Від Львова до Брюсселя, або шляхом отця Богдана Куриласа

Не  буде,  мабуть,  великим  перебільшенням  ствердити,  що  місце,  із  яким  пов’язана  юність,  чи  не  найсильніше  врізається  у  пам’ять  людини  на  ціле  подальше  її  життя.  Куди  б  людину  потім  не  заносило,  в  якому  б  куточку  світу  не  довелося  доживати  віку,  час  від  часу  вона  все  одно  подумки  вертатиметься  до  місць,  де  пройшли  дитинство,  юність,  молодість.  Туди,  де  сонце  сяяло  яскравіше,  а  трава  була  зеленішою.  Туди,  де  минули  часи  дитячої   наївності  та  юнацького  максималізму…

Львів  і  його  околиці  виявились  такими  особливими  місцями  для  дуже  багатьох  цікавих  людей – хай  де  вони  пізніше  опинялися,  ставали  відомими,  перемагали,  програвали  або  помирали.  В  числі  таких  непересічних  особистостей  назвімо  й  о. Богдана  Куриласа – монаха-редемпториста,  не  дуже  знаного,  на  жаль,  в  Україні  церковного  і  громадського  діяча,  місіонера,  письменника,  публіциста,  доктора  філософії.  Разом  із  тисячами  краян  йому  довелося  назавше   покинути  рідну  землю  й  облаштовуватися  на  чужині,  в  іншому  середовищі,  серед  інших  людей.  Та  до  останнього  подиху  отець  беріг  у  серці  край,  в  якому  прийшов  на  світ  і  провів  молоді  літа,  решту  життя  посвятивши  пастирській  опіці  над  такими,  як  і  він,  вимушеними  вигнанцями.

Богдан  Курилас  народився  2 лютого 1917 р. в  Германові (тепер село  Тарасівка   Пустомитівського  р-ну  Львівської  обл.)  в  побожній  і  патріотичній  сім’ї  місцевого  пароха,  о. Василя  Куриласа  (1891 – 1978)  та  Олени  Кордуби  (1900 – 1973).  Батьковим  двоюрідним  братом  був  видатний  український  мистець  і  педагог  Осип  Курилас  (1870 – 1951).  Окрім  старшого  Богдана,  в  родині  виховувалося  ще  15  дітей:  Марія,  Ярослав,  Орися,  Степан,  Роман,  Тереза,  Йосафат,  Теодозія,  Іван,  Софія,  Володимир,  Василь,  Віра,  Любов  та  Маркіян.

Після  закінчення  початкової  школи  у  Старому  Добротворі  майбутній  ієрей  поступив  до  ювенату  отців-редемптористів  у  Збоїськах  на  північній  околиці  Львова  (нині – частина  Шевченківського  району),  розташованого  на  місці  посілості,  подарованої  Чину  Найсвятішого  Ізбавителя  митрополитом  Андреєм  Шептицьким (1865 – 1944).  Поблизу  Львова  (на  Збоїськах  і  в  Голоску  Великому,  які  тоді  ще  не  були  частиною  нашого  міста)  майбутній  душпастир  скитальців  провів  понад  десять  років.

Ювенат – заклад  ґімназійного  типу,  де  основну  масу  предметів  викладали  ченці  згромадження  редемптористів,  українці  та  бельгійці,  а  наголос  робився  на  вихованні   нових  покликань  серед  молоді.  Адже  саме  покликань  потребував  Чин  для  подальшої  успішної  місійної  праці  в  Україні  та  на  поселеннях.  Директором  ґімназії  або  ж  малої  семінарії  був  фламандець  о.  Луї  Ван  Ганзенвінкель  (1892 – 1968),  котрий  зорганізував  навчальний  процес  згідно  кращих  західноєвропейських  зразків.  Серед  викладачів  ювенату,  покликаних  готувати  майбутніх  місіонерів,  назвімо  о. Романа  Бахталовського  (1897 – 1985) – можливо,  одну  з  найвидатніших  постатей  згромадження  Найсвятішого  Ізбавителя  в  Україні,  місіонера  й  письменника,  будучого  пастиря  катакомбної  Церкви,  о. Ахіля  Бульса  (1894 – 1975),  фламандця  й  правдивого  українського  патріота,  котрого  польська  влада  згодом  прогнала  через  виступи  на  захист  українців,  о. Володимира  Краєвського  (1902 – 1979),  який  пізніше  піднімав  українську  гілку  Чину  на  канадійській  землі,  о. Губерта  Коллє  (1892 – 1954) – колишнього  бельгійського  вояка,  інваліда  Першої  світової  війни,  о. Миколу  Коп’яківського  (1894 – 1968),  який  згодом  служив  для  українців  Канади  й  Австралії,  о. Альберта  Дельфоржа  (1885 – 1935),  котрий  загинув,  захищаючи  від  нападу  співбрата  по  Чину,  о. Лорана  (Лаврентія)  Куппе  (1896 – 1986),  удостоєного  медалі  Праведника  світу,   отців  Кароля  Більке  (1898 – 1948),  Миколу  Якимовича  (1901 – 1985),  Жерара  Кастеля  (1901 – 1968),  Йосифа  Деверта  (1893 – 1947)  та  інших.

Духовність  і  наука  отців  з  ювенату,   їхній  особистий   приклад – так  само,   як  і  добрий  приклад  рідного   батька,  правдивого  пастиря – зробили  свою  справу:  по  закінченні  ювенату  Богдан  зголосився  до  монастиря  редемптористів.  Новіціат  розпочав  18 серпня  1933 р.  у  Збоїськах.  Новиком  у  вільний  час  полюбляв  прогулянки  брюховицьким  лісом  в  товаристві  молодшого  брата  Йосафата  (1925 – 2000),  тоді  учня  збоїщанського  ювенату,  під  час  яких  хлопці  разом  відмовляли  вервицю  або  переписували  у  зошит  вподобані  молитви.

Монаший  постриг  сімнадцятилітній  Богдан  прийняв  19 серпня  1934 р.,  тоді  ж  і  розпочав  семінарійні   студії  спершу  у Збоїсках,  а  через  два  роки   в  іншій  обителі  редемптористів,  у  Голоску  Великому  (тепер – вул.  Замарстинівська,  225):  там  і  склав  вічні  обіти  3  лютого  1938-го.

На  той  час  в  семінарії  на  Голоску  навчалося  тринадцять  студентів  на  трьох  курсах.  Історію  Церкви  й  догматику  викладав  семінаристам  о. Йосиф  Корба (1903 – 1995),  курс  богослов’я  читав  о. Семен  Гнатишин  (1912 – 1950),  а  морального  богослов’я – о. Освальд  Дезіттер (1895 – 1966),  бельгієць,  філософію – о. Володимир  Маланчук (1904 – 1990),  майбутній  єпископ.  Святе  Письмо  викладав  спершу  о. Михайло  Пилюх (1911 – 1976),  а  згодом – вже  знайомий  отець  Бахталовський,  він  же  читав  і  канонічне  право.  Настоятелем  голосківського  монастиря  св. Альфонса   був  у  тому  часі  бельгієць,  о. Йосиф  Геккіре  (1890 – 1940).

Восени  1939 р.  розпочалася  Друга  світова  війна,  до  Львова  вступили  червоні  війська.  Нова  влада  одразу  ж  “поклала  око”  на  голосківську  обитель.  Вчитися   у  таких  умовах  ставало  неможливим,  тож  у  жовтні диякон  Богдан  Курилас,  разом  з  іншими  студентами,  виїхав  продовжувати  навчання  до  монастиря  редемптористів  Варшавської  Провінції  у  Тухові  (нинішнє  Малопольське  воєводство).  28  січня  1940  р.  в  місті  Ярославі  єпископ  Григорій  Лакота  (1883 – 1950),  майбутній  блаженний,  уділив  молодому  семінаристові  ієрейські  свячення.  Отець  Богдан  виявився  єдиним  із  синів  отця-пароха  Василя  Куриласа,  який  пішов  стопами  батька.

У  Тухові  отець  пробув  до  початку  вересня,  згодом  пройшов  другий  новіціат  (підготовку  місійних  проповідей)  в  ярославському  тимчасовому  монастирі.   Наприкінці  літа  1941  р.  священик  повернувся  до  Львова,  одначе  пробув  у  нашому  місті  зовсім  коротко.  Незабаром  його  скерували  до  Тернополя,  у  монастир  Успення  Пресвятої  Богородиці.  Бельгійські  отці  майже  всі  змушені  були  покинути  Галичину,  тож  більша  частина  праці  лягла  на  плечі  українських  пастирів.  Отець  Курилас  трудився  у  файному  місті  до  квітня  1944-го,  їздив  із  місіями  та  реколекціями  довколишніми  селами,  також  був  задіяний  на  ниві  культури – зокрема,  разом  із  братами  й  товаришами  поставив  на  сцені  тернопільського  драмтеатру  виставу  “Блудний  син”.

Пастирське  служіння  о. Богдана  Куриласа  на  рідній  землі  перервало  повернення  до  галицького  краю  совєцьких  окупантів.  Молодий  чернець  пішов  шляхом  тисяч  вигнанців,  будучи  свідомим  свого  обов’язку  провадити  тих,  хто  опинився  на  чужині. У  ті  часи  для   українців,  розкиданих  спершу  по  таборах  переміщених  осіб,  а  потім  по  різних  куточках  Старого  і  Нового  Світу,  священик  нерідко  ставав  не  лише  духовною  опорою,  але  й  фізичним  рятівником.   Услід  за  отцем  Богданом  світ  за  очі  подалися  також  двоє  його  молодших  братів – Степан  (1921 – 2006)  і  Роман  (1922 – 2014),  які  оселилися  у  Сполучених  Штатах.

Опинившись  по  той  бік  “залізної  завіси”,  отець  Богдан  до  кінця  1946-го  душпастирював  на  території  Австрії,   паралельно  навчаючись  в  Іннсбруцькому  університеті.  Потім  допомагав  греко-католикам  у  Франції,  а  з  1948 р.  осів  у  Бельгії – країні,  звідки  прибули  на  українську  землю  перші  ченці  згромадження  редемптористів  тридцять  п’ять  років  тому.  Чимало  бельгійських  отців  і  братів  після  свого  вигнання  із  Західної  України,  продовжували  опікуватися  українцями  в  Європі.  Серед  них  виявилися  й  давні  знайомі  отця  Богдана  з  ювенату  і  голосківської  семінарії:  отці  Коллє,  Бульс,  Ван  Ганзенвінкель,  Більке.  Правдивим  апостолом  для  бельгійських  українців  став  о. Луї  Реґарт  (1882 – 1971),  фламандець,  що  понад  півстоліття  віддав  служінню  серед  наших  людей,  котрі  з  різних  причин  опинилися  на  бельгійських  теренах.

Допомагати  названим  священикам  і  взявся  молодий,  сповнений  завзяття   о. Богдан  Курилас.  Служіння  пастві  поєднував  із  самоосвітою:  упродовж  1952 – 1955 рр.  навчався  заочно  на  філософсько-історичному  факультеті  Українського  Вільного  Університету  в  Мюнхені,  де  27 травня 1955 р. захистив докторську дисертацію з історії на  тему  “Акт з’єднання  архиєпископа  Мелетія  Смотрицького   в   історичному   та   психологічному   висвітлені”.

Нелегким  виявився  труд  ієрея-вигнанця.  Потребуючих  не  бракувало,  чого  не  можна  було  сказати  про  духівників.  Отцеві  протягом  майже  трьох  десятиліть  доводилося  служити  для  українців  фактично  по  цілій  Бельгії (головно  у  Льєжі,  Монсі,  Ля-Люв’єрі).   Щоби  допомогти  йому,  в  1974-му отримав  священичі  свячення  73-річний  брат  Павло Турок (1901 – 1987),  також  редемпторист,  який  понад  сорок  років  допомагав  священикам   по  українських   парафіях   Бельгії.

Окрім  сповнення  безпосередніх  обов’язків,  у  тому  числі  виховання  молодіжі  та  юнацтва,  отець  Курилас  брав  якнайактивнішу  участь  в  житті  української  громади,  головував  над  управою  Українського  науково-освітнього  товариства.  Багато  подорожував  осередками  нашої  діаспори  в  Європі  та  Америці,  закликав  підтримувати  починання  Глави  Церкви  патріарха  і  кардинала  Йосифа  Сліпого (1892 – 1984),  нагадував  про  нелегку  долю  Церкви  в  Україні…

У  1965  р.  о. Богдан  Курилас  відзначав  срібний  ювілей  своєї  духовної  праці.  Привітали  діяльного  священика  Папа  Павло  VІ,  патріарх  Йосиф  Сліпий,  архієпископ  Іван  Бучко  (1891 – 1974),  співбрати  по  Чину  владики  Максим  Германюк  (1911 – 1996)  та  Володимир  Маланчук – бувший  вчитель  ієромонаха  Богдана,  клірики,  миряни,  провідні  діячі  української  громади.

Попри  виснажливу  працю,  отець  Богдан  знаходив  час  і  для  творчості.  Власні  твори  публікував  під  псевдонімом  Ігор  Калиненко.  У  доробку  отця-редемпториста – поетичні  збірки  “Коли  цвітуть  акації” (1955),  “Голубі далі” (1959)  і  “Трояндні далі” (1960), п’єси  “Діялоги  Василіянок” (1960)  та “Нерон”  (1972),  спогади  про  Чин  Найсвятішого  Ізбавителя   “Lettres sur l’Ukraine”  (“Листи  про Україну”,   1949 – 1956),   історичні   розвідки   про   українських   церковних   діячів,  переклади  (зокрема  “Роздумів  про  Божественну  Літургію”  Миколи  Гоголя)  тощо.

На  початку  вересня  1991  р.,  по  кількох  тижнях  після  здобуття  Україною  державної  незалежності,  одне  з  найстаріших  діаспорних  видань,  газета  “Свобода”  надрукувала  повідомлення  наступного  змісту:  “У глибокій скорботі  ділимося  сумною  вісткою з родиною, приятелями і громадянами,  що  в  четвер,  5-го вересня 1991 р.  з волі Всевишнього  відійшов  у  вічність  наш  найдорожчий  і  ніколи  незабутній   брат  отець д-р Богдан  Курилас, ЧНІ.  Народжений 2-го лютого 1917 р. в  Германові біля Львова  (тепер Тарасівка,  Пустомитського  району),  син  Страдника  за  Христову  Віру  св. п. о. Василя  й  Олени  з  Кордубів.  Покійний  був  душпастирем  в  Тернополі, Австрії,  Франції  і біля  40  років  в  Бельгії. Відомий під літературним псевдом,  як  Ігор Калиненко.  Автор 3-ох  збірок  поезій,  історичних  драм  і  п’єс, історичних  розвідок  про князів Української Церкви, низки статей  на церковно-релігійно-філософсько-виховні та літературно-мистецькі теми,  збірки  новель у французькій і голляндській   мовах. Співробітник у різних українських журналах і часописах. Капелян СУМ-у,  І Голова Управи Українського  Науково-Освітнього  Товариства  в  Бельгії,  невтомний   трудівник   у  Христовому  винограднику  і  невтомний  діяч  для  добра  Церкви  і  Народу. Архиєрейські  похорони  під  проводом  Їх  Ексцеленції  Кир  Михаїла  Гринчишина, ЧНІ, у  вівторок,  10-го вересня 1991 р. в  церкві  оо. Редемптористів  у  Турне,  Бельгія.  Просимо  про  молитви  за  душу   покійного!”

Поховали  пастиря  бельгійських  українців  на  сільському  цвинтарі  неподалік  Брюсселя.   Скажімо  кілька  слів  й  за  найближчих  рідних  отця  Богдана.  Його  батько,  отець  Василь,  пробувши  декілька  років  парохом  у  Куровичах,  Чижикові,  Жиравці,  Полюхові  та  Добротворі,  від  1933  до  1944 р.  очолював  парафію  у  селі  Буцнів  на  Тернопільщині.  Був  активно  задіяний  у  братствах  Найсвятіших  Тайн  та  тверезості,  Українському  Католицькому  Союзі,  опікувався  читальнею  “Просвіти”.  За  свої  проукраїнські  переконання  відсидів  одинадцять  місяців  у  польській  тюрмі.  Під  час  нацистської  окупації  переховував  у  себе  на  плебанії  декілька  єврейських  родин.

Після  приходу  других  совітів  о. Василя  Куриласа  заарештували  й  засудили  до  десяти  років  ув’язнення  і  п’яти  років  поразки  в  правах.  Покарання  відбував  у  таборах  Явас  та  Потьма  (Мордовія).  Разом  зі  священиком  по  Сибірах  каралися  його  діти  Йосафат,  Іван  та  Люба.  Після  повернення  з  концтаборів  працював  рахівником  у  колгоспі  і  садівником,  до  самої  смерті  продовжуючи  душпастирську  працю  в  катакомбній  Церкві.  Разом  із  отцями  Мироном  Кордубою  (1894 – 1980)  та  Євстахієм  Смалем  (1922 – 1991)   заснував  у  Тернополі  в  70-х  рр.  підпільну  духовну  семінарію.

Менший  брат  отця-редемпториста  Ярослав  Курилас (псевда:  Чорнота,  Кармазин,  1919 – 1945)  недовго  навчався  разом  із  ним  у  ювенаті  на  Збоїськах.  Пізніше  вступив  до  промислової  школи  у  Тернополі,  по  закінченню  якої  деякий  час  працював  у  приватного  підприємця  на  тернопільському  міському  ринку.  Наприкінці  30-х  вступив  до  ОУН,  а  незабаром   поповнив   лави   Української  повстанської  армії.  Від  1944-го  діяв  зі  своєю  чотою   на  теренах  військового  округу  “Лисоня”  (Козівський  район  та  околиці  Тернополя).  5 березня 1945 р.  чотовий  Ярослав  Курилас  був  важко  поранений  у  бою  з  військами  НКВД  поблизу  сіл  Ценів  і  Криве.  Аби  не  потрапити  живим  до  рук  неприятеля  підірвав  себе  гранатою.  У  збройній  боротьбі  за  волю  України  брали  участь  також  ще  троє  братів  отця  Богдана:  Іван,  Йосафат  і  Роман.      Відлуння  визвольних  змагань  присутнє  і  в  поетичній  творчості  о. Богдана  Куриласа  (Ігоря  Калиненка).  Одна  з  його  поезій  називається  “Світлій  пам’яті  Степана  Бандери”.  У  дечому  її  слова  звучать  пророчо:

Троянди  китиці  й  червоної   калини
Із  болем  кладемо  на   свіжу  домовину,
Тобі,   Керманичу,   Надхненнику  до  чину,
Що  виставив  на  щит  Державну  Україну.

Немов  магніт  стальний,   мов  джерело  життя
Саме  Твоє  ім’я – надхнення  для  мільйонів.
Не  вбила  смерть  Тебе,  бо  свіжих  батальйонів
Ти  знов  стаєш  прапороносцем  і  знам’ям!

І  рідної  землі,   і  чорноморську  воду
Покладено  в  труну  вогненного  Борця.
Твій  непоборний   дух  окрилює  серця.

І  доки  прах  спічне  в  столичнім  Пантеоні,
У  вихорі  сторіч,   в  Нестримних  легіоні
Бандерине  ім’я – різьбитиме   свободу!

На  жаль  ані  ім’я  самого  о.  Богдана  Куриласа,  ані  його  творчий  доробок  не  є  наразі  широко  відомі  у  сучасній  Україні.  Хочеться  вірити,  що  так  триватиме   недовго…

Олександр  ШЕЙКО     

1. Калиненко Ігор//Енциклопедія сучасної  України [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://esu.com.ua/search_articles.php?id=10469;
2. Конкурс слова: Вірші  (50-й  Злет  Юнацтва – Елленвіл,  Нью  Йорк)//Спілка  Української  молоді  в  Америці  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://archive.cym.org/us/mo/zlet2009/download/Slovo%20Poems%202009_20090221.pdf;
3. Місійна станиця бл. М. Чарнецького (м. Брюссель, Бельгія)//Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://www.cssr.lviv.ua/about/monasteries/Stanytsja-Brussel/;
4. Монастир св. Альфонса (м. Львів)//Офіційний сайт  редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://cssr.lviv.ua/about/monasteries/alfons-lviv/;
5. Некрологи Львівської провінції//Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://cssr.lviv.ua/about/Otci/;
6. Нечинні монастирі редемптористів  Львівської  провінції  //Офіційний  сайт  редемптористів  у  Львові [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://cssr.lviv.ua/about/monasteries/nechynni_monastyri/;
7. Новосядний Б., Новосядна Н. Балада про  нескорену  родину  та  легендарний  подвиг  Чотового//Вісник  Тернопільського  національного  технічного  університету  [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: http://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/15239/2/ProcNTShTB_2006v2_Novosiadlii_B_T-Balada_pro_neskorenu_219-237.pdf;
8. Отець д-р Богдан Курилас  з  Бельгії  на  відвідинах  в  ЗСА//Свобода. – 20 липня 1974 [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: https://www.geni.com/documents/view?doc_id=6000000015131027007&graph_node_id=surname-17479626;
9. Репресовані священики УГКЦ  на  Тернопіллі//Офіційний  сайт  Тернопільсько-Зборівської  архиєпархії  УГКЦ [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  http://www.tze.org.ua/reportazhi/;
10. Некролог//Свобода: Український щоденник. – Ч. 173. – 11 вересня 1991 [Електронний  ресурс] – Режим  доступу: https://archive.org/stream/Svoboda-1991-173/Svoboda-1991-173_djvu.txt;
11. Срібний ювілей  о. д-ра  Богдана  Куриласа [Електронний  ресурс] – Режим  доступу:  https://www.geni.com/documents/view?doc_id=6000000015130824016&graph_node_id=surname-17479626