Про важливість залишатися самим собою, зберігати вірність і пам’ять про своє коріння, вчитися і розвивати традиції своєї родини, як шлях до успіху говорили 23 лютого у Національному університеті „Львівська політехніка“ в рамках зустрічі з радником із питань UNESCO та OECP у представництві „Валлонія-Брюссель“ при Посольстві Бельгії у Парижі Зеноном Ковалем.
Зустріч із сином відомого борця за незалежну Україну, члена ОУН, політичного в’язня Омеляна Коваля організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою Львівської політехніки (очолює Ірина Ключковаська).
Гість чимало уваги в своєму виступі приділив саме значенню батьківського виховання, яке сформувало його, як особистість і відданого українця.
— Пригадую, як я зі сестрою ще малими дітьми починали вдома щось говорити французькою мовою. Тато коли це почув, то наголосив нам: поза домом можете говорити будь-якою мовою, а тут, вдома, — лише своєю (українською). Це був перший урок виховання від батьків, який посприяв доброму знанню української мови, — наголосив Зенон Коваль.
Українську освіту продовжив і при суботній школі та в „Спілці української молоді“.
— Ми щоліта їхали на вишкольні табори, там теж була культура, виховання. Такі вишколи відбувалися також у Франції, Німеччині, Англії. Тож після нашого таборування в Бельгії, батьки нас відсилали ще в інші країн. І це сприяло розвиткові та посиленню знань рідної мови, бо між собою ми могли спілкуватися хіба універсальною для всіх вихідців із України — українською мовою, — поділився спогадами гість.
У юначому віці для Зенона Коваля серйозним рішенням стало бажання знайти спосіб поєднати дві тенденції — бельгійську та українську так, щоб можна було прислужитися Україні.
— Я бачив, як багато серед моїх знайомих вихідців із України старалися асимілюватися, думаючи, що так вдасться легше зробити собі кар’єру. Та сталося все навпаки, бо хто не знає себе, відкидає своє коріння, того інші не поважають, — наголосив Зенон Коваль. — Обираючи свій майбутній фах я передовсім думав, чим буду корисний для України. І зрозумівши, що зможу відстоювати інтереси своєї Батьківщини на арені зовнішньої політики, обрав фах юриста, а згодом почав працювати у Міністерстві міжнародних зв’язків франкомовної частини Бельгії.
Чимало цікавого поважний гість розповів і про становлення української громади в Бельгії. Після трьох хвиль політичної міграції — після Першої світової війни, у 1947 році (тоді до цієї країни мігрувало особливо багато українців — понад 10 тисяч осіб) та наприкінці 50-х — на початку 60-х років минулого століття — почали створювати нові організації, щоб підтримати мігрантів та допомогти їм не втратити власної ідентичності. В той час виникла „Спілка української молоді“, „Організація українських жінок Бельгії“, „Українське освітньо-наукове товариство“, ряд спільнот при церквах.
— Це була політична еміграція, тобто свідома. Майже всі були ровесниками — 20-30-річні українці, які передовсім дбали, щоб допомогти Україні, бо мали намір повернутися на Батьківщину. Зовсім іншою була економічна міграційна хвиля на початку 1990-х років, після здобуття незалежності. Головна ціль тих мігрантів — допомогти своїм рідним в Україні, заробити гроші. Багато серед них є нелегалів, тому вони не входили в громадські організації, — проаналізував гість.
Надав Зенон Коваль і цікавий майстер-клас-клас високопрофесійного дипломата, поділившись спогадами про свою діяльність в царині міжнародних відносин.
Перші свої кроки в цій галузі він робив у відділі преси, де розповідав про політику Євросоюзу. Наступним місцем праці стала юридична служба Міністерства праці Євросоюзу (пропрацював 4 роки), де здобув навики адміністративної роботи, а дипломатичної роботи вчився в Міністерстві міжнародних зв’язків. На початку 1990-х років, коли приїхав перший посол України в Бельгії Володимир Василенко, Зенон Коваль як радник допомагав йому відстоювати позицію та інтереси України. Згодом працював керівником дипломатичних представництв у Празі, Ханої, Тунісі та Варшаві. Після анексії Криму та початку війни на Донбасі пан Зенон працював у координаційній групі комітету з євроінтеграції МЗС ЄС. Намагався достовірно та оперативно інформувати про події в Україні.
— Колись я тримав дуже цінні дипломатичні поради: будь завжди собою, не пробуй грати, бо якщо люди відчують, що ти не є собою, то перестануть довіряти. А в дипломатичній місії довіра — головне. А друге, — ніколи не обманюй, бо рано чи пізно правда стане відомою. Треба говорити правду, але не обов’язково завжди усю правду — треба знати кому і що сказати, — додав наостанок дипломат.
Наталія ПАВЛИШИН
