Дещо віддалено від центра Львова, у закутку Личаківського району, розкинувся малопримітний та тихий парк «Погулянка». Більшість гостей міста про існування цього парку взагалі не здогадуються. Львів’яни ж, якщо не мешкають поруч, то не поспішають йти сюди гуляти. Та й це не дивно, адже на перший погляд цей парк асоціюється лиш з закинутим і вже майже розваленим виноробним заводом, та трьома ставками, які через нестійкий рівень води не завжди відрізниш від простої калабані. Однак, не всім відомо, що парк «Погулянка» ще досі береже кілька цікавих таємниць та має свою доволі цікаву історію.
Ще у XVII ст. теперішня Погулянка була частиною так званої Аттельмаєрівської Пасіки – заміських ланів, на котрих бурмістр Львова Ян Аттельмаєр поселив селян-орендарів. Після Аттельмаєра ці землі кілька раз змінили власників, допоки у 1810 році ближчу до міста частину ланів не викупив адвокат Франциск Венглінський. Він був людиною доволі не пересічною – підприємливий, веселий та товариський. Так би мовити любитель погуляти, а тому і назвав свій маєток «Погулянка». В нього він запрошував своїх друзів, серед яких було не мало представників львівської інтелігенції, однак, здебільшого німецької. Саме завдяки Венглінському ця місцина стає прогулянковим парком. В його честь було названо прилеглу до маєтку територію – «Лісок Венглійнського».
Проте, ще більш популярною дану місцину зробив ресторатор Йоган Дістль, який з 1821 року став її власником. У той час на Погулянці було відкрито ресторан у стилі німецьких пивних садів. Окрім того, поруч ресторації був ставок, на котрому можна було покататися на човні. Очевидно, що це місце було досить популярним для львів’ян та гостей міста. Це, зокрема, підтверджує й той факт, що Погулянка часів Дістля зображена аж на двох літографіях першої половини XIX ст. – літографії А.Ланге 1823 року та К.Ауера 1840 року.
У 1848 році в Погулянки з’являється ще один новий підприємливий власник – Йоган Кляйн. Він повністю розібрав старі будівлі та осушив ставок, і на утвореному плато збудував бровар. Пиво Кляйна досить швидко набуло популярності та вважалось одним із кращих у Львові. Користуючись такою славою Кляйн відкрив поруч бровару ще й ресторан, де кожен охочий міг покуштувати його пива. За міськими переказами, в цьому ресторані, окрім пива, можна було скуштувати най1смачніших у місті курчат. У 1853 році поруч ресторану запрацювала ще й цукерня Майсона, де можна було купити смачного морозива. Згодом цю кондитерська переросла у фабрику штучного льоду.
Ще до початку XX ст. бровар припинив своє існування. Трішки довше проіснував ресторанчик. А від фабрики льоду залишилось всього лиш дві кам’яні колони колишньої в’їзної брами. Однак, рівно за 100 років після відкриття бровару, у 1948 році, уже за радянських часів, розпочав свою роботу винний завод. Але доля його була не краща, тож зараз на місці цього заводу залишились одні руїни. Проте, пивний сад, бровар, ресторан та завод можна віднести до відомої історії Погулянки, оскільки все це не раз згадувалось в багатьох джерелах. Однак, існує ще інша частина Погулянки, чия історія є значно втаємничина.
Загалом, центральна алея нинішньої Погулянки розділяє її на дві умовні частини. Саме поправій (південній) цієї алеї і розміщувались описані вище об’єкти. Натомість, якщо ж попрямувати вглиб лісу ліворуч від центральної алеї, то можна надибати низку цікавих об’єктів понад столітньої давності.
Найпершим об’єктом, на який ви наштовхнетесь в лісі стане давній водозбірник. Виявляється, Погулянка була колись не просто заміськими ланами чи зоною відпочинку й розваг. Велика кількість джерел ще з XV ст. зробило її основним постачальником води місту. Не дарма ж сусідня до парку вул. Левицького колись звалась «На рурах» – саме по ній йшов водопровід від Погулянки до міста. Збережений до сьогодні водозбірник хоча й не з XV ст., однак теж доволі давній. Зведено його в 1839 році. Фасад цієї споруди, яка іменується ще як “brensztube”, оздоблюють вирізьблені постаті німф. На жаль, ця історично цінна споруда ніяк не охороняється нашим містом, а тому давно перетворилася на місце для мусору, відходів і т.п.
Попрямувавши від водозбірника далі в глиб лісу можна натрапити на ще більш несподівану знахідку – справжній хутір. Зараз він являє з себе одну наполовину розвалену хатину, кілька старезних сараїв та невеличку церкву. У вцілілій частині будинку, як не дивно, ще досі живуть люди. Церква ж ця є мабуть наймаловідомішим храмом Львова. Збудовано її у 1897 році як костел вірменських бенедиктинок, на місці дерев’яного костелу, який походив ще з 1768 року. В радянський час костел використовувався як склад для будівельних матеріалів. У 1997 році проведено реставрацію цього храму, який тепер відноситься до УГКЦ та носить назву Церкви Матері Божої Неустанної Помочі.
Сам же хутір, а точніше житлова будівля на ньому оповитий містичними легендами. За однією із них жила у цьому будинку гарна панянка. На вигляд мала років зо 30, а час, який невпинно втікав, наче оминав. Вона не старіла, а чоловіки, які закохувались до нестями, з часом втрачали силу і… зникали. Це привернуло увагу одного лікаря, який, перевіряючи панянку по реєстру, не зміг зрозуміти дату її народження. Виходило, що вона мала мати 80 років. Він здогадався, що через шалене кохання з панночкою чоловіки, побувавши в її сексуальних обіймах, втрачали життєву енергію і молодість. Розгадавши її таємницю, медик, в якого вона закохалася, зупинив сексуальне винищення чоловіків. Не отримуючи від нього взаємності, жінка почала старіти і згасати.
Доволі цікава і водночас маловідомою є історія парку Погулянка у радянський час. Ще в 1939 році, після приєднання Львова, радянська влада мала намір відкрити тут парк культури. Ці плани обірвала війна, а вже після війни вони знайшли втілення в іншому місці. Натомість тут почав діяти зоопарк, в котрому можна було побачити навіть таких екзотичних тварин, як, наприклад, зебру.
Мабуть, багато львів’ян знають про трамплін на Кайзервальді. Проте, одиниці пам’ятають трамплін на Погулянці, котрий діяв тут в 1970-х роках, та був першим в Україні трампліні зі штучним покриттям. До речі, ще донедавна біля хутору на Погулянці стояла багатометрова металева вежа невідомого призначення. Цілком можливо, що свого часу вона слугувала основою лижного трампліна.
А ще, у радянський час на Погулянці могли знайти собі заняття і любителі поплавати, адже створені тут три штучні ставки були доволі повноводними. Однак, у 1989 році їх обклали каміннями, після чого вони стали виглядати так як зараз.
На жаль з кінця 1980-х років місто неначе забуло про цей парк. Навіть ліхтарі, що з’явились тут наприкінці 80-х, ніколи не світили і певним чином є «яскравим» прикладом в якому стані Погулянка на сьогодні.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- До Погулянки та Цетнерівки // http://www.pohlyad.com/istoria/n/4743
- Винничук Ю. Як ві Львові си гуляло // http://postup.brama.com/usual.php?what=41850
- Парк “Погулянка” // http://mavka-lv.livejournal.com/3180.html
- http://explorer.lviv.ua/
до статей такого типу я б радив додавати карти із позначками місць, про які йдеться в статтях. бо я хотів би відвідати ті місця.
Врахую це в наступних статтях. Загалом, я б порадив користуватись з цією метою сервісом Wikimapia , зокрема місця перелічені в цій статті там позначені.
дякую.
“у 1989 році їх обклали каміннями, після чого вони стали виглядати так як зараз.”
Трохи не точна інфа. Їх не обклали камінням, а засипали. 1е озеро повністю, а 2 і 3 -частково. На жаль не можу знайти фото, де б було видно добре ці озера. Є лише одне, яке я зробив десь на початку 80х зимою. Там видно контур 1го озера.