В Дрогобичі у Палаці Мистецтв (вул. Т. Шевченка, 38) відкрилась виставка молодої львівської художниці Зоряни Базилевич, під назвою “Там, де я”.
Першою освітою Зоряни була мистецька, яку здобула у Львівському коледжі декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша. А потім, у пошуках себе і свого місця в житті , за короткий відрізок часу пройщла подиву гідний, стрімкий і цікавий шлях. Митець, правник, психотерапевт – Зоряна, освоююючи усі ці професії, поступово крок за кроком, ніби куштуючи кожен фах, вирізняла чого саме хоче. Врешті, вирішивши, що їй все підходить, тільки не окремо – а в сукупності, вимішала, наче інгредієнти для страви (вона – ще й чудовий кулінар) усі придбані знання і вміння. поєднавши раціональність та сувору логіку адвоката, художнє обдарування і талант митця, витримку та здатність до співпереживання , наполегливість та вперте бажання в освоєнні гештальт-терапії.
Та чим би вона не займалась, має тверде переконання, що саме творчість — це те, що було і буде з нею назавжди. Досконало освоївши в коледжі ткацтво, неодноразово виставляла свої гобелени на виставках. Однак, цей вид мистецтва не повністю, на її думку, міг передати і відобразити ту чи іншу емоцію. Почала більше займатись живописом, і в тих ранніх творах ще відчувалась структура побудови композицій, котра тяжіла до ескізу гобелену. Та, чим далі, підхід до живописних робіт почав змінюватись, наповнюючи її твори буянням кольорів, персонажів та настроїв. Попередні персональні виставки (у 2012 та 2018 рр.) , а також виставка, котра експонувалась в Дрогобичі у 2020 році в рамах Фестивалю Бруно Шульца, показали зміни, що відбулись у ній, у її сприйнятті світу і себе у ньому, а теперішні роботи підтверджують подальший поступ вперед.
Роботи Зоряни, деякі з яких виоокремлюються в певні цикли, залишаючи в собі елемент декоративності, почали набирати нових, глибших змістів та потужного колористичного вирішення. Колір у її живописі став частиною конструкції картини, він відіграє суттєву роль, так само, як присутність, поряд з головними персонажами – образами, багатьох деталей та символів, що завжди несуть певний посил.
Багатошаровість, палімпсест – важлива складова як змісту так і форми живопису художниці. Попри те, що настрій та основне смислове навантаження вхоплюються одразу при першому огляді тієї чи іншої роботи, – твір затримує біля себе, змушує заглиблюватись. І тоді, саме через цю палімпсестність, починають виринати ще безліч деталей, що підсилюють сприйняття і занурюють глядача у предивний простір , де буяє розмаїття кольорів , котрих здавалося б важко уявити разом — однак вони довершенно співпадають.
Цей окремий світ, що Зоряна витворює у кожній роботі, наповнений неймовірними створіннями, рослинами та конструкціями, має своє пояснення у мисткині – вона прагне передати на полотні, в першу чергу емоції, котрі в той, чи інший час, хвилюють її. Своїх “демонів”, що живуть у кожному із нас, витягає на світ у вигляді химерних образів. Вона вміє їх розпізнавати і знає, як собі (та іншим) дати з ними раду, бо пройшовши складне навчання у новій для себе професії психотерапевта, може збагнути і зазирнути у найвіддаленіші закамарки людської підсвідомості, і своєї також. Зізнається, що рідко коли малює у радісному настрої – найчастіше, коли болюча глибина відчуттів стає нестерпною. Тоді виринають і лягають фарбами певні образи, котрі у звичайний опис не вкладаються, бо вони не про те, що ми бачимо, тобто – не зовсім про те.
Анрі Бретон у своєму Маніфесті писав, що коли сни і реальність стануть єдиним цілим, зіллються в абсолютну реальність, то це буде сюрреальністю. Хоча до якогось певного стилю роботи художниці віднести не можна, все ж таки, на мою думку, її живопис поєднує елементи фентезі із сюрреалізмом. Так само, як і в практиках, які застосовували сюрреалісти, художниця часто працює спонтанно, інтуїтивно, створюючи паралельно існуючий зі свідомістю, світ підсвідомості. Вона наміренно звільняє себе від контролю розуму, і тоді виходять на свободу її фантастичні звірі і дивовижні створіння, тоді найбільш несумісні кольори доповнюють один одного і все у творі стає довершеним, складаючись в одне ціле, наче пазли.
Свого часу, Сальвадор Далі, Макс Ернст, Рене Магрітт та інші художники цієї плеяди, зацікавившись, новим на той час, вченням Зигмунда Фройда, створили свої найкращі полотна, котрі увійшли до скарбниці світового мистецтва. Зоряна, освоївши методологію гештальтерапії, основним завдянням котрої є допомога у якісному зростанні людини, розкритті її потенціалу, щораз більше розкриває і свій потенціал. Заглиблюючись у творчості у свій внутрішній світ, мисткиня ніби привідкриває над ним завісу словами : «Там, де я» .
Якщо шукати якісь паралелі до творчості Зоряни Базилевич , то не можна оминути впливу львівської школи живопису, що пов’язана з іменами Романа та Маргіт Сельських, Володимира Патика, Володимира Риботицького, де колорит завжди був визначальним. А також спадають на думку фантастичні звірі, квіти та рослини Марії Примаченко. Загадковий світ Зоряни Базилевич наповнений світлом та пригодами, з неймовірними створіннями, деревами, пташками, рибами та квітами — як загублений світ дитинства. Такими є її роботи до 2022 року. А потім, як зауважив режисер театру Альтер Андрій Юркевич – ніби щось сталось – тінь тривоги і неспокою пробігла цим дивовижним садом. Так, сталось — війна. І ніхто не може відсторонитись від цієї страшної реальності. А чутлива душа митця — тим більше.
У середині березня виставка «Там , де я» буде експонуватись у Львові в Центрі ім. Митрополита Андрея Шептицького
Наталя ФіІЛЕВИЧ
