Історія сучасної вулиці Кубійовича починається ще з середини 19-го століття. Тоді це була дорога до єзуїтської цегельні. Після зведення кількох будинків дорогу назвали Жижинська. На честь села Жижинь, де польські повстанці в 1863 році перемогли російські війська.
В той час на вулиці стояло всього кілька будинків. Тоді з вікон кам’яниць ще було видно парк «Залізна вода» і розташований там в ті часи басейн, – згадує мешканець вулиці Тадеуш Кшижевський.
З початку 30-их років вулицю взялись активно забудовувати. Очевидно, вона стала частиною великої забудови в стилі функціоналізму, над якою працювала команда будівничих-урбаністів архітектора Ігнація Дрекслера.
В новітні будинки заселились професори, науковці та ветерани війни, згадує Тадеуш Кшижевський. На Жижинській, пише пан Тадеуш, була своя особлива атмосфера, яку варварськи порушив прихід радянської влади.
Більшість мешканців або вивезли, або примусили виїхати, але зробити з будинків набиті приїжджими комуналки не вийшло. Адже планування функціоналістичних будинків не давало найменшої такої можливості.
З 1945 року вулиця носила назву російського письменника Гончарова, а за незалежної України вона стала називатись іменем українського історика та географа Володимира Кубійовича.
Вулиця є типовим прикладом квартальної функціоналістичної забудови Львова. Вона тягнеться знизу вверх, будинки з одного боку наче нависають над тротуаром, з іншого відходять від червоної лінії, як заведено в стилі побудови баухазів.
Будинки парної частини вулиці одразу стикаються з тротуаром. В шостому номері бачимо вхідні прямокутні двері з невеликою перспективою, які часто трапляються в баухаузах. Балкони виконані максимально просто зі стильним заокругленням з одного боку.
На будинку № 8 бачимо виступаючий еркер і стрічкове скління. Від еркера плавно, наче крила метелика, відходять балкони з рустуванням. Вхідний портал класично прямокутний, збереглись автентичні дерев’яні двері з округлим витягнутим вікном, що нагадує вхід в каюту пароплава (пам’ятаємо тягу тодішніх архітекторів до морської тематики).
Вулиці Кубійовича здебільшого притаманне стрічкове скління на сходовій клітці і прямокутні форми вхідних порталів. Також жоден будинок не обходиться без горизонтальних тяг – пояски і розшивка лініями, дашки та рустовані карнизи.
В будинку № 18 знову ж добре видно еркер і балкони, що плавно, «крилами» відходять по боках. Вікна-ілюмінатори тут і на стіні, і на дверях. Вхідний портал оточують такі гостинні заокруглені пілястри.
Кам’яниця під номером 20 теж має ледь виступаючий еркер, який нависає над прямокутним входом, тим самим створює дашок, який формує затишний передпокій. Біля дверей видно дуже милі деталі – стару ручку і ледь помітне рустування.
У 22-ому будинку бачимо дуже популярні для стилю лоджії. У функціоналізмі лоджія відігравала роль додаткового приміщення. В цьому будинку добре видно Г-подібний вхід, з одного боку строгі геометричні форми, з іншого – акуратна заокругленість.
Всі будинки тут сірого і піскового кольору, на перший погляд мають трохи похмурий вигляд, але насправді стильово дуже вдало поєднуються з фактурою штукатурки та інших будівельних матеріалів.
Архітектура функціоналізму – ціла філософія кольору та фактури в поєднані з функціональністю та красою ліній. В німецькому Баухаузі (архітектурна школа, де зародився стиль) студентів вчили не копіювати античні скульптури, а найперше працювати з кольорами та фактурами і творити трьохвимірні структури зі всього, що потрапляло під руку.
З непарного боку вулиці Кубійовича добре видно відхід від червоної лінії. Біля таких будинків з квітниками та садами, зводили огорожі в такому ж стилі.
Це добре бачимо біля будинків під номером 11 А та 5.
Адже однією з складових філософії функціоналізму – було дотримання власного простору. Створення приємної атмосфери навколо будинку та свого особистого мікроклімату.
Вже в 20-их роках ХХ ст. міські мешканці починають тягнутись до природи та усамітнення, нехай на невеликому клаптику біля свого вікна.
Мирослава ЛЯХОВИЧ
Джерела:
