Ось уже більш як 750 років Львів є політичним, культурним та духовним центром нашого регіону. Важко повірити та так було не завжди і було колись місто, засноване набагато раніше за Львів, яке до вторгнення Батия було центром цих теренів. Можливо ви здогадались, а може і ні, що мова йде про літописний Звенигород.
Ще за кілька кілометрів від самого Звенигорода, на роздоріжжі траси на Бібрку та дороги до села Шоломинь, вас зустрічає пам’ятник давньоруському воїнові, неначе заманюючи звернути з основної траси в напрямку Звенигорода. А сам пам’ятник натякає, що це місце тісно пов’язане з Київською Русcю.
Вперше Звенигород згадується в літописі під 1087 роком. За розповіддю літописця саме Звенигород став місцем вбивства Ярополка Ізяславовича. В цей період звенигород був центром одноіменного удільного князівства. І саме звідси правнук Яраслава Мудрого Володимирко розпочав процес об’єднання галицьких князівст. Однак, після завершення цього процесу і утворення єдиного Галицького князівства столицю довелось перенести до Галича, що значно послабило позиції Звенигорода.
У 1241 році місто зруйнував хан Батий. Цей факт, а також те, що неподалік король Данило заснував Львів вплинуло те, що Звенигород уже не відновлюється як місто, хоча продовжує існувати як звичайне поселення. В середині 14 ст. польський король Казимир III мав намір відновити Звенигород, можливо для противаги Львову, в якому владу міцно тримали бояри. Однак, ці наміри короля так і не були втілені. Звенигород же, як приватне селище, впродовж століть змінює одних власників на інших.
Власники Звенигорода часто міняються – ним володіли рід Цебровських, Завіша Чорний, Ходороставські. У 16 столітті звенигородським замком володіли Бартоломей Коритка, Хотівські, Сенявські. Замок в цей час представляв собою просто відновлений давньоруський дитинець, він не відповідав реаліям нових методів війни, але від татарських набігів рятував.
Однак бурхливе 17 ст. позначилось і на Звенигороді. Старий замок було зруйновано, і в 1716 році за наказом Адама Сенявського, розпочалось спорудження замку бастіонного типу. Будівничим цього проекту був Ян Кампенгаузен. На жаль, спорудження нового замку значно понищило залишки від давньоруського городища. Ще більша абсурдність полягала в тому, що після своєї побудови замок в Звенигороді стояв без потреби, оскільки змінилась політична ситуація і оборонні споруди такого типу вже не використовувались.
Наприкінці 18 століття новими власниками стають спершу Любомирські, згодом – Потоцькі, які перетворили замок у фільварок із фермою. Замок ніякої ролі як фортеця не відігравав, хоча тут проходив фронт в часи Першої світової війни і очевидно це підвищення мало стратегічне значення. На сьогоднішній день цитадель замку збереглась добре, видно чотири бастіони і вали, допоміжна лінія укріплень досить заплила на місцевості, на цій території є руїни колгоспної ферми, очевидно вона була спадкоємцем фільварку Потоцьких.
Зараз це історико-археологічний заповідник з досить хорошим музеєм. Про те, що це була столиця Звенигородського князівства, говорить пам’ятний знак у вигляді давньоруських воїнів, що розташований на північний схід від валів – недалеко від звенигородської школи.
Окрім згаданих пам’ятників було зведено ще один, що зображав вершника на коні. Його мали встановити безпосередньо на городищу, однак цього не сталось, він так і залишився стояти посеред подвір’я біля розвалин ферми. Завдяки території, де він стоїть та його напівзруйнованого стану цей пам’ятник прозвали «Вершником апокаліпсису».
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
