Історія Винник розпочинається майже одночасно з історією Львова. Перші німецькі поселення з’явились у Винниках ще за часів Лева Даниловича у XIII ст. Саме Лев подарував Винники німецькій родині Штехерів. Перший війт Львова за часів Лева Даниловича, Бертольд Штехер, став першим відомим володарем Винник. Згодом, 22 серпня 1352 року польський король Казимир III своїм привілеєм підтвердив право нащадків Бертольда на володіння винниківськими землями. Ця грамота й стала першою письмовою згадкою про Винники.
До речі, володар Винник Бертольд Штехер був серед фундарорів костелу Марії Сніжної – одного з найдавніших храмів Львова, збудованого німецькими колоністами у XIV столітті.
Однак масово прибувати на територію Львівщини й засновувати свої колонії німецькі переселенці почали у другій половині XVIII століття. Австрійський імператор Йосиф ІІ в 1782 році розпочав колонізаційну програму з організації і підтримки еміграції десятків тисяч німців-колоністів на територію Галичини. Влітку цього ж року цілі сім’ї німецьких переселенців прибули на наші землі. Загалом переселились 2 827 родин, загальною кількістю 12 475 осіб.
Австрійський уряд розробив цілу програму міграції німців, якою передбачалося надання грошей переселеним сім’ям з державного бюджету та безкоштовні землі для поселення з майбутнім правом спадщини на них. Також мігранти отримували кошти на дорогу до місця призначення, худобу, будівельні матеріали та все необхідне для облаштування комфортних умов проживання на нових землях. Німецькі колоністи мали свободу віросподання та звільнялись від сплати податків на 10 років.
В 1785 році у Винниках заснували колонію Вайнберґен («Винна Гора»). Колонія простяглась уздовж широкої центральної вулиці (тепер вул. Галицька), яка веде у напрямі на Золочів та Тернопіль. У колонії поруч одна з одною проживали різні верстви населення: селяни, ремісники, робітники, чиновники, інтелігенція, місцеві підприємці.
За час існування колонії Вайнберґен суттєво змінився вигляд житлових будинків, які зводили відповідно до «Патенту поселення» (1787 р.). Будинки повинні були мати житлову кімнату, спальню та кухню, обладнану піччю з мурованим димарем. Встановили й мінімальні розміри житлового будинку – 6,5 м на 8,5 м.
Після Першої світової війни будинки зводили з цегли місцевого виробництва. У Винниках ще з кінця XVIII ст. функціонували цегельня і вапнярня, які забезпечували матеріали необхідні для будівництва. Кілька тогочасних будинків по вул. Галицькій збереглися й до наших днів. Один із найкрасивіших – будинок, в якому зараз знаходиться бібліотека для дорослих, збудований німцем Міллером. Житлом цієї людини була будівля, якій у наш час знаходиться школа «Берегиня».
В 1785 році у Винниках було дві школи (українська та польська). Окрема школа була і у колонії Вайнберґен, її заснували у 1785 p., однак пошук педагога затягнувся аж до 1793 року. Першим учителем в школі колонії Вайнберґен був Георг Ролянд, який навчав дітей у своєму будинку ще до будівництва навчального закладу.
Винниківські німці досить довго не мали свого храму. На богослужіння вони ходили до львівської євангелістської церкви, де відбувалися й вінчання. Інші обряди, нариклад, хрещення проводили німці у винниківському римо-католицькому костелі, а похорони відправляв місцевий німецький учитель.
Інколи німці-колоністи із лютеранського віросповідання переходили на католицьке. У 1904 році німець Йоган Вагеман у Винниках офіційно перейшов у католицизм.
До наших днів також доволі добре збереглась німецька кірха, збудована у Винниках у 1930-х рр. Німецька громада будувала свій храм упродовж 1933-1936 років.
Від 1946 року споруда використовувалася як склад, а згодом як господарський магазин. З 1998 року кірха стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.
У вересні 1939 року з приєднанням Західної України до УРСР радянський уряд почав переговори з німецьким про репатріацію німців із Галичини. Власність колоністів була викуплена радянським урядом. Винниківські німці у 1939-1940 роках покинули рідне містечко і переїхали до Німеччини. Надзвичайно важко було їм покидати землі, які з часом стали рідними. Окрім домівок покинутим залишився й старий німецький цвинтар у Винниках (тепер парк на вул. Сахарова), який діяв з 1785 р. по 1944 р. За згадками старожилів міста, при виселенні німці навіть забирали з собою цинкові труни своїх родичів.
Тривалий час німці жили поруч з українцями у Винниках, а деякі колоністи навіть відстоювали українські інтереси у рядах УГА під час українсько-польської війни 1918-1919 років. Історія німецької колонії Вайнберґен заслуговоє на те, щоб про неї знали й шанували пам’ять.
Анастасія ПАТЕР
Використані джерела:
- http://zbruc.eu/node/49625
- http://plus.lviv.ua/publ/21-1-0-699
- http://plus.lviv.ua/publ/21-1-0-712
- http://plus.lviv.ua/publ/21-1-0-576
- http://plus.lviv.ua/history_vynnyky/photo
