Завдяки волонтеру Юлії Максимчук можемо пригадати і передати основні моменти з історії телебачення у Львові в єдиному у нашому місті музеї телебачення на території ЛОДТРК. В далеких 1950-их роках все почалося звідси. Перші працівники телебачення, перші камери та мікрофони – оглядаємо як і давні фотографії, так і давні експонати.
Музей телебачення відкрили 4 роки тому – в 2012 році за ідеєю тодішнього діючого директора Миколи Шевчука, адже на телестудії назбиралось багато речей, про які можна згадувати з гордістю. Деякі експонати були на складах, деякі є персональними колекціями працівників – так вдалося зібрати все разом в музейному наповненні.
Починаючи з 1957 року, ефір телебачення виходив тільки раз на тиждень, згодом два рази на тиждень, заповнювався тільки вечірній ефір. Телебачення фактично розпочиналося з пересувних телевізійних станцій. Камери були незручними, адже важили по 150-200кг, існував тільки прямий ефір. Коли ж з’явився перший відеомагнітофон у 1968 році, це багато що змінило – відразу суттєво збільшилася кількість телевізійних телепередач, можна було встановити декорації, наперед записати передачі, щоб запускати їх. Зйомка новин відбувалася на кінокамери, що були набагато легшими і зручнішими. Республіканські обласні студії обмінювалися між собою телепередачами і так наповнювали ефір, ретранслювалися прямі ефіри з інших областей.
З кінострічкою поводилися дуже бережно, вона мала велику цінність. Для того, щоб виміряти стрічку, застосовували спеціальний апарат для лічби метражу.
Важкою була професія диктора. Диктори знаходилися в маленькій кімнаті розміром в 12 квадратних метрів, і мусили постійно перебувати на місці для оголошення кожної програми і для переходу на них у випадку технічних неполадок.
Львівська студія вирізнялася з-поміж всіх українських телестудій своїм художнім напрямком. Багато було музичних передач, хороші музичні колективи. В тоталітарні часи, коли в державі на все встановлювали заборони і обмеження – в галузі культури можна було почуватися вільніше, роблячи акцент на передачі краси рідної мови, талант львівських композиторів. А так як на львівській телестудії домінувала якісна музична продукція, вона успішно вигравала конкуренцію. В ті часи до телеекранів були прикуті мільйони глядачів, телебачення «робило» тодішніх зірок, зокрема можна згадати про подружжя Білозір, Володимира Івасюка, Василя Зінкевича, Федіра Стригуна (якого більше почали впізнавати як телеведучого аніж як актора), Софію Ротару. До музичного фільму з Ротару «Червона рута» (1971рік) були безпосередньо причетні львівські телевізійники, наприклад, тодішній заступник директора, Тарас Михайлович Брикаєв, редактор-організатор Мирослав Скочиляс, ідея народжувалася у Львові, знімали фільм у Києві.
В 1976 році на Львіській студії з’являється кольорове телебачення – Львів був третім після Харкова і Києва в Україні з стартом кольорової картинки. Юлія Максимчук показує кольороподілювач світла з телевізійної камери – коли в нього входить світло на прикладі ліхтаря, то ділиться на три телевізійних кольори – червоний, синій, зелений. Потім ці кольори переходять на телевізійні лампи і тут перетворюються на електронний сигнал.
Чимало іншої старовинної техніки в музеї телебачення – відеомагнітофони, освітлювальні лампи, техніка для спецефектів, а також фотографії людей, що творили історію телебачення – перші режисери, телеведучі, оператори, редактори, звукорежисери, відеоінженери.
Дивлячись на ці експонати, можна з гордістю сказати, що Львів був одним з першим, де зароджувалася якісна відеопродукція талановитими професіоналами своєї справи.
Тетяна ЖЕРНОВА
