Вже сьогодні, 6 квітня 2017 року, о 16.00 в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20) відбудеться відкриття виставки “Із Риму з любов’ю”.
Художники різних країн і поколінь намагалися побувати в Італії, зокрема, у Римі. Їх приваблювали всесвітньовідомі пам’ятки архітектури, археологічні знахідки, саме “вічне місто”, а ще більше – шедеври світового мистецтва, що не тільки зібрані в музейних колекціях, а й знаходяться на своїх первозданних місцях – у соборах, храмах, каплицях та ін. Тут можна віч-на-віч зустрітися з Тиціаном, Леонардо да Вінчі, Рафаелем, Мікеланджело, Браманте та іншими геніями і вдивлятись у їхні твори, і вивчати, і копіювати, і, врешті, глибоко зрозуміти художній професіоналізм. У майже фантастичній мистецькій панорамі Рима є і українська мистецька громада, прихильно пригорнута “вічним містом”.
Нова хвиля еміграції українських художників – це трудова еміграція. Їм також важко на чужині. Виїхати з України їх теж змусили обставини, але не політичні, а радше – економічні. І шанс повернутися додому у них є. Немало таких трудових емігрантів-художників є і в Італії, зокрема, в Римі. У них також виникла потреба зорганізуватися в “Об’єднання українських художників у Римі” (2010). Митців, об´єднаних у цій творчій спілці, поки що не багато –– лише десять осіб. “Об’єднання українських художників” було створене для того, щоб не лише влаштовувати персональні чи групові виставки, а й також для захисту і відстоювання своїх прав поза Батьківщиною.
Сьогодні у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького експонує свої твори п’ятірка художників, що належать до цього угрупування: Микола Швець, Лариса Іськів, Лілія Баб’як, Олег Колотай, Володимир Луцик. Їхнє рішення працювати поза межами вже незалежної України викликане не лише складними економічними умовами (хоч це – вагомий мотив!), а й бажанням вивчати шедеври світового мистецтва, відчути ауру, яка манила усіх митців до Італії, у Рим…
Вони, звісно, не поривають зв’язків із Україною, спілкуються з рідними і друзями, виставляють в Україні свої твори, про що свого часу не могли мріяти їхні попередники – політичні емігранти.
У членів “Об’єднання українських художників у Римі” склались дуже приязні стосунки. Вони часто зустрічаються, дискутують, організовують спільні виставки у Римі та інших містах. У кожного з них –– власний індивідуальний почерк. Володимир Луцик розробив авторську техніку живопису, поєднавши минуле з сучасним. Микола Швець має власний підхід до творів скульптури –– він завжди враховує їхнє функційне призначення: чи твір, виготовлений для церкви, чи – у владну інституцію, чи – це монумент для вулиці, чи – станковий портрет. Лариса Іськів працює у галузі дизайну костюма і художнього текстилю. Її гобелени, створені в Італії, виконані, здебільшого, технікою аплікації. Лілія Баб´як віддає перевагу малярству, зокрема архітектурним пейзажам, мальовничим куточкам Рима. Попри відмінність царин праці й індивідуальних творчих манер, цих митців об’єднує львівська мистецька школа, а ще високий професіоналізм і спроможність працювати за фахом у незвичних умовах поза Україною.
Галина СТЕЛЬМАЩУК
доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри історії і теорії мистецтв Львівської національної академії мистецтв, член-кореспондент НАМ України
