Серед українських митців, творчість яких мала визначальний вплив на художні процеси в образотворчому мистецтві першої третини ХХ ст., Олена Кульчицька займає особливе місце. Митець універсального обдарування, блискучий графік-новатор, живописець, майстриня ужиткового мистецтва, педагог, вчений-етнограф, громадський діяч- усі ці грані поєднала особистість Олени Кульчицької.
Новаторська за формою і змістом творчість художниці базувалася на стилістичних засадах європейського модерну, органічно поєднаних із традиціями народного українського мистецтва. Народна творчість, особливо декоративно-ужиткове мистецтво, цікавило О. Кульчицьку із молодих років. Згодом це дещо романтичне захоплення переросло у серйозний науковий інтерес і вилилося у ґрунтовне вивчення надбань народного декоративного мистецтва. Багаті традиції рідного народу, особливо в орнаментальній культурі, надихнули художницю на створення численних творів у різних видах мистецтва- станковій гравюрі, книжковій ілюстрації, олійному малярстві, ужитковому мистецтві. Олена Кульчицька делікатно вплітає етнографічні мотиви у художню канву творів, надаючи їм національного звучання.
Це простежується творах раннього періоду- кольорових ліноритах “Жнива”, “Женці”, “Весною в полі”, “Пастушок”(усі 1903-1906рр.) та живописних полотнах “Діти на леваді” (1908), “Пастушок з гусьми”, “Ярмарок у Косові” (1908), де художниця в імпресіоністичній манері зображає колоритні народні типи у традиційному вбранні. Народні мотиви набувають символічного звучання у творах релігійного характеру, як-от “Богородиця “Золотий Колос” (1910-ті рр., полотно, олія) чи у пізнішій гравюрі “Гуцульська Мадонна” (1935р., кольоровий лінорит). Тут одягнена у вишиванку Богродиця одночасно є і простою, земною жінкою з народу, і Берегинею українського жіноцтва.
Виразно звучать етнічні мотиви у циклі гравюр “Гуцульщина” (1935), в якому Олені Кульчицькій вдалося створити поетичний образ Гуцульського краю. У майстерних графічних аркушах художниця відтворила багатство та самобутність культури і звичаїв гуцулів, з любов’ю змалювала їхній побут, вбрання. Так, у чорно-білих ліноритах “Гуцульська Мати”, “Гуцул-газда”, “Гуцульська забава” детально передає розкішно декоровані кептарі, вишиті сорочки, головні убори, металеві прикраси гуцулів. Тему Гуцульщини продовжують і станкові кольорові гравюри “Гуцулка”, “Гуцул-сопілкар”, “Гуцул, що танцює” (усі-1935), у яких декоративне звучання підсилюється застосуванням локальних плям насичених кольорів – червоного, жовтого, синього, чорного, що перегукуються із колоритом народної вишивки.
На початку ХХ ст. Олена Кульчицька стала одним із провідників руху творчої інтелігенції за збереження народного мистецтва. Художниця доклала титанічних зусиль до збирання, збереження та популяризації здобутків народної культури, зокрема дерев’яного церковного будівництва та народної ноші. Протягом 1910-х-1950-х рр. вона створює серію документальних акварельних малюнків, у яких фіксує зразки народного вбрання різних етнографічних регіонів (Гуцульщини, Покуття, Бойківщини, Поділля), а також земель в околицях Перемишля та на Лемківщині, що після Другої світової війни увійшли до складу Польщі.
Замальовки вбрання доповнює ескізами орнаментів у вишивці і ткацтві. Акварелі із зображенням давніх зразків народної ноші (їх більше 400), стали безцінним матеріалом для дослідників народного мистецтва – не лише сучасників О.Кульчицької, але й етнографів нашого часу. Згодом, із метою популяризації цієї праці, О.Кульчицька відтворює окремі малюнки у техніці ліногравюри.
Після заснування у 1931 р. музею народного мистецтва “Стривігор” у Перемишлі Олена Кульчицька активно долучається до поповнення його фондів. Вона збирає солідну колекцію творів народного мистецтва, вагому частину якої становила збірка народної ноші різних регіонів. Серед експонатів були розкішні сорочки із Гуцульщини (Косів, Космач) та Покуття (Снятинщина). Колекцію вбрання доповнювали альбоми зразків вишивок, упорядковані за етнорегінальним принципом. Згодом частина цієї колекції стала надбанням Національного музею у Львові ім.А.Шептицького (далі НМЛ).
Вагомий внесок художниця зробила й у розвиток української моди, вважаючи її засобом пропаганди національних ідей. Вивчаючи народний одяг, Олена Кульчицька зробила детальні малюнки крою та орнаментів, які згодом використала упроектах власного вбрання та численних ескізах. У фондах НМЛ зберігаються речі художниці: вишитий жакет на зразок кабата з Яворівщини, жакет та спідниця з набивної тканини за мотивами бойківської вибійки, шкіряна торбинка в гуцульському стилі. У 1920-х-1930-х роках сестри Олена та Ольга Кульчицькі співпрацювали із журналом “Нова Хата”, на сторінках якого в рубриці “Ручні роботи” публікували стилеві проекти жіночого і дитячого вбрання, торбинок, предметів інтер’єру (рушників, гардин, подушок тощо) з використанням мотивів народної вишивки.
З ініціативи сестер Кульчицьких у Перемишлі у 1936 році було організовано показ народної ноші з найближчих сіл- Торки, Добра, Чернево. Для свята народної ноші у цьому ж році Олена Кульчицька створила проект сучасного вбрання за мотивами одягу Київщини та реконструювала одяг українських шляхтянок. Для популяризації української вишивки, вбрання Олена Кульчицька організовувала в краї численні виставки своїх творів, зокрема акварелей народної ноші.
Любов до рідної землі, народу вела Олену Кульчицьку крізь усе її нелегке творче життя, сповнене праці на ниві мистецтва. Шляхетна українка за походженням і за духовними якостями, Олена Кульчицька стала уособленням художника-патріота і громадянина.
Надія ЛЕНЬКО-КІНАШ
молодший науковий співробітник ХММ Олени Кульчицької
