Василь Маловиця, або луцький архітектор найдовшого у світі будинку

Сьогодні мова піде про архітектора, який творив модерністський радянський Луцьк, про Василя Маловицю, (спів)автора найбільш помітних споруд у Луцьку 1960-1970-х років.

Молоді роки митця

Мальовниче село Саксагань П’ятихатського району на Дніпропетровщині на березі однойменної річки. Саме тут 28 жовтня 1930 року у простій селянській сім’ї народився майбутній архітектор Василь Кузьмич Маловиця, якому долею було призначено творити на волинській землі. Батьки Кузьма Йосипович та Марія Яківна, а також бабуся Олександра Митрофанівна (мати батька) та старший брат Павло наступного, 1931 року, переселилися на Донбас, до міста Макіївки. Тут батько працював на шахті, одночасно відвідував курси водіїв. Після закінчення курсів Кузьма Йосипович поїхав працювати у село Павлівку Білокуракінського району Вінницької області.

Сімейне життя у батьків Василя не склалося. Він та брат Павло залишилися жити з батьком та бабусею. Мати з молодшим братом Миколою мешкали окремо. Так сталося, що найближчою людиною для Василя тоді стала бабуся Олександра Митрофанівна, яка замінила йому мати. 1936 року батько перевіз Василя, Павла та бабусю Олександру до села Павлівки.

Тут наступного року Василь пішов у перший клас. Вчитися йому дуже подобалося. Вчився на відмінно. Навчання Василеві давалося легко. Окрім усього, він дуже любив малювати. Це захоплення він пронесе через усе життя.

Перед війною, у 1940 році сім’я повернулася до Макіївки, де батько почав працювати автомеханіком.

Але невдовзі мирне життя перервала війна. Батько пішов на фронт. У жовтні 1941 року до Макіївки вдерлися окупанти. Німці примушували радянських людей працювати на них.

Восени 1943 року радянські війська звільнили Донбас. 13-річному Василеві довелося тоді важко працювати, допомагати бабусі у господарстві. Василь разом зі старшим братом Павлом пас худобу, займався сільськогосподарською працею. Одночасно треба було наздоганяти навчання, яке продовжив вже наступного, 1944 – 1945-го навчального року.

Пізніше Василь Маловиця отримав статус учасника Великої Вітчизняної війни у тилу.

Після війни батько Василя демобілізувався, одружився вдруге та переїхав жити разом з бабусею та синами до міста Єйська, що у Краснодарському краї. Тут Василь 1946 року пішов у 7-й клас.

Школу Василь успішно закінчив у неповні 20 років, у 1950-му. Добре йому давалися точні науки: математика, фізика. Хлопець чудово креслив та малював. Мріяв стати художником. Для вступу Василь обрав Київський художній інститут. Вчився одразу на двох факультетах: архітектурному та живопису. Закінчив клас відомого художника та педагога Івана Миколайовича Красного (1917 – 1990), який викладав у інституті акварель та живопис.

За спогадами, Василь Кузьмич завжди вважав себе художником, а архітектуру – своїм ремеслом. Серед наставників студента Маловиці був видатний архітектор Олександр Матвійович Вербицький (1875-1958), дійсний член Академії архітектури. За його проектами було побудовано багато будівель та споруд. До речі, серед них залізничний вокзал у Києві (1929-1932). Вербицький працював й на волинській землі. Він – автор проектів вокзалу та гімназії при залізничній станції Ковель, створених ще на початку ХХ століття, у 1907-1910 роках.

Швидко минули шість років напруженого, насиченого навчання. 1956 року Василь Маловиця закінчив інститут за фахом архітектор-художник та за направленням приїхав до обласного центру Волинської області – Луцька. Міста, у якому його талант виявиться у повну силу.

У 1956-1960 роках Василь Маловиця – старший архітектор з планування населених місць Волинського обласного відділу будівництва і архітектури. Він почав працювати під керівництвом відомого зодчого, головного архітектора Луцька Юрія (Георгія) Васильовича Бородіна. Василь Кузьмич дуже поважав цю талановиту людину, разом з іншими луцькими архітекторами Клавдією Юровською та Ігорем Рейтером вважав своїм вчителем. Найвідоміша робота архітектора Бородіна у Луцьку – адміністративний будинок Волинського обкому КПРС.

У Луцьку молодий архітектор зустрів своє кохання. 18- річна Нінель Матусовська була студенткою Луцького педінституту. Незабаром вони побралися. Це сталося 1957 року. 1958 року з’явилася на світ донька Тетяна. У 1962 році народився син Павло.

Дружина Василя Кузьмича Нінель Валентинівна Маловиця (1938-2007) після закінчення педінституту тривалий час працювала вчителькою математики, креслення та образотворчого мистецтва у луцькій школі №5. Вона була для батька, за словами доньки Тетяни, енергетичним центром.

Також отримала педагогічну освіту донька Тетяна. Філолог за освітою, працювала вчителем. Згодом Тетяна Василівна Дацишина зайнялася підприємництвом. Тепер вона веде активну громадську діяльність у Луцьку.

Син Павло закінчив військове училище, став офіцером. Підполковник у відставці. Займається підприємницькою діяльністю. Мешкає у Києві.

Тетяна Дацишина згадує, що Василь Кузьмич був суворим, вимогливим, але водночас дбайливим та турботливим батьком, завжди готовим допомогти, дати пораду, підтримати у важкий час. Він користувався великим авторитетом та повагою у сім’ї, був для дітей прикладом. Тетяна та Павло хотіли стати таким, як батько.

Найвідоміші проекти в Луцьку

У 1961 році Василя Маловицю призначили головним інженером Волинської філії Діпроміста (Державного інституту проектування міст). Одним з перших його проектів на цій посаді було проектування Привокзального району Луцька, зокрема дільниці 164 кварталу. До речі, більшість будинків сучасного проспекту Грушевського від обласної лікарні з непарного боку, та від вулиці генерала Шухевича з парного боку у бік залізничного вокзалу побудовані за проектами Василя Маловиці та його колеги Клавдії Юровської.

Наступні проекти Маловиці реалізовувалися у контексті радянського модернізму, який розвивався в часи хрущовської відлиги і далі. Першим значним проектом можна вважати добудову 8 школи. Співавторка – Клавдія Юровська, керівник майстерні – Ростислав Метельницький.

Будівля школи проста й лаконічна, у формі паралелепіпеда. Яскравою рисою цього проекту є впровадження бетонних рам на всю висоту стіни спортзалу. Характерним виявився і фасад з боку замку.

Наступний проект Василя Маловиці у співпраці з іншими авторами, як і в попередньому випадку, характеризує новаторство, неординарність творчого стилю. Кінотеатр «Зміна» 1963 року. Дуже стильна на свій час споруда, виразник новітнього дизайну космічної ери шістдесятих. Фасад прикрасили мозаїкою наукової та спортивної тематики. Автор – Віктор Шингур. Це була його перша луцька мозаїка.

Третій проект, над яким разом з іншими працював Василь Маловиця – проект кінотеатру «Промінь», створений 1965 року. «Промінь» мав великі площини з віконного скла, а відтак добре освітлене фойє. Всередині скульптор Віктор Шингур виконав великий горельєф на космічну тематику.

33 мікрорайон

Цікавими творчими  знахідками були проекти Василя Маловиці 1970-х років: будинок політосвіти по вулиці Артема (тепер будівля історичного факультету СНУ по проспекту Перемоги), Будинок піонерів на 500 відвідувачів з глядацьким залом по вулиці Галана (тепер Палац учнівської молоді, вулиця Шопена), будівля 4-ої школи.

Василь Кузьмич – автор проектів навчально-лабораторного та аудиторного корпусу Б СНУ на 2000 студентів по вулиці Потапова, двох лікарень: дитячої на 300 ліжок з поліклінікою на 500 відвідувань по проспекту Відродження та психіатричної на 500 ліжок, кафетерію на 100 місць у парку імені Лесі Українки, гуртожитків на 515 учнів по вулиці Глушець та для військових – ракетників на вулиці Лодигіна (тепер вже для прикордонників, вулиця Коновальця). Досить потужний список. І це тільки у Луцьку.

Важливою особливістю архітектури сімдесятих стало використання білої силікатної цегли. Першим районом Луцька, будівлі якої побудовані з подібної цегли, став відомий тепер 33-й квартал. Його теж проектував Василь Маловиця. Мікрорайон став першим житловим масивом у північній частині міста, у так званому Завокзальному житловому районі (у 1987 році отримав назву Жовтневий). Він займав площу в 45 гектарів. Будівництво мікрорайону мало для міста велике значення не тільки як початок нового етапу його розвитку (це перше утворення за межами міста), але як приклад якісного нового підходу до забудови, що характеризуєтся цілісністю і незвичним планувальним прийомом. У проекті з’явилися шестикутні двори. Було застосовано трибічну (трипроменеву) індивідуальну блок-секцію з проїздом і вбудованими приміщеннями різних служб на першому поверсі.

Нічого подібного в СРСР тоді не було. Значно пізніше з’явилось щось подібне у Києві, а в Москві тристоронню типову секцію розробили на 15 років пізніше.

Вважається, що це – найдовша у світі будівля. Довжина по осі — 3265 м, по 1 лінії — 1750 м. Будівля створювалася протягом 11 років, з 1969 по 1980 роки, має 88 під’їздів, які об’єднані в 38 адрес на двох вулицях.

Крім проектів у Луцьку, Василь Маловиця займався проектуванням у інших містах Волині: Ковелі, Горохові та Володимир-Волинському. Перший мікрорайон, універмаг, школа, два дитсадочка у Ковелі, універмаг у Володимир-Волинському, житлові будинки у Горохові.

Відомо, що він проектував таємний об’єкт Ракетних військ стратегічного призначення у селі Тростянець Ківерцівського району.

На ґрунті службових негараздів на початку 1980-х Василь Маловиця важко захворів. У січні 1982 року за станом здоров’я звільнився з посади, ще не маючи права на пенсію за віком…

Наступив новий етап у житті митця. Тепер він міг повністю присвятити себе улюбленій справі – живопису. У Луцьку була виставка Василя Кузьмича. Багато його картин присвячені неперевершеним куточкам Луцька.

Помер Василь Кузьмич Маловиця 18 лютого 2014 року у Луцьку після тривалої хвороби. Похований на кладовищі у селі Тарасові.

У наш час на мапі Луцька з’явилося чимало назв вулиць, що носять імена людей, про яких переважна більшість лучан ніколи не чули і без Google не розібратися. Існують вулиці, назви яких, вважаю, є анахронізмом (зокрема, вулиця Народних дружинників, що отримала назву 1960 року ).

Я не прибічник масштабних перейменувань вулиць. Зрозуміло, у наш нелегкий час витрачаються чималі кошти, які можна використати на потреби міського господарства тощо. Але як лучанин вважаю, одну з луцьких вулиць, де є будинки за проектами Василя Маловиці, слід назвати на честь цієї видатної людини, яка  зробила величезний внесок у  будівництво нашого міста.

Хочу подякувати за допомогу у написанні цієї статті дітям Василя Маловиці Тетяні Дацишиній та Павлу Маловиці.

Сергій ЄФІМОВ

Джерело: Хроніки Любарта