Як вже писали Фотографії старого Львова, 6-8 серпня 2021 року, відбулося відкриття історико-культурного заповідника «Древній Звенигород» в с. Звенигород Пустомитівського р-ну на Львівщині.
Один з наших постійних авторів Ігор Скленар «свіжими слідами» після відкриття там побував і в формі нотаток ділиться враженнями і авторськими роздумами з цього історичного місця періоду княжої доби.
Дорога до заповідника у с. Звенигород веде через с. Шоломинь, де знаходиться дерев’яний храм св. пророка Іллі. Тому перша зупинка у тіні церкви, після крутого спуску з траси на Бібрку, мов «охолодила» свідомість в цей спекотний день – 15 серпня. Адже зовнішній вигляд сакральної споруди та інтер’єр Свято-Іллінського храму додали емоційного піднесення, тому що справді він вже збережений для майбутніх поколінь, не оббитий вагонкою чи понівечений природою.
Добре вимощена дорога до звенигородського заповідника не применшила бадьорості духа. На в’їзді обабіч дороги помітні пам’ятні знаки, встановлені, очевидно, в останні роки, один з них – це хрест з викарбуваною датою, і цитата одного з істориків XIX ст. про знаковість цієї місцевості для історії галицького люду.
У Звенигороді теж є старовинний храм, який автор залишив собі у «закладці» майбутніх подорожей, натомість більше часу приділив самому музею. До якого тепер входить колишня будівля з балансу екс-зубрівської сільради і комплекс-обеліск, збудований за совєтських часів. Ще типові плити совкового часу під ногами може з часом будуть замінені на більш сучасне покриття у зв’язку із запланованим оновленням звенигородського заповідника, до якого причетні його директор Наталя Войцещук, також Василь Петрик, архітектор і археолог, керівник управління охоронних об’єктів культурної спадщини Львівської ОДА та інші історики, митці, громадські діячі. Як відомо із ЗМІ, на 2021 рік Український культурний фонд наразі відкликав грант на суму 2,5 млн. гривень, і роботи тут над облаштуванням майбутнього осучасненого заповідника активно не ведуться. Воно передбачало освоєння території площею понад 30 га.
Працівниці Музею «Древній Звенигород» охоче пояснять вам коротку історію культурного об’єкту, який після оновлення справді вражає кількома пунктами. Заідеологізована історія часів СРСР зовсім не була зацікавлена в представленні звенигородського городища саме як місця історичної звитяги, коли ще й московитів не було, тому все підводили під шаблон «трьох братніх народів». Тим не менше місцеві мешканці наполягли на заснуванні тутешнього музею, який з типового класичного зараз став модерним у не дуже віддаленому прильвівському селі. І як на мене, всім іншим музеям такого типу треба прагнути запозичувати деякі методи оновлення, та залишу цю тему експертам-музейникам…
На першому поверсі «Древнього Звенигорода» представлено те, що вдалося зробити команді Наталі Войцещук в першій половині 2021 року – в експозиції показати тему княжої доби цієї місцевості. Це є довголітня праця археологів, і не показати її цінність було би неповагою до всіх зацікавлених цивілізаційними маркерами того часу. Саме ними володіло місто Звенигород, яке було зафіксоване у літописах в період 1086-1243 років і яким ефективно керував зокрема князь Володимирко (1124—1128). Саме місто впало внаслідок монголо-татарського нападу…
Та повернімось до експозиції. Тут ви побачите у відновленому стані і берестяні грамоти, і мушлю з санктуарію в Сантьяго-де-Компостела (паломницьке місто в Іспанії, популярне в Середньовіччі, куди очевидно зайшов паломник(-ця) із Звенигорода – прим.авт.), і гуслі, і посуд, і прикраси та інші артефакти. Із радянського в музеї залишились тільки дві діорами: сцена загибелі міста і село Звенигород 1987 року. Після того як все було відмито, підклеєно макети й зроблено нове освітлення, діорами постали у новому вигляді. За словами Наталі Войцещук у коментарі для журналу «Український тиждень» , ці діорами заплановано реконструювати, додати до них 3D-мапінг, рух, звук, оживити батальну сцену.
і
Другий поверх привабив як світлою експозицією (і з точки зору потрапляння денного світла), стислою й інформативно насиченою інформацією на стендах, вітражами, екраном у другій залі, де відтворюють короткий відеоролик про історію Звенигорода; другою діорамою на тему сільського життя в 1987 році у третій залі.
«Родзинкою» для відвідувачів є 3D окуляри, з допомогою яких я відчув себе віртуальним спостерігачем життя княжого Звенигорода, віртуальним молільником в інтер’єрах двох церков, прошкувальником околицями і фортецею старого Звенигорода. Мій попередній досвід користування візуальними засобами в одному з польських музеїв наштовхнув на думку, що тут би здався ще й звуковий супровід для віртуального споглядання в 3D окулярах, та вірю в те, що як і це, так й інші форми осучаснення музейницькох спадщини – це справа часу, і водночас небайдужості і відповідальності «культурницьких» чиновників на різних рівнях влади. Водночас цінність «звенигородської візуалізації» в тому, що вона є побудована на основі наукових досліджень, як наголосив у коментарі названому виданню архітектор і громадський діяч Василь Петрик.
Попереду перед колективом музею Звенигорода ще стоїть низка невирішених завдань, зокрема, й остаточний ремонт всіх приміщень.
Один із головних висновків, який я виніс для себе після відвідин Музею «Древній Звенигород» ‒ історія князівств, такого як Звенигород, за рівнем цивілізації не поступалася тодішнім локальним європейським, і важливо нам не применшувати цінність наших набутків на тлі інформаційних ідеологічних кампаній проти нашої історії, культури, мови.
Ігор СКЛЕНАР
Світлини автора
