Від травня 1920 до серпня 1921 року при товаристві «Українська Бесіда» у Львові діяла трупа «Українського [незалежного] театру», сформована з частини акторів Театру Начальної Команди УГА. Вона орендувала Велику залу Музичного товариства ім. Лисенка (МТЛ) на вул. Шашкевича, б. 5, нерідко налагоджуючи творчу співпрацю з педагогами та студентами Вищого музичного інституту.
Завдяки поступовій комплектації оркестру МТЛ інструментами і його поповненню кваліфікованими виконавцями, тут відбулись постановки опер «Ночі під Івана Купала» А. Вахнянина, «Наталка Полтавка», «Чорноморці» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, якими у жовтні відкривалися театральні сезони трупи. Вистави озвучували скромні варіативні інструментальні склади (як оптимальний, С. Людкевич наводить варіант комплексу струнного квартету, фортепіано, фісгармонії, кларнета і флейти). Проте знаковою, етапною подією варто вважати першу виставу, реалізовану виключно власними силами Вищого музичного інституту 5 вересня 1920 р.: прем’єра опери-хвилинки «Ноктюрн» М. Лисенка під орудою С. Людкевича. Він інструментував її для камерного оркестру і підготував до постановки. Виставу повторили в Коломиї і Дрогобичі, а згодом – на сцені Великого міського театру.
Подальшому поступу українського театрального мистецтва у Львові великою мірою сприяв талановитий режисер Олександр Загаров[1]. Він очолив роботу театру «Української бесіди» (1921-1923). Йому вдалося об’єднати навколо себе добірну трупу досвідчених акторів (в тому числі й «Українського [незалежного] театру»), значна частина з яких була пов’язана зі стрілецькими театральними традиціями або мала високу фахову музичну освіту [1, c. 99-100].
До складу трупи входили професійні вокалісти Василь Коссак[2], Нестор Горницький[3], Філомена Лопатинська[4], Михайло Маслюк-Мартіні[5], Роман Прокопович-Орленко[6], та актори: Софія і Ярема Стадники, Ольга Дівнич-Завадська, Стефа Стадниківна, Олена Бенцалева, Мар’ян Крушельницький, Іван Рубчак, Микола Бенцаль, Лука Лісевич, які тут здобувають сценічний досвід і популярність.
Одночасно з виступами у Великому міському театрі під проводом Тадеуша Павліковського, а потім Людвіка Геллера, на сцені українського театру провідні партії виконували Олександра Любич-Парахоняк та Ольга Левицька-Бучма, формували майстерність талановиті диригенти Микола Гладилович, Богдан Сарамага[7] та Ярослав Барнич[8]. Окрім музичного супроводу вистав, оркестр грав фонову розважальну музику під час атрактів.
Вже 8 жовтня 1921 року польські джерела констатували відновлення діяльності народного театру «Українська бесіда» під художнім керівництвом Олександра Загарова та директоруванням Йосипа Стадника, який невдовзі реалізує постановку спектаклю «Гріх» В. Винниченка.
Завдяки зміні керівництва діяльність трупи була піднята на вищий фаховий рівень і в більшій мірі зосередилась на музично-драматичних виставах. Статистика діяльності театру більш ніж промовиста: за сезон від 1 березня 1922 по 1 травня 1923 р. у Львові й навколишніх містах Галичини загалом було дано 369 спектаклів. З них власне у Львові – 181 вистава (в тому числі 37 пообідніх і 83 вечірніх, 21 показ був прем’єрним), серед яких класичні драми і комедії, народні музично-драматичні вистави, оперети (найчисленніше представлені та найчастіше повторювані касові спектаклі) і опери [4, c. 2].
З анонсів та звітів у пресі можна скласти уявлення про актуальний репертуар у програмах першого та другого сезонів, жанрові різновиди спектаклів (драма, народна драма, драма-трагедія, комедія, фантастична комедія, опера, оперета, фарс) та зауважити активну перекладацьку діяльність письменників і учасників трупи: оперети «Циганська любов» Ф. Легара, «Троянда Стамбулу» Л. Фалля, «Барон циганів» Й. Штрауса, «Чародійна скрипка» Ж. Оффенбаха, народна оперета «Перехитрили» М. Кропивницького, опери «Відьма» Я. Ярославенка, «Катерина» М. Аркаса, опера-хвилинка «Ноктюрн» М. Лисенка, лірико-комічні опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака Артемовського, «Галька» С. Монюшка, «Продана наречена» Б. Сметани, комедії «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Бій метеликів» Г. Зудермана, «Любощі» А. Шніцлера, фарс «Шалапут» К. Ільїнського в перекладі Й. Стадника, комедії зі співами і танцями «За двома зайцями» М. Старицького, мелодрама із гуцульського життя «Верховинці» Ю. Коженьовського у перекладі з польської Ксенофонта Климковича, народні драми з співами і танцями «Циганка Аза» («Хата за селом») Ю. І. Крашевського на музику З. Носковського, «Маруся Богуславка» та «Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького, «Дай серцю волю…» М. Кропивницького.
З драматичного репертуару виділяються: «Бурлака» і комедія «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Діти Агасфера» С. Бєлої, «Батько» А. Стріндберга, «Примари», «Нора» і «Гедда Габлєр» Г. Ібсена в перекладі М. Загірні, «Мірелє Ефрос» Я. Гордіна, «Тартюф» Ж. Мольєра у перекладі В. Самійленка, «Одруження», «Ревізор з Петербурга», «Страшна помста» М. Гоголя, історична драма «Невольник» М. Кропивницького, «Панна Мара», «Молода кров», «Гріх», «Закон» В. Винниченка, «Візник Геншель» Г. Гавптмана у перекладі Б. Грінченка, «Ясні зорі» Б. Грінченка, «Молодість» М. Гальбе, «Барон Кіммель» В. Колло, «Момот Нір» Є. Карпенка та численні інші [7, c.15; 3, c. 2].
Трупа існувала без громадських субвенцій, іноді з неповними залами, в різний спосіб її діяльність підтримується поодинокими меценатами (зокрема, Олександр Онисько надав житло для Олександра Загарова в власному домі). Очевидно, що невелика зала Музичного товариства стала надто тісною для зрослого виконавського потенціалу українського театрального життя і в пресі знову піднімалося питання про будівництво силами громади великого театрального приміщення, устаткованого згідно вимог часу. В зв’язку з цим було відновлено збір коштів на будівництво українського театру у Львові. [2, c.11].Якісне зростання масштабів і якості діяльності театру та постійного підвищення запитів галицької публіки зумовлюють необхідність забезпечення фахової підготовки акторів. Тож в преса пише: “В мистецьких театральних колах ходить чутка, що з приїздом до Львова відомого поета і театрального діяча Миколи Вороного виникла думка про заснування у Львові театральної школи при найближчій участи артиста і режисера О. Загарова. Здійснення цієї думки під цю пору тим більше бажано, що у Львові зараз маються солідні педаґоґичні а музичні сили” [11, c.15].
Невдовзі, у 1922 р. при інституті ім. М. Лисенка була заснована Драматична українська школа. Анонс сповіщав: «Промовцям, шо хотілиб виправити свою дикцію, загорілим аматорам-речитаторам, яким бракує добре виробленої техніки і особливо кандидатам на майбутніх жерців Мельпомени, що перед вступом на сцену бажали би найти поважну професійну підготовку, нагадуємо, що від 1 листопада с. р. при Музичнім Інституті ім. М. Лисенка відчиняє для учнів свої двері перша в Галичині українська драматична школа під проводом Олександра Загарова і Миколи Вороного. Години навчання пополудневі» [5, c. 6]. Від жовтня було розпочато навчання, весь курс тривав два роки:
«Предмети навчання :
І. Дикція і деклямація: Постановка голоса і віддиху. Артикуляція звука. Лексична граматика. Технічні умови дикції (вироблення вимови, усунення фізичних вад і т. п ). Тонові мови художнього читання (окраска тонів, павза, інтонація). Теорія версіфікації. Деклямація (аналіза твору, деклямаційний плян, способи виконання). Деклямація (властива) зразків красного письменства: Народний епос (казка, пісня, дума), байка, баляда, поема, твори ліричні, твори драматичні.
- Жест і мімодрама: (Вироблення жестів і вправи в мімічних уривках).
III. Характеризація: (ґрім). …
- Мистецтво актора. …
- Сценічні вправи в драматичних уривках. …
Курс навчання дворічний. Вписи приймаються від 15. до 25. жовтня в канцелярії Музичного Інститута ім. М. Лисенка в урядових годинах. По замкненню вписів буде переведений вступний іспит. Початок навчання 1. падолиста» [13, c. 30].
Розвиток діяльності театру товариства «Українська бесіда», збагачення потенціалу її трупи, інтенсивність праці на ниві українського театрального мистецтва у досить несприятливих суспільних і сценічних умовах не може не викликати захоплення. А заснування драматичної школи вказує на твердо обраний курс до професіоналізації підготовки акторів. Однак розгортання подальших подій було вельми неочікуваним, як і нові шляхи творчого пошуку.
Роксоляна ГАВАЛЮК
викладач-методист ЛМК ім. С. Людкевича, музикознавець
(Далі буде).
Література:
- Башняк Л. Стрілецькі театри легіону УСС і галицької армії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. № 18. 2009. C. 249-255.
- Відкликана вистава. Театральне Мистецтво // Місячник театру і сцени. Львів, 1922. Випуск II. 15. 05. с. 11.
- Возняк М. Український театр «Української Бесіди» в останнім році. // Діло. 1923. № 44. 31.05. С. 2.
- Вороний М. Український театр «Української Бесіди» в останнім році. (Звідомлення за час від 1 березня 1922 до 1 травня 1923 р. включно) // Діло. 1923. № 44. 31.05. С. 2.
- Новинки. // Діло. 1922. № 42. 22.10. С. 6.
- Союз діячів театрального мистецтва Галичини. Театральне Мистецтво // Місячник театру і сцени. 1922. Вип. IX. Гудень. С. 14.
- Театральна школа у Львові // Театральне Мистецтво. 1922. Вип. І. Квітень. С. 15.
- Театральне Мистецтво // Місячник театру і сцени. 1922. Вип. II. Травень. С. 30.
[1] Олександр Загаров (1877-1941) – випускник Брюссельського університету і Московського філармонійного училища (драматичний клас В. Немировича-Данченка, 1895). До переїзду до Львова – актор МХАТу, актор та головний режисер Московських Драматичного Театру, Театру ім. Корша, Імператорської Петербурзької Сцени. В 1918 році, в часи гетьманату запрошений до Києва на посаду головного режисера Українського Державного Драматичного Театру (де працював 4 роки). Вів театрально-педаґоґічну діяльність: був лектором дикції та декламації в Московському Університеті, працював професором практики драматичного мистецтва Худради Вищого музично-драматичного Московського філармонійного товариства та професором Київського Вищого Музично-драматичного Інституту ім. М. Лисенка. Автор праці «Мистецтво актора». Керував Львівським театром «Українська бесіда» та Ужгородським театром «Просвіти» (1921-1927). Один із засновників Донецького драматичного театру.
[2] Коссак Василь (1886-1932) – український актор, співак (тенор) і режисер. Брат композитора, диригента й педагога Михайла Коссака та акторок і співачок Катерини Рубчакової і Марії Костів-Коссаківни, актриси Антоніни Дякової. Чоловік актриси Ірини Коссак. Керівник театрів мініатюри й сатири у Львові (до 1915), «Українська театральна дружина в Коломиї» (1919-1924), актор і соліст театру товариства «Руська бесіда» (1923-1924), «Українського театру» Йосипа Стадника (1925-1927), очолював «Український театр імені Михайла Старицького у Стрию» (від 1929).
[3] Горницький Нестор (1906-1978) – співак (тенор), драматичний актор, віолончеліст, контрабасист, диригент, режисер, педагог. Випускник оперної школи Ч. Заремби, консерваторії ГМТ (класи вокалу О. Нижанківського і контрабаса – А. Гарванєка,1929), приватно навчався вокалу у Р. Любінецького, С. Крушельницької. Соліст, оркестрант і диригент тетральних труп ім. І. Тобілевича і Театру Й. Стадника (1927-1932), низки мантрівних труп і власного театру «Веселка» (1932-1937), соліст і диригент трупи оперети Львівської опери (1941-1944), викладач класу контрабаса Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (1945-1967). Співзасновник оркестру Львівської філармонії (разом з Д. Пелехатим, І. Паїном і Д. Хабалем), концертмейстер групи контрабасів філармонійного оркестру, керівник низки естрадних ансамблів. Засновник та керівник оперних студій при клубі Львівського паровозо-вагоно-ремонтного заводу та Палацу культури «Сільмаш». Автор низки методичних праць з вокалу.
[4] Філомена Лопатинська (сценічний псевдонім до 1893 р. – Кравчуківна; 1873-1940), актриса, співачка (сопрано). Учениця вокалу і учасниця хору С. Смаль-Стоцького, випускниця оперної школи у В. Баронча, консерваторії ГМТ (1904, клас В. Висоцького), Віденської консерваторії. Багатолітня солістка в театру товариства «Руська / Українська бесіда» (Львів), солістка труп опери і оперети Львівського міського театру (1899-1907), Міського німецького театру в Чернівцях (1908-1912), трупи «Тернопільські театральні вечори» під кер. Леся Курбаса (1915-1916), «Товаристві українських артистів при участі М. К. Заньковецької та П. К. Саксаганського» (916-1917), Українського національного театру під кер. П. Саксаганського в Полтаві (1917-1918), Українського чернівецького театру під кер. К. Рубчакової (1918-1919), Українського пересувного драматичного театру в Східній Галичині під кер. І. Когутяка (1921-1922), Українського народного театру ім. І. Тобілевича в Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1923).
[5] Маслюк Михайло (сценічний псевдонім – Мартіні, 1891-1941), співак (баритон). Випускник оперної школи Ч. Заремби і консерваторії ГМТ, вдосконалював майстерність в Італії (1914-1915, 1926). Артист театру «Руська бесіда» під кер. М. Коссака, Й. Стадника. Соліст Познанського (1927-1930), Львівського оперних театрів (1930-1941).
[6] Роман Прокопович (сценічний псевдонім – Орленко, 1883-1962) – співак (бас-баритон), педагог, театральний діяч. Уродженець с. Чижиків, випускник музичного факультету Віденського університету (1902–1907), приватно навчався в низки славетних педагогів. До початку співпраці з театром «Української бесіди» у 1908 році він підписав контракт з дирекцією Volksoper у Відні, де впродовж десяти років співав провідні партії в операх Р. Вагнера, В. А. Моцарта, Дж.Россіні, Ж. Бізе, А. Рубінштейна, Ш. Гуно. Один сезон співак виступав в оперному театрі м. Острава (Чехія) та у Празькій опері. 1913 року на святкуванні 100-річчя Р. Вагнера у Байройті виконував партію Вотана з опери «Валькірія». В Австрії (1912–1915) був активним діячем української громади у Відні, керував студентським хором, виступав та організовував Шевченківські концерти разом з О. Носалевичем, Р. Любінецьким, Лесем Курбасом. Голова «Союзу діячів театрального мистецтва Галичини» (1922). Виступав як соліст з хорами «Боян», «Бандурист», «Сурма». Працював викладачем Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові (1920–1925), з 1925 року – у львівських гімназіях, а з 1939 до 1949 року – у Львівській консерваторії та музичному училищі, був завучем вечірньої музичної школи для дорослих.
[7] Богдан Сарамага (1905-1975) – диригент, композитор, скрипаль, педагог. Випускник консерваторії ГМТ як скрипаль (1927, клас проф. Ю. Цетнера). Оркестрант та диригент театрального оркестру товариства «Руська бесіда» у Львові (1923), театру ім. І. Тобілевича в Станиславові (1928), засновник «Театру ревю та оперети» (1932), співорганізатор, музичний керівник, директор, капельмейстер і диригент хору Тернопільського драматичного театру ім. І. Франка (1939-1944). Після еміграції до Німеччини (1944) у 1947-1950 рр. працював скрипалем оркестру та концертмейстером в театрі «Schwäbische Landesbühne». В 1950 р. емігрував у США (м. Детройт), де працював в Українському музичному інституті, Українській вищій музичній школі (1961), заснував симфонічний оркестр, диригував мішаним хором.
[8] Ярослав Барнич (1896-1967) – композитор, диригент, педагог, скрипаль, громадський діяч. Випускник класу скрипки Й. Шнабеля в Коломиї, ВМІ ім. М. Лисенка, консерваторії ГМТ (клас скрипки Мілана Зуни і педагогічний диплом, 1924), філософського факультету Львівського університету, Stern’sches Konservatorium в Берліні (клас диригування Вільгельма Гросса). Співзасновник струнного квартету УСС, диригент оркестрів театрів «Українська бесіда» (1916-1919, 1921-1924), «Українського Народного театру імені Тобілевича» під кер. В. Коссака (1919-1921, 1929-1935), Театру Б. Овчарського (Львів), художній керівник і диригент Українського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді (1925-1926), викладач кількох навчальних закладів Станіславова (1929), дириґент хору «Станіславівський Боян», викладач історії церковної музики і співу в Станиславівській Духовній Семінарії (від 1932). Музичний керівник Обласного Театру ім. І. Франка у Станиславові (1939), дириґент симфонічного оркестру в обласній філармонії, співорганізатор Гуцульського Ансамблю Пісні й Танцю. Диригент трупи оперети Львівського оперного театру (1941-1944). Після еміграції у США (1949) дириґент Українського Народного Хору ООЧСУ в Клівленді (Огайо), викладач в Музичному Інституті ім. М. Лисенка, художній керівник та диригент Українського хору імені Т. Шевченка (1951-1966).
