В четвер, 11 квітня 2019 року, о 16.00 у Великій виставковій залі Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького (вул. Чернеча Гора, 1) відбудеться відкриття фондової виставки «Великдень на Жидачівщині»
Уже четвертий рік поспіль фондосховище Музею відкриває запасники, щоб виставити найкращі експонати під гаслом «Великдень нас єднає». Фондова збірка Музею нараховує 480 експонатів, які походять зі сіл Жидачівщини, що на Львівщині, і частково зі сіл Івано-Франківського району. Основну частину експонатів було зібрано у 1970-80-х рр. завдяки працівниці Музею Ользі Фаустинівні Ільків – багатолітньому політв’язневі радянських таборів.
На Жидачівщині, як і повсюдно по Україні, дуже ретельно готувалися до свята Світлого Великодня. Чисто прибрана хата, збагачена великою кількістю інтер’єрної тканини з характерними орнаментальними схемами «з переборами» в темно-червоних кольорах. Про святкову атмосферу нагадують й давні атрибути Великодня – писанки (на виставці представлено писанки майстрині з Жидачева Галини Тимофтевич, створені за характерними місцевими мотивами). Кошичок, покритий спеціально витканим рушничком, на який ставлять освячену паску. Його використовували лише раз в рік, як і спеціальний обрядовий посуд. За давнім звичаєм паску, верх якої був декорований хрещатими мотивами, перев’язували навхрест конопляним повісмом, яке потім теж зберігали до народження дитини (цим повісмом перев’язували її пупок).
Загальну композицію доповнюють гончарні вироби – горщики, глечики, миски, цідильник, пасківник, бабник. Найчастіше побутовий посуд надходив до Жидачівщини з містечка Войнилова (Сільце). Він був полив’яний, скупо декорований темно-зеленими хвильками. Привозили високохудожні вироби і з містечок Миколаєва, Яворова. Миколаївський посуд вирізнявся поліхромним декором – прямими, хвилястими і комбінованими смугами на шийці і тулубі, а яворівські горщики були декоровані білими «галузками» на рудому тлі.
Особливим акцентом виставки є, звичайно, одяг. Бо ж саме до Великодня жінки намагалися виготовити як не повністю новий стрій, то бодай якусь його частину. Були й окремі компоненти одягу – «пошвагані» запаски, які обов’язково одягали власне на це свято. Виставка охоплює не лише святковий народний одяг, що побутував від початку ХХ ст. і до 40-50-х рр. ХХ ст., а й музейні предмети, що демонструють розвиток технік та трансформування орнаментальних мотивів вишивок жіночих сорочок від найдавніших (з тканими уставками) до пізніх сорочок-блюзок.
Справжнім раритетом виставки є весільне покривало «простирало». Ним обгортали наречених до шлюбу, а пізніше його накидала на себе молода мати під час годування дитини. Весільний цикл, зазвичай, починався після Великодня, тому на виставці є й інші весільні атрибути – весільний вінок, виплетена з барвінку «доля» – гірлянда, яку вішали між або під хатніми образами.
Виставка «Великдень на Жидачівщині» – це можливість ознайомитися зі своєрідною етнографічною «метрикою» краю з надзвичайно багатою традицією, в основі якої яскрава барва, несподіваний взір і, безперечно, самобутній світогляд українця-життєлюба.
Експозицію виставки можна буде оглянути у Великій виставковій залі Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького (вул. Чернеча Гора, 1) до 6 травня 2019 року (10.00 – 17.00, у всі дні, крім понеділка і вівторка).
Люба СВАРНИК та Надія БОРЕНЬКО
Наукові працівники Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького
