Український Таємний Університет – вищий навчальний заклад у Львові, який діяв у 1921–1925 рр. Структура організована завдяки зусиллям студентів та викладачів, котрі наважилися нести українську освітню ідею, попри постійні заборони, переслідування та ув’язнення з боку польської влади.
На початку ХХ ст. на Західноукраїнських землях створилися певні передумови, які потягнули за собою ряд суспільно-політичних змін. Після завершення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 р. на території Галичини запанувала нова-стара влада – польська.
Розуміючи важливість освітніх реформ, зміни, в першу чергу торкнулися інтелектуальної сфери. У Львівському університеті (який було перейменовано на університет імені Яна Казимира) польська влада провела нововведення, які зовсім не влаштовували українське студентство. Крім того, що мова викладання в університеті була польська, у 1919 р. було також затверджено документ, в якому йшлося про ліквідацію усіх українських кафедр та сповіщено про звільнення усіх українських професорів. Проте, саме квота, майже остаточно нівелювала можливість потрапити українцеві в університет, за якою зі 100% студентів тільки 11% місць могли бути надані іноземцям (і то за однієї важливої умови: потрібно було мати польське громадянство або служити у польській армії). В основному це були євреї і тільки в поодиноких випадках українці.
Тому перед українським студентством, на порядку денному, виникнуло питання про встановлення українського вищого навчального закладу, на кшталт університету. Особливо актуальним це питання видалось після повернення додому вояків Української Галицької Армії – студентів, котрі прагнули завершити навчання.
Галицька еліта, не втрачаючи надії, звернулася до ректорату Львівського університету посприяти у відновленні навчання для українських студентів, але переговори завершилися безрезультатно.
Попередні обговорення по заснуванні університету відбулися у 1919 р. на нараді докторанту, у якому брали участь Василь Щурат, Іларіон Свєнціцький, Іван Крип’якевич, Богдан Барвінський та інші. Офіційне проголошення про утворення Українського Таємного університету (дальше – УТУ) відбулося в липні 1921 р. на студентському з’їзді. На початку вересня, того ж року, цей факт підтвердила Українська міжпартійна Рада – найвища в Галичині українська політична установа, після чого почався запис студентів. 23 жовтня – у Народному домі було затверджено всі документи. Польська влада з першого дня знала про заснування цього університету. Слово “таємний” мало свідчити про складну ситуацію у польсько-українських відносинах.
Зрозуміло, що з перших днів польська влада засуджувала заснування цього специфічного закладу. Особливо жорстока реакція розпочалася після замаху українського студента на Юзефа Пілсудського. Студенти УТУ до цього випадку насправді причетні не були, але розгнівану польську владу ніякі виправдання не цікавили. Наприкінці вересня відбулися перші обшуки студентів УТУ, деяких з них, разом з ректором Василем Щуратом, було арештовано.
В УТУ було засновано три кафедри: правничий, філософський та медичний. Найбільш популярний виявився правничий факультет, де навчання мало провадитись чотири роки (аналогічно на філософському факультеті). Найменше студентів було зараховано на медичну кафедру (2 роки навчання з продовженням закордоном).
Студенти УТУ не мали якогось одного приміщення для навчання, місця дислокації постійно змінювалися. Найчастіше на лекції можна було потрапити у наступних закладах: будинки на вул. Руській № 3 та на вул. Бляхарській № 9, а також у великому залі Народного Музею.
Важливу роль в існуванні та діяльності УТУ потрібно віддати належне ректорам, яких за час існування університету було троє:
- Василь Щурат (1921 р.) – український педагог, літературознавець, поет і перекладач;
- Мар’ян Панчишин (1921-1923 рр.) – український лікар та громадський діяч;
- Євген Давидяк(1923-1925 рр.) – український галицький адвокат, правознавець, громадський та освітній діяч.
На думку Василя Мудрого (секретаря УТУ, який залишив спогади про діяльність цієї структури) те, що у 1925 р. університет припинив свою діяльність, має своє логічне пояснення. Насамперед, цьому посприяла польська влада, яка робила все можливе, щоб розколоти українське студентство, видавши указ про “дозвіл навчання особам, які воювали в лавах армії УНР, крім вояків УГА”. Друга важлива причини, яка пришвидшила процес закриття навчального закладу – постійні обшуки та арешти студентів та професорів. Важливо також пам’ятати, що наприкінці 1920-х–1930-х рр. національна боротьба перейшла в іншу, більш актуальнішу на той час фазу – ідеологічну (ОУН). Багато студентів покидало навчання і ставало на шлях збройної боротьби.
Наталія ДАНИЛІВ
Список використаної літератури:
- Виздрик В. С. До питання становлення Українського таємного університету у Львові / Виздрик В. С. // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія : Держава та армія : [зб. наук. пр.]. — 2009. — № 652. — С. 116-121.
- Мудрий М. В обіймах політики: Український Таємний Університет у Львові, 1921–1925 рр. [Електронний ресурс] / М. Мудрий. Наукове Товариство ім. Т. Шевченка // Режим доступу: http://ntsh.org/content/v-obiymah-politiki-ukrayinskiy-taiemniy-universitet-u-lvovi-1921-1925-roki-do-90-richchya
- Мудрий В. Український університет у Львові (1921–1925) / В. Мудрий, Час: Нюрнберг, 1948. – 59 с. Електронна версія: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/1395/file.pdf
- Український Таємний університет та його ректори. [Електронний ресурс] / Матеріали україніки // Режим доступу: http://library.lnu.edu.ua/bibl/images/Kartoteku/viddil%20ukr2.pdf
