Одразу після похорону Митрополита Андрея 6-го листопада о. Климентій зустрівся зі згаданим Сергієм Даниленком-Каріним. Чекіст в описі зустрічі коротко подав характеристику кімнати у митрополичих палатах, в якій проживав о. Климентій: «Займав на нижньому поверсі, при вході у приміщення зліва, невеличку кімнату, скромно обставлену, обвішану іконами, з невеликою бібліотекою, письмовим столом. Біля стінки стоїть монаше, очевидно, «ложе», накрите кольоровим українським килимом…
Клименту Шептицькому на вигляд більше 70 років, високий, худорлявий, сивий старець із білою невеликою клиноподібною бородою, дуже метушливий. Одягнений він у коричневу мішкувату сутану монаха-студита, до речі, доволі поношену, підпоясаний вузьким плетеним шнуром».
[Народному комиссару Государственной безопасности УССР 3 ранга тов. Савченко. Докладная записка// Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939–1944 рр.)… — C. 417-417; Документ зберігається в: ГДА СБУ. — Ф. 65. — Спр. С-9113. — Т. 19. — Арк. 190-222]
Зустріч із Даниленком-Каріним тривала близько 40 хвилин, і на закінчення о. Климентій попросив його запропонувати Митрополита Сліпого як керівника делегації УГКЦ до Москви. Цю акцію готував Митрополит Андрей ще з літа 1944 року, і її метою мали стати переговори між більшовицькою владою та греко-католиками щодо їх співіснування. Із цією метою Андрей Шептицький також написав листа до Йосифа Сталіна —делегація мала його вручити. Лист зберігався в о. Климентія.
Мета поїздки по Москви — спроба запобігти цілковитому знищенню греко-католицької Церкви та пошук можливого компромісу у взаєминах. Це з нинішнього погляду ті сподівання були марними, а в часи важких втрат і загибелі мільйонів Церква мислила категоріями порятунку своїх вірних на території комуністичної імперії з назвою СРСР.
За кілька днів, а саме в полудень 10 листопада, монаша братія довідалася на аудієнції у Митрополита Йосипа про рішення возвести о. Климентія, ігумена Святоуспенської Лаври в Уневі, у сан архимандрита монахів Студитського Уставу, а всіх настоятелів студитських домів йменувати ігуменами.
[ЦДІАЛ Ф. 684 Протоігуменат монастирів чину св. Василія Великого у Львові, 1575 – 1945 рр. оп. 2 Спр. 85. Хроніка монастиря святого Йосафата Студійського уставу (т. ІІ), 1931 – 1945 рр., 115–116 арк.]
До цього часу архімандритом монахів-студитів був сам Митрополит Андрей.
Інтронізація Митрополита Йосифа відбулася в неділю 12 листопада 1944 року. У той же час о. Климентія було іменовано Архимандритом студитських монаших згромаджень. Свята Літургія й урочистості возведення Владики Йосифа (Сліпого) на митрополичий престол УГКЦ тривали до 14-ої години.
Після єктенії о. прелат Леонтій Куницький відчитав перший декрет Митрополита «Про піднесення гідності ігумена Климентія (Шептицького) до титулу Унівського архимандрита» «як другого з черги у відновленні громади монахів-студитів». У Декреті було названо заслуги о. Архимандрита Климентія перед греко-католицькою Церквою. Зокрема:
«1) 30 років «подвизається» в тій громаді; 2) діяльність тої громади поширив далеко поза межами Галичини: Боснія, Полісся, Підляшшя; 3) багато здолав у відновленні традицій східного Богослужіня; 4) надав форму громаді студитів — написавши студійський Устав; 5) великий вклад видав у розбудову східно-візантійського малярства». По прочитанню відбувся сам акт поставлення: «Перш за все приведено о. Ігумена до Митрополита і Архидиякон Капітули заявив, що приведено такого а такого о. Ігумена Унівського монастиря, з тим, щоби Владика поставив його в сан Архимандрита. Той дав своє благословення… По відспіванні [тропаря] — проказав Ігумен Символ Віри і наступили облечини в одяг Архимандрита та вручення хреста, мітри, мантії і жезла».
[тут же. — арк. 118]
Після інтронізації, згадував Митрополит Йосиф, «прийшов до мене уповноважений («міністер») з Києва й домагався, щоби вислати до Москви делеґацію, зазначуючи, що о. Костельник був призначений ще покійним митрополитом Андреєм. Я тоді назначив на провідника делеґації отця-архимандрита Климентія, який згодився, даючи йому також виготовлений меморіял у справі свободи й потреби нашої Церкви. Крім того були призначені ще о. Котів і о. Будзінський, студит. Я дав їм деякі вказівки, між іншим казав, щоби відвідати католицького пароха при церкві св. Людвика о. Бравна»
[Сліпий Йосиф. Спомини / За ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-ге вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 154]
Згаданий о. Леопольд Браун (Marie-Léopold Braun (1903–1964) був римо-католицьким священиком із ордена асумпціоністів, родом із Нью-Бедфорда (США). Прибув у Москву 1934 р. як помічник єпископа Пія-Ежена Неве (Pie Eugene Neveu) на умовах угоди Рузвельта — Литвинова і вважався фактичним главою Католицької церкви в СРСР у 1936–1945 рр. Служив капеланом для американського дипломатичного корпусу та іноземців-католиків і парохом церкви св. Людовіка Французького в Москві, біля тюрми на Луб’янці. Однією з місій, які були визначені перед делегацією до Москви, була зустріч із о. Брауном та передання йому документів до Ватикану про фактичний стан греко-католицької Церкви в СРСР. Це завдання було доручено о. Климентію. Однак поїздка була перенесена, оскільки різко погіршилось його здоров’я.
Із цього часу, тобто проміжку між іменуванням о. Климентія Архимандритом і поїздкою до Москви, походить праця його авторства під назвою «Наставлення авви-архимандрита новопоставленому ігуменові», яку, вочевидь, було розіслано по всіх студитських домах.
«Оце вручаємо тобі жезл як знак духовного володіння, — писав Архимандрит, — а ти поручене тобі велике стадо веди дорогою заповідей нашого Архипастиря й Володаря Спаса Христа зі всякою пильністю й старанністю, не склонюючи ні наліво, ні направо, тільки дорогою середньою, що зветься царською дорогою; і веди його від дібр знищимих до незнищимих, від земських до небесних, так як Мойсей, що прийняв жезл від Господа Бога, випровадив нарід Ізраїльський із неволі Єгипетської та впровадив до землі обіцяної». Після низки філософсько-практичних настанов Ігуменові, о. Климентій залишає нам коротке «повчення для братії» та «повчення до всіх»:
— …А ви, чесні браття, повинні Ігуменові своєму належну честь віддати і повинуватися в Господеві, як діти свойому батькові, як ученики свойому вчителеві, як вівці пастиреві, без ніякого противоріччя й спротиву. Браття, відчиняйтеся вашим ігуменам і коріться їм, бо ті клопочуться за ваші душі. Знайте, кожна власть є від Бога установлена, і той, що противиться власті — противиться зарядженню Божому;
— …Усіх же вас — пастирів і членів цього стада Божого — прошу — не забувайте про те, що найважливіше під цю пору: за щирі молитви до Всещедрого Бога за спокій цілого світу, за розцвіт святих Божих церков, за з’єднання всіх і за мудрий провід для нашого народу. А вкінці благаю вас по-батьківськи — у своїх молитвах не забудьте і про мене, щоби ми так у взаємній молитві, молячись один за одного — всі як тут стоїмо — доступили наслідства вічного життя від Христа Бога нашого».
[ЦДІАЛ. — Ф 525. — Оп. 1. — Спр. 31. — Арк.. 17–19; Цит за: Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів [текст] / Упорядник Бойко Юрій ієрм. Юстин. — Львів: Колесо, 2014. — Серія «Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні». — Т. ІІ. — С. 119–120].
Іван МАТКОВСЬКИЙ
