі на сухоти відправлялися на гірські кліматичні курорти до Швейцарії, бідніші ж шукали відповідні місцини на батьківщині.
Одним із перших спеціалізованих закладів для лікування недужих на туберкульоз був «Народний санаторій для грудних хворих», який був відкритий у 1910 р. на околиці м. Львова у селі Голоско (нині м. Львів, вул. Замарстинівська, 274). Ініціатором появи цього санаторію був очільник Товариства боротьби із туберкульозом професор Юзеф Вічковський. Лікувальний заклад розмістився в мальовничій місцевості – в сосновому лісі на схилах Розточчя. Частину території для будівництва Народного санаторію для грудних хворих Товариству боротьби із туберкульозом подарувала львівська купецька родина Рідлів.
Спорудження туберкульозного санаторію в с. Голоско відбувалося в кілька етапів. На початках було зведено зимовий павільйон на 18 лікарняних ліжок. Крім того збудували два літні павільйони, в кожному із яких було по 26 ліжок. У 1912 р. було зведено другий зимовий павільйон. Влітку недужі на сухоти перебували в санаторії безкоштовно, в зимовий період вони мали сплачувати певні кошти, які, ймовірно, йшли на опалення. У 1930-ті рр. на території санаторію було збудовано капітальний чотирьохповерховий лікувальний корпус, у ті часи протитуберкульозний лікувальний заклад в Голоску мав назву «Лічниця Львівського товариства боротьби з туберкульозом».
На території Лічниці Львівського товариства боротьби із туберкульозом у 1930-ті рр.
було 5 павільйонів для пацієнтів. У окремому адміністративному будинку містилися кухні, комори, канцелярії, лабораторія, кімната для досліджень, їдальня для лікарів та бібліотека. У 1940 р. на базі цієї лічниці створили 1-шу міську протитуберкульозну лікарню для дорослих на 100 ліжок, яка діяла до 1988 р. і була переведена у Львівський обласний протитуберкульозний диспансер на вул. Зеленій, 477. Приміщення було передане 3-му протитуберкульозному диспансеру.
У 1920-х рр., після завершення Першої світової війни, у Польщі, як і загалом у Європі, кількість недужих на туберкульоз значно збільшилося – питання лікування і профілактики цього захворювання стали дуже актуальними. Отож, львівська Каса хворих вирішила збудувати туберкульозний сантаторій на залісненій території пагорбу поруч із Високим Замком. Проєктування будівель санаторію доручили відомому львівському архітектору Адольфу Каменобродському, який в 1927 – 1929 рр. розробив два проєкти лікувального закладу, які різнилися дизайном фасадів. Коли кресленники вже затвердили, Каменобродський вирішив переробити проєкт в модерністичному стилі. Так постали будівлі сучасної Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит». Найбільша (головна) будівля лікарні розміщена на висоті узгір’я у глибині парку, серед дерев. Її чільний фасад видовжений і симетричний, з двома ризалітами з країв і одним у центрі, що об’єднані між собою балконами. А на підніжжі пагорба з півдня розміщено два корпуси зі значно простішим архітектурно-образним вирішенням.
Початково лікарняний комплекс будували як санаторій для хворих на туберкульоз дітей, проте після завершення будівництва у 1931 р. тут почала діяти Лікарня організації соціального страхування у Львові, а дитячий туберкульозний санаторій розмістили в с. Голоско – було вирішено, що за Львовом, серед соснових лісів на схилах Розточчя місце є значно кращим, ніж у густонаселеній частині міста.
Необхідно зазначити, що значної уваги питанням боротьби із туберкульозом приділяли лікарі Народної лічниці ім. Митрополита Андрея Шептицького. Саме в цій лікарні вперше у Львові було встановлено рентгенапарат для масового огляну населення, працював спеціалізований фтізиатричний відділ. У лікувальному процесі були задіяні фахові лікарі, прекрасний догляд за пацієнтами забезпечували сестри-монахині.
На жаль, через низький рівень життя в Галичині в кінці 1930-х рр., відсутність методів ранньої діагностики туберкульозу, захисту та ефективних ліків туберкульоз отримав масове поширення. Високими були показники смертності від цього захворювання: кожна третя дитина, яка захворіла на сухоти, вмирала впродовж одного-двох років. Дорослі теж жили недовго. Найчастіше діагностували поширені, полікавернозні занедбані процеси, а у дітей – туберкульозні менінгіти, летальність від яких складала практично 100%.
Значної уваги боротьбі із туберкульозом приділяла і радянська влада. У березні 1940 р. у Львові працювала одна туберкульозна лікарня на 100 ліжок, дитячий туберкульозний санаторій у Брюховичах на 100 ліжок, чотири тубпункти та туберкульозний санаторій на 100 пацієнтів. 1 жовтня 1944 р. у Львові працювало три туберкульозні диспансери на 17 лікарських ставок. В січні 1945 р. у Львові працювало дві тублікарні на 270 ліжок та три тубдиспансери. У 1950 р. у місті Львові діяло три районні туберкульозні диспансери та один обласний, працював один туберкульозний санаторій для дорослих і два – для дітей. У 1960 р. у Львові діяло чотири протитуберкульозні диспансери, 7 туберкульозних лікарень та два протитуберкульозні санаторії. Станом на кінець 1980-х рр. у Львові працювало три протитуберкульозні диспансери: протитуберкульозний диспансер № 1 працював на вул. Пасічній, 36 і мав стаціонар на 65 ліжок; протитуберкульозний диспансер № 2 функціонував на вул. Устияновича, 14 і мав стаціонар на 35 ліжок; протитуберкульозний диспансер № 3 на вул. Лемківській, мав стаціонар на 35 ліжок і відділення на вул. Замарстинівській, 225 на 100 ліжок, ліквідоване у 1988 р.
У 1944 р. було створено протитуберкульозний диспансер у будинку по вул. Лемківській, 24, а у 1946 році на базі туберкульозного санаторію на вул. Замарстинівській, 274 створили туберкульозні стаціонари для різних форм туберкульозу. У 1950-х рр. у Львові функціонував Львівський обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни (вул. Бой-Желенського, 5), у 1960-ті рр на його основі було створено Львівську обласну лікарню позалегеневих форм туберкульозу із стаціонаром на 200 ліжок. У складі Клінічної лікарні Львівської залізниці (нині – Львівська клінічна лікарня на залізничному транспорті) працювало пульмонологічне відділення на вул. І. Вільде, 41 (район Професорської колонії).
У післявоєнні роки було створено чітку систему диспансерного нагляду за хворими на туберкульоз та їх ефективного лікування. Це спрацювало на досягнення позитивних зрушень в ситуації із туберкульозом в регіоні. У Львівській області було створено систему протитуберкульозних диспансерів (обласний та у кожному районі області) із стаціонарами, почалася масова діагностика серед дітей за допомогою проби Пірке. У 1949 році на Львівщині розпочали вакцинацію проти туберкульозу вакциною БЦЖ новонароджених («через рот»). У 1962 році у Львівській області було впроваджено внутрішньошкірну вакцинацію БЦЖ, а із 1975 р. впроваджено внутрішньошкірну туберкулінодіагнтостику (реакція Манту).
Значна увага за радянських часів приділялася госпіталізації хворих на туберкульоз, їхньому тривалому стаціонарному лікуванню, скеруванню в санаторії. За рахунок цього обмежувався контакт хворих із членами сім’ї, в першу чергу – із дітьми. На Львівщині було створено мережу дитячих протитуберкульозних лікувально-освітніх закладів, куди скеровувалися діти, хворі на туберкульоз та із осередків інфекції. У 1990 р. лише у Львові працювало 6 дошкільних дитячих закладів санаторного типу із цілодобовим перебуванням; 2 санаторні школи-інтернати та санаторій для дітей дошкільного віку. У всіх районах області були дитячі садочки або групи санаторного типу. Цей комплекс заходів дозволив значно поліпшити ситуацію із туберкульозом в області у 1960-ті – 1990-ті рр.
Одним із організаторів чіткої системи протитуберкульозної роботи на Львівщині був лікар-фтизіатр В. Кишакевич, який розпочав діяльність на ниві фтизіатрії іще до Другої світової війни і успішно продовжував її у повоєнні роки. В. Кишакевич працював на посаді головного лікаря 2-го Львівського тубдиспансеру (вул. Устияновича, 14), а пізніше – заступником головного лікаря Львівського обласного тубдиспансеру (нині – «Центр легеневого здоров’я») із медичної частини. У 1960 – 1970-ті рр. відомими щодо практичної діяльності стали лікарі-фтизіатри облтубдиспансеру Р. Оленюк, П. Кадуков, Р. Богун, В. Саніцький, В. Фаєр, О. Янченко, Г. Зарудна, Л. Костюковський та ін. Фтизіатр Микола Божко після закінчення аспірантури в 1962 р. був головним лікарем 3-го тубдиспансеру (на вул. Лемківській, 24) і позаштатним головним фтизіатром м. Львова.
Підготовка лікарів-фтизіатрів проводилася у Львівському державному медичному інституті (нині – Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького). Засновником і першим керівником кафедри фтизіатрії був професор І. Стукало, його учень професор Ю. Кулачковський став наступником на посаді завідувача кафедрою. Професор Г. Чемерис став організатором і першим керівником Львівського НДІ туберкульозу, його наступником став професор В. Подусовський. У 1989 р. Львівський НДІ туберкульозу був приєднаний до Львівського НДІ епідеміології та гігієни (вул. Зелена, 12). При НДІ епідеміології та гігієни в орендованому приміщенні Центру легеневого здоров’я на вул. Зеленій, 477 працювала спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю.
До кінця 2008 р. у Львові діяли спеціалізовані протитуберкульозні лікувальні заклади, які належали до сфери управління Львівських міської та обласної рад. Управлінню охорони здоров’я Львівської міської ради підпорядковувалося Львівське міське медичне об’єднання «Фтизіопульмонологія» та Комунальний дитячий туберкульозний санаторій м. Львова (вул. Антоновича, 80). Ці медзаклади за ухвалою Львівської міської ради № 1939 від 10 липня 2008 р. «Про передачу закладів охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» були передані у спільну власність Львівської обласної ради. У підпорядкуванні Головного управління охорони здоров’я (ГУ ОЗ) Львівської ОДА перебували Львівський регіональнй фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр «Центр легеневого здоров’я» на вул. Зеленій, 477 та Львівська обласна лікарня позалегеневих форм туберкульозу на вул. Бой-Желенського, 5.
Львівське державне міське медичне об’єднання (ЛДММО) «Фтизіопульмонологія» було створено відповідно до рішення виконкому Львівської міськради № 368 від 16 липня 1992 року у зв’язку із ліквідацією протитуберкульозних диспансерів м. Львова. ЛДММО «Фтизіопульмонологія» були передані всі будівлі колишніх тубдиспансерів разом із обладнанням. До 2008 р. лікувальний заклад носив назву Львівське комунальне медичне об’єднання (ЛКММО) «Фтизіопульмонологія», його відділення знаходилися на вул. Замарстинівській, 274; вул. Лемківській, 24; вул. Личаківській, 24 та вул. Устияновича, 14.
Із 19 вересня 2008 р. ЛКММО «Фтизіопульмонологія» перейшло у підпорядкування ГУ ОЗ Львівської ОДА і отримало назву Комунальний заклад Львівської обласної ради (КЗ ЛОР) «Медичне об’єднання «Фтизіопульмонологія». До складу КЗ ЛОР «МО «Фтизіопульмонологія» увійшли: І-ше фтизіатричне відділення на вул. Личаківській, 233 (у приміщенні колишнього поліклінічного відділення 6-ої міськлікарні) – прейменоване і реорганізоване із протитуберкульозного диспансеру на вул. Пасічній, 36 (із стаціонаром на 65 ліжок, що ліквідовано); ІІ-ге фтизіатричне відділення на вул. Лемківській, 24 – колишній протитуберкульозний диспансер № 3, що діяв із 1944 р. (при цьому диспансері був стаціонар на 35 ліжок, а також відділення по вул. Замарстинівській, 225 на 100 ліжок, ліквідоване у 1988 р.); пульмонологічне і фтизіопульмонологічне відділення на вул. Устияновича, 14 – в приміщенні колишнього протитуберкульозного диспансеру № 2 із стаціонаром на 35 ліжок); дитяче стаціонарне відділення на вул. Замарстинівській, 274 (колишня 1-ша міська протитуберкульозна лікарня для дорослих на 100 ліжок в с. Голоско, яка була ліквідована у 1988 р.).
КЗ ЛОР «МО «Фтизіопульмонологія» надавало спеціалізовану медичну допомогу хворим на туберкульоз мешканцям м. Львова, м. Винники, смт. Брюховичі та Рудно. У поліклінічних відділеннях проводився амбулаторний прийом хворих на туберкульоз та неспецифічні захворювання легенів. Проводилася диспансерна робота із туберкульозними хворими та амбулаторне лікування. Дитяче стаціонарне відділення надавало допомогу дітям, хворим на туберкульоз, із усієї Львівської області. Щорічно тут отримували специфічну терапію біля 150 дітей, переважно із малозабезпечених сімей. Адміністрація закладу КЗ ЛОР «МО «Фтизіопульмонологія» розташовувалася у будинку по вул. Лемківській, 24, головним лікарем медзакладу був Роман Антонович Квасній.
Проблемою КЗ ЛОР «МО «Фтизіопульмонологія» було те, що всі поліклінічні відділення були розміщені у пристосованих приміщеннях будинків, збудованих у 1920 – 1930-х рр. і потребували капітального ремонту. Крім того вони не відповідали сучасним санітарним нормам та Державним будівельним нормам України. Крім того були проблеми із роботою лабораторій, адже не було можливості виділити окремі кабінети для дослідження харкотиння, крові та сечі. У 2007 – 2009 рр. у дитячому стаціонарному відділенні було проведено капітальний ремонт із реконструкцією і заміною всіх інженерних комунікацій і влаштуванням відділення за сучасними санітарно-гігієнічними вимогами. В комплексі дитячого стаціонару було збудовано нову котельню, реконструйовано пральню.
З метою покращення умов праці медичного персоналу КЗ ЛОР «МО «Фтизіопульмонологія» в кінці 2000-х рр. планувалося збудувати у Львові за типовим проєктом протитуберкульозний диспансер на базі якого в єдиному комплексі сконцентрувати усі поліклінічні відділення, організувати бактеріологічну лабораторію, оснастити диспансер сучасною медапаратурою, організувати роботу допоміжних служб. Диспансер планувалося забезпечити санітарним транспортом та пересувним флюорографом.
Із 18 березня 2013 р. відповідно до наказу № 53-в КЗ ЛОР «Медичне об’єднання «Фтизіопульмонологія» було перейменовано у Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер».
Комунальний дитячий туберкульозний санаторій м. Львова був створений 1 червня 1955 р. Він розмістився у віллі по вул. Сталінградській (нині – Антоновича), 80, яка у 1910 – 1944 рр. належала родині Кухарів. Перший невеликий одноповерховий будинок на ділянці по вул. Антоновича, 80 (у ті часи вулиця називалася Садівничною) був споруджений у 1901 р. за проєктом львівського архітектора Міхала Кустановича на замовлення власниці ділянки Марії Дроздович. Він призначався для здавання в оренду і містив сіни та дві невеликі кімнати та дві комірки. У 1909 р. цей будинок разом із ділянкою придбала родина Людвіка і Людвіки Кухарів, які із 1893 р. мешкали у Львові на вул. Жовківській (Б. Хмельницького), 107. Людвік Кухар був підприємцем та спортивним активістом. Подружжя Кухарів мало шістьох синів, які теж були спортсменами.
Проєкт вілли родини Кухарів розробив львівський архітектор Зигмунд Пшорн. За проєктом будинок мав бути частково одноповерховим, частково двоповерховим. Будівництвом вілли займалася Людвіка Кухар. Будівництво вілли тривало у 1910 р., воно було здійснене із певними відхиленнями від проєкту. Відповідно З. Пшорн розробив коригування проєкту, яке затвердили в магістраті 12 вересня 1910 р. 10 січня 1911 р. родина Кухарів замешкала в новому будинку.
Вілла Кухарів – великий просторий будинок із двома верандами, пишно оздобленими ковальством. Садибу пристосовували до спортивного способу життя – в будинку передбачили кімнату для фехтування. В саду облаштували гімнастичний інвентар для дітей. За проєктом, входи до будинку (і головний, і службовий) були організовані через відкриті веранди. Однак обидві веранди для зручності засклили (відразу, чи згодом), використавши, як оздобу у верхній частині, молочне фактурне скло. Невідомо, чи веранди засклили.
Родина Кухарів мешкала в будинку до часів Другої Світової війни. У 1944 р. радянська влада в будинку Кухарів розмістила Дитячі протитуберкульозні ясла № 11, які працювали тут до 1955 р. 1 червня 1955 р. на базі цих ясел було створено Дитячий протуберкульозний санаторій, першим головним лікарем цього санаторію стала Л.Л. Моїсенкова, яка до того була завідувачкою яслами. Пані Моїсенкова провела реорганізацію установи та організувала харчування та оздоровлення хворих на туберкульоз дітей. Було обладнано санпропускник, розширено процедурний кабінет, харчоблок та ін. Пристосування вілли для розміщення санаторію не торкнулося первісного розпланування вілли.
У 1999 р. приміщення дитячого протитуберкульозного санаторію по вул. Антоновича, 80 було передано в комунальну власність громади м. Львова. У 2008 р. спеціалізований лікувальний заклад відповідно до ухвали Львівської міської ради було передано у спільну власність Львівської обласної ради, в останні роки своєї роботи він мав назву «Комунальний заклад Львівської обласної ради Дитячий туберкульозний санаторій». Діяльність санаторію припинена у 2020 р.
У 1950 – 1970-х рр. амбулаторні та стаціонарні лікувальні заклади для хворих на різні форми туберкульозу були розпорошені по території міста Львова. Часто стаціонарні відділення знаходилися в пристосованих приміщеннях. Отож, у 1970-ті рр. було прийнято рішення винести стаціонарні відділення для туберкульозних хворих за межі заселеної частини міста і збудувати нові приміщення для Львівського клінічного обласного тубдиспансеру (нині – Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр «Центр легеневого здоров’я»). Ініціатором будівництва став головний лікар Львівського облтубдиспансеру Г. Шахініді. Для тублікарні було обрано місце в лісі на околиці м. Львова, біля шосе в напрямку Бібрки та Івано-Франківська. Нова тублікарня на вул. Зеленій, 477 почала свою роботу в 1978 р.
Проблемою нової туберкульозної лікарні в перші роки роботи була транспортна комунікація, отож до лікувального закладу проклали тролейбусну лінію від ст. Сихів. Із 5 червня 1981 р. почав курсувати тролейбусний маршрут № 16 ст. Сихів – Тублікарня – Сихівське кладовище. На початку 2000-х рр. цей тролейбусний маршрут продовжили до центру міста (кінцева на вул. Шота Руставелі).
Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу (ЛОЛПТ) була створена у 1960-ті рр. на базі Львівського обласного туберкульозного госпіталю інвалідів Вітчизняної війни, який функціонував у 1950-ті рр. і знаходилася за адресою вул. Бой-Желенського, 5. До другої світової війни тут розміщувався заклад фундації ім. Давида та Антоніни Абрагамовичів, що складався із гімназії-екстернату та інтернату. Будівлю закладу спорудили у 1928 – 1930 рр. за проєктом архітектора Мар’яна Нікодемовича в стилі неокласицизму в чудовому куточку Львова. У 1939 – 1941 рр. та у другій половині 1940-х рр. тут функціонував Будинок малятка для маленьких сиріток та школа-інтернат. У 1941 – 1944 рр. тут містилася школа української поліції. Трьохповерховий будинок туберкульозного шпиталю було зведено у 1950-ті рр. Львівська обласна лікарня позалегеневого туберкульозу в середині 2010-х рр. мала 220 ліжок в стаціонарі і 212 осіб медичного персоналу.
Навесні 2015 р. з’явилися плани об’єднання Львівської обласної лікарні позалегеневого туберкульозу та Львівського обласного протитуберкульозного диспансеру (ЛОПТД) (колишнє МО «Фтизіопульмонологія») із скороченням ліжкового фонду та медичного персоналу. Тодішіній керівник Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Богдан Чечотка заявляв, що реорганізація не торкнеться медичного персоналу, її метою є приведення ліжкової мережі до реальних потреб. «Амбулаторний і весь консультативний прийом планується об’єднати, щоб львів’яни консультувалися на базі лікарні (позалегеневого туберкульозу), а хворі із області – на вул. Зеленій», – пояснював чиновник. 26 березня 2015 р. персонал ЛОЛПТ протестував проти об’єднання медзакладів. У березні 2017 р. плани оптимізації фтизіатричної служби Львівщини озвучила керівниця Департаменту охорони здоров’я ЛОДА Ірина Микичак – вони передбачали об’єднання ЛОЛПТ та ЛОПТД із перенесенням амбулаторних відділень на вул. Лемківській, 24; Личаківській, 233 та Устіяновича, 14 в будівлі на вул. Бой-Желенського, 5.
Рішення щодо об’єднання ЛОЛПТ та ЛОПТД було прийнято Львівською обласною радою у 2017 р. Створений в результаті об’єднання медичний заклад отримав назву Львівський обласний протитуберкульозний диспансер. Він розмістився у приміщенні ЛОЛПТ на вул. Бой-Желенського, 5 і в будинку на вул. Замарстинівській, 274. В результаті реорганізації було вивільнено корпуси амбулаторних відділень на вул. Лемківській, 24; вул. Личаківській, 233 та вул. Устияновича, 14, які згодом були виставлені на продаж.
В структурі Львівського обласного протитуберкульозного диспансеру працювали диспансерні відділення для діагностики пацієнтів із підозрою на туберкульоз, лікування таких хворих та диспансерного спостереження та два стаціонарні відділення: дитяче протитуберкульозне на вул. Замарстинівській, 274 потужністю 50 ліжок та стаціонар для хворих на позалегеневі форми туберкульозу на вул. Бой-Желенського, 5 потужністю 70 ліжок.
У 2019 р. система фтизіатричної медичної допомоги на Львівщині знову була реформована. За рішенням Львівської обласної ради № 874 від 10 вересня 2019 р. Львівський обласний протитуберкульозний диспансер було приєднано до Львівського регіонального фтизіопульмонологічного клінічного лікувально-діагностичного центру «Центр легеневого здоров’я» на вул. Зеленій, 477. Остаточно диспансер припинив свою роботу 27 липня 2020 р.; припинило роботу і дитяче туберкульозне відділення на вул. Замарстинівській, 274. Замість цього в «Центрі легеневого здоров’я» було створено 20 ліжок для лікування дітей у 5-му фтизіатричному відділенні.
У будинку на вул. Бой-Желенського, 5 нині працює Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи (МСЕ). Юридична адреса цього центру – вул. Руська, 20, адже раніше частина обласних медико-соціальних експертних комісій працювала саме в приміщенні Першої міської поліклініки м. Львова. В складі Львівського обласного центру МСЕ працює 23 МСЕК, в т.ч. три обласні МСЕК, 11 спеціалізованих МСЕК (дві кардіологічні, дві психіатричні, травматологічна, дві онкологічні, офтальмологічна, профпатологічна) та 9 міжрайонних МСЕК загального профілю (Галицька, Личаківська, Залізнична, Сихівська, Франківська, Шевченківська, Дрогобицька, Самбірська та Червоноградська). В центрі МСЕ на постійній основі працює 95 лікарів, 46 медсестер та медичних реєстраторів.
Будівлю дитячого туберкульозного відділення на вул. Замарстинівській, 274 вдалося повернути у власність громади міста Львова. Із червня 2022 р. тут мало розміститися відділення Клінічної лікарні планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги (Друге територіальне медичне об’єднання). Проте у Львівській міськраді вирішили виділити цю будівлю під житло для вимушено переселених осіб, які потребують медичного супроводу або реабілітаційної допомоги.
Із кінця 2000-х рр. не працює пульмонологічне відділення Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті по вул. Ірини Вільде, 41 (Професорська колонія). Будівля відділення знаходиться в занедбаному, аварійному стані. Влітку 2021 р. вона була виставлена на продаж.
У лютому 2020 р., відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України було затверджено стандарти охорони здоров’я при туберкульозі і проведено реформу протитуберкульозної служби. Відповідно в кожній області залишили один великий заклад по боротьбі із туберкульозом – фтизіатричний центр або центр легеневих хвороб і на нього поклали функції діагностики і лікування туберкульозу. Відповідно протитуберкульозні диспансери і поліклініки фтизіопульмонологічного профілю вирішили ліквідувати. Всіх пацієнтів, які хворіють на туберкульоз, занесли в реєстр і вони отримують ліки безкоштовно від закладів, які увійшли до затвердженого переліку в кожній області. Відповідно у Львівській області профільною медичною установою із лікування туберкульозу став «Центр легеневого здоров’я» на вул. Зеленій, 477.
Зараз у складі «Центру легеневого здоров’я» нині працює чотири фтизіатричних відділень (перше, третє, п’яте та шосте) для лікування пацієнтів із різними формами туберкульозу; два терапевтичних пульмонологічних відділення у яких, в т.ч. лікували «ковідні» пневмонії; клініка торакальної хірургії; відділення анестезіології та інтенсивної терапії; клініко-діагностичне амбулаторне відділення із денним стаціонаром; рентгендіагностичне відділення; клініко-діагностична та бактеріологічна лабораторії й статистичний відділ. У 2020 – 2022 р. «Центр легеневого здоров’я» був одним із лікувальних закладів, куди госпіталізували пацієнтів із важким перебігом COVID-19 (із «ковідними» пневмоніями).
Лікувальні заклади кардіологічного профілю. Спеціалізовану медичну допомогу кардіологічного профілю надає Львівський обласний клінічний лікувально-діагностичний кардіологічний центр, який знаходиться на вул. Кульпарківській, 35 у трьохповерховому будинку, спорудженому в 1950-ті рр. Цей медичний заклад створений у 1995 р. і на початках носив назву «Львівський обласний державний клінічний лікувально-діагностичний кардіологічний центр», він підпорядковувався Головному управлінню охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації. У кардіоцентрі працювало 4 стаціонарних відділення на 220 ліжок, в т.ч. 60 ліжок інфарктного профілю із палатою інтенсивної терапії на 8 ліжок та 3 кардіологічні відділення на 160 ліжок, а також відділення функціональної діагностики, клініко-діагностична лабораторія, диспансерне відділення, рентгенкабінет та кабінет рентгенопераційної. Директором (раніше – головним лікарем) центру є Степан Степанович Павлик – заслужений лікар України.
Із 2008 р. у Львівському обласному клінічному лікувально-діагностичному кардіоцентрі активно застосовуються процедури інтервенційних втручань (коронароангіографія, стентування, балонна ангіопластика та ін.), в т.ч. і при гострому інфаркті міокарда. Із 2012 р. надається кардіохірургічна допомога та проводяться електрофізіологічні обстеження серця. Щороку в кардіоцентрі в стаціонарі лікується біля 6000 пацієнтів, 25000 отримує амбулаторну допомогу, проводиться біля 2000 хірургічних втручань.
На даний час у складі Львівського обласного клінічного лікувально-діагностичного кардіологічного центру працюють консультативна поліклініка; приймальне відділення; кардіологічні відділення №№ 1 і 3; відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії; інфарктне відділення; кардіохірургічне відділення; відділення електрофізіологічних обстежень серця; анестезіологічне відділення та інші служби (клініко-діагностична лабораторія, рентгенологічна служба та центральна стерилізаційна).
Кардіологічний профіль мала також Комунальна 7-ма міська лікарня м. Львова, розташована в смт. Брюховичі по вул. Івасюка, 74. Лікарня знаходилася на території Брюховицького дендропарку площею 1,42 га, який є парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва регіонального значення, об’єктом природно-заповідного фонду Львівської області. У 7-мій міській лікарні здебільшого проходили реабілітацію пацієнти, що перенесли інфаркт міокарда чи інші захворювання серцево-судинної системи.
У серпні 2021 р. за рішенням виконкому Львівської міськради приміщення 7-ої міськлікарні у смт. Брюховичі на вул. Івасюка, 74 були передані на баланс Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова – тут запланували організувати реабілітацію пацієнтів, що перенесли COVID-19. У жовтні 2021 р. завідувачка відділення реабілітації Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова Лідія Майкут повідомила, що в реабілітаційному центрі в Брюховичах розгорнуто 120 ліжок кардіологічного, неврологічного та терапевтичного профілю. Крім стаціонарного лікування тут надавали послуги постковідної реабілітації та реабілітації після перенесених інфарктів міокарда та стентування.
23 грудня 2021 р. Комунальну 7-му міську лікарню м. Львова було приєднано до Першого медичного об’єднання м. Львова «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги». За словами депутата ЛМР В. Веремчука, на час приєднання до Першого ТМО 7-ма міська лікарня не мала послуг за пакетами НСЗУ і утримувалася за рахунок міського бюджету.
До спеціалізованих закладів кардіологічного профілю належав також Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій м. Львова, який знаходився в історичній місцевості Францівка на вул. Коновальця 114 – 116. Цей санаторій був створений в кінці 1960-х рр. для подолання дитячої захворюваності на кардіоревматизм, який на той час був дуже розповсюджений. Лікувальний заклад початково працював як дитячий садок санаторного типу, розрахований на 55 ліжок. У 2000-ні рр. Комунальному дитячому ревматокардіологічному санаторії оздоровлювалися діти віком 5 – 18 років, які нездужали на ревматизм та захворювання серцево-судинної системи. 10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», відповідно до якої ревмокардіологічний санаторій на вул. Коновальця 114 – 116 був переданий у власність Львівської обласної ради.
У 2008 – 2017 р. санаторій функціонував як Комунальний заклад Львівської обласної ради «Комунальний дитячий кардіоревматологічний санаторій». Директор Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Ірина Микичак в жовтні 2017 р. повідомила про те, що «впродовж останніх 3-4 років санаторій не виконує плану навантаження навіть на 50%», оскільки в Україні «зменшилася кількість пацієнтів із серцево-судинною патологією серед дітей», а лікування можна проводити навіть в домашніх умовах. Пані Микичак також заявила, що «для санітарно-курортного лікування необхідні особливі умови, наприклад, гірська місцевість, ліс або море, а в умовах міста санаторій просто не виконує власних функцій». Відповідно кардіоревматологічний санаторій на вул. Коновальця 114-116 вирішили закрити, а його приміщення – продати. Фактично восени 2017 р. санаторій припинив свою роботу. Рішення про реорганізацію КЗ ЛОР «Комунальний кардіоревматологічний санаторій» шляхом приєднання його до КНП ЛОР «Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит» було прийнято 19 листопада 2019 р.
Вже 3 грудня 2019 р. нерухоме майно санаторію було виставлено на продаж, його придбало ТзОВ «Бізнес-галерея «Лев». На території колишнього санаторію площею 0,4426 га планують звести клубні житлові будинки. Львівська міська рада намагалася повернути у власність будинок колишнього санаторію в судовому порядку.
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік використаних джерел інформації
- Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
- Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.
- Матеріали із офіційних сайтів лікувальних закладів: «Центр легеневого здоров’я», Львівського обласного клінічного лікувально-діагностичного кардіологічного центру, Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру; Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького; Львівської міської ради; Центру міської історії Центрально-Східної Європи та ін.
