Поштові вітальні картки остаточно відходять в минуле. Всеперемагаючий інтернет закриває цю сторінку історії… А я ще пам’ятаю, як батьки постійно нагадували мені поздоровити бабцю з Новим роком, з днем народження, з Першим травня тощо, а бабця берегла усі прислані мною поштівки в шкатулці на поличці під святими образами, як якийсь цінний скарб.
А все почалось у далекому ХІХ столітті.
Поштова картка була оригінальним винаходом прусського поштового урядника Генріха фон Стефана, який у 1865 р. першим запропонував проект відкритої кореспонденційної картки (нім. Postblatt). Однак його пропозиція була відхилена генеральним директором державної пошти через “непристойну форму” відкритого листування, а також можливість зменшення поштових доходів. Но той час оплата звичайного листа складала 3-15 крейцерів, а поштова картка мала би коштувати 2 крейцера.
І все ж поштівка увійшла в життя, а німці втратили першість, коли професор економіки Військової Академії у Відні Еммануїл Герман запропонував відкриту кореспонденційну картку, що було прихильно сприйнято австро-угорським урядом. Щоправда, уряд відкинув ідею професора обмеження тексту на картці до 20 слів, оскільки це вимагало б збільшення штату працівників пошти для рахунку слів.
Відтак 1 жовтня в Австро-Угорщині було впроваджено в поштовий обіг поштові картки (розміром 8,5×12,2 см) з надрукованими марками ціною 2 крейцера. На марці жовтого кольору було зображення цісаря Франца Юзефа. Центрально було розміщено напис “Correspondenzkarte” німецькою мовою і герб Австро-Угорщини. Через місяць були впроваджені поштівки з написом угорською мовою “Levelezési lap.” і гербом Угорського королівства.
Коли ж Генріх фон Стефан став генеральним поштовим директором Північнонімецького Союзу, то знову повернувся до своєї ідеї і переконав уряд в доцільності поштівок. Бундесканцлер Отто фон Бісмарк підписав “Указ про введення листувальної картки”, який набув чинності 1 липня 1870 р.
Початок франко-прусської війни став причиною неймовірно швидкого поширення відкритого листування та ще й появою першої ілюстрованої державної поштівки.
В день мобілізації прусських військ 16 липня 1870 р. німецький продавець книг в Ольденбурзі Август Шварц надрукував у кутку адресної сторінки поштівки ілюстрацію з зображенням артилериста. В наш час на будинку за адресою Ольденбурґ, Шльоспляц, 21/22, є напис про те, що саме тут вперше була реалізована ідея ілюстрованої листівки (нім. Ansichtskarte). Звісно, у французів є своя версія, хто був першим.
Під час франко-прусської війни 1870-71 р. дешеві поштівки набрали величезної популярності, особливо після того, як прусські війська були звільнені від поштової оплати. Тільки за чотири місяці – з червня до грудня 1870 року – солдати відправили додому близько 10 млн. „Feldpost-Correspondenzkarten“.
Бізнесмени і видавці ворогуючих країн швидко зрозуміли можливість великих доходів і почали друкувати дешеві поштівки з картинками. Відтак перші ілюстровані поштівки з’явились у Франції та Пруссії.
В Австро-Угорщині пошта ще деякий час консервативно притримувалась державного стандарту (без ілюстрацій), але у 1872 році дозволила друк поштівок польською і русинською мовами на території Галіції.
У 1874 р., після утворення
, поштівки було запроваджено і в міжнародний обіг. У 1878 р. на Всесвітньому поштовому конгресі в Парижі був прийнятий стандартний розмір Correspondenz-Karte – 9×14 см, який у 1925 році змінили на інший – 10,5×14,8 см.
З кінця ХІХ ст. поштова картка з ілюстраціями стала не тільки засобом листування, але ще й предметом пристрасного колекціонування. Вже у жовтні 1896 р. був створений «Міжнародний союз колекціонерів поштових карток», а в 1899 р. у Кракові відбулась Перша Слов’янська Виставка Ілюстрованих Поштових Карток, на якій 182 колекціонери з Галичини та Чехії експонували біля 30 000 поштівок. Саме в цей час народжується філокартія як один із видів колекціонування.
Наступного року на Першій Виставці Поштових Карток у Варшаві був проведений конкурс на польську назву кореспонденційної (поштової) картки . Серед 296 запропонованих назв: безконвертка, читанка, явка, картолист, кількаслівка, листівка, листик, нагопис, нібилист, незалєпка, отвартка, отвартолист, писанка, напівлистик, поспішка, відомостка — комісія з мовознавців вибрала «поштівка» (пол. Pocztówka). Як виявилось пізніше – це була пропозиція письменника Генріка Сенкевича, який брав участь під псевдонімом.
Точної дати появи першої ілюстрованої поштової картки в Галичині донині не встановлено, а найдавніші поштівки з краєвидами Львова пов’язані із Загальною крайовою виставкою 1894 р. у Львові. За п’ять місяців роботи її відвідали 1 200 000 осіб, що вдесятеро більше, ніж населення тогочасного Львова. І в цьому значну роль відіграли поштівки, які в даному випадку виконали роль реклами.
Отож із 1894 р. поштівки зі львівськими краєвидами стали неодмінною приналежністю культурного середовища, а кількість видавців рік у рік збільшувалася. Майже 70 видавництв — австрійських, польських, чеських, українських — почали випускати поштівки з видами інших міст. Зазвичай на таких поштівках видніється напис “Grüss aus…”/”Привіт з…”
Початок ХХ ст. був «золотим періодом» поштових листівок. Першими хто оцінив практичну цінність поштових карток були підприємці. Вони зрозуміли, що ілюстрована поштівка – найкраща реклама. Масовому розповсюдженню видових поштових карток сприяло ще й те, що їх почали видавати приватні друкарні. Тоді як стандартні бланки відкритих листів (кореспонденц-карти) продовжував випускати поштовий уряд Австро-Угорщини.
До 1904 р. адресний бік ілюстрованої поштової картки (реверс) призначався виключно для написання адреси одержувача кореспонденції. На цій стороні приклеювали марку оплати кореспонденції і ставили поштові штемпелі. На зворотному боці (аверсі) містилась одно або багатосюжетна ілюстрація з чистим місцем для письмового повідомлення.
Від 1905 р. поштова листівка набула сучасного вигляду – реверс поштівки був розділений наполовину. На лівій стороні писали повідомлення, а на правій – адресу одержувача та відправника кореспонденції. Хоча дуже часто можна побачити старі поштові картки, на яких повідомлення написано прямо на зображенні, особливо якщо відправникові бракувало виділеного для тексту місця.
Під час Першої світової війни поштівки виходили гігантськими накладами. Причина проста: закрите письмове листування з фронтом було заборонене. Але ворогуючі сторони ніяк не могли обійти такий значний агітаційний ресурс. Історики вважають, що саме тоді відбулася перша широкомасштабна інформаційна війна, а сюжети тодішніх поштівок стали одним з засобів пропаганди.
В уряді Австро-Угорщини було створено додаткове міністерство — Воєнне інформбюро, до штату якого зараховано 160 художників та фотографів. Тоді вже було зрозуміло, що формування громадської думки відбувається не тільки шляхом дискурсивної аргументації, але й повинно досягатися за допомогою візуальних інсценувань. Австрійські поштівки поширювали чутки про росіян-людожерів, а також репродукували надто багато світлин із руїнами і підписами: «Руїни [назва міста], спричинені росіянами», що мали б викликати додаткову ненависть у солдатів.
Деколи поштівки ворогуючих сторін мали цілком подібні сюжети, як на першій парі поштівок – російський казак і австрійський (або німецький) кавалерист.
А деколи сюжети бували радикально протилежними – войовничими або миролюбними. На російській поштівці зображено, як “бабы берут в плен” ворожий аероплан, а на німецькій – жінка частує солдатів молоком.
Під час другої окупації Станіславова (тепер Івано-Франківськ) у 1916 році росіяни вдалися до радикальних заходів – заборонили друк поштівок, а також утримання голубів, «що надаються до далеких польотів». Тобто, в сучасному розумінні, «вимкнули інтернет». Відтак, поза публічною увагою залишилося життя міста під окупацією, а також тотальне розкрадання муніципального майна. І хоча у Станіславові поштівки заборонили, то однак збереглась сатирична львівська поштівка з зображенням російського грабунку у Львові.
Звичайно, можна подумати, що це австрійська пропаганда, але у книжці І. Бондарева, О. Гречаника та В. Шулепіна «Велика війна у маленькому місті» приведено перелік реквізиції міського і приватного майна в Станіславові. Ось лише кінець тексту: «Вкрали навіть ректифікаційний апарат з фабрики дріжджів і спирту Лібермана». Газові стовпи та ліхтарі на вулицях міста зникли теж.
Отож, хоча поштівки відійшли у минуле, вони мають велике історичне значення: завдяки зображеним на них історичним об’єктам, а деколи і текстам та адресам, поштові картки служать дослідницьким матеріалом для істориків і краєзнавців..
Крім того поштові картки, як і раніше, збирають колекціонери-філокартисти і треба зауважити, що це задоволення не з дешевих! Ціни поштівок на аукціонах вагаються в залежності від унікальності, стану тощо і можуть сягати декількох сотень і навіть тисяч доларів. Наразі зареєстровано найвищу ціну за поштівку – 710 000 доларів!
Приведу приклад звичайних львівських поштівок, які зараз виставлені на Ebay.
Але високі ціни не зупиняли філокартистів. У 1991 р. Книгою рекордів Гіннеса був затверджений рекорд – найбільша колекція поштівок з 1 000 265 штук. Її зібрав Маріо Морби з Великобританії. Найбільша колекція поштівок з рекламою сигарет – приблизно 1 000 000 штук – була зібрана Едвардом Уортон-Тігаром. Колекція теж була визнана Книгою рекордів Гіннеса і на даний час знаходиться в збірках Британського музею.
Автор: Zommersteinhof
Обожнюю старі відкритки