Данило Фіґоль належав до когорти ентузіастів та найпомітніших постатей українського фотомистецького руху міжвоєнної Галичини. Захопився фотографією ще у студентські роки, досить швидко опанував фототехніку і виразно сформулював свою мету у фотоаматорстві – мистецька світлина. Мав особливу здатність бачити життя та природу крізь призму фотооб’єктива. Був новатором в галицькому фотомистецтві, не боявся творчих експериментів і заохочував до них інших.
Народився 1907 р. у м. Коломиї на Станіславщині (тепер – Івано-Франківщині) у родині педагога-катехита, доктора теології о. Івана Фіґоля та Стефанії Галущинської. Був найстаршим із п’яти дітей. Початкову освіту здобував в коломийській народній школі. 1917 р. вступив до української гімназії в Станіславі , де у той час викладав його батько. В роки юності став членом «Пласту», був старшим пластуном куреня ч. 1 ім. Федя Черника.
1926 р. розпочав навчання на юридичному факультеті Львівського університету. Паралельно з університетськими студіями почав відвідувати лекції з фотографії, які проводив професор Юзеф Світковський, далі вивчав фотомистецтво в Львівському художньо-промисловому училищі. 1930 р. закінчив університет і здобув диплом магістра права. Намагався започаткувати приватну нотаріальну практику, однак цьому перешкодила передчасна смерть батька – матеріальний стан родини значно погіршився, тож можливостей відкрити свою справу не було.
Життєві реалії змусили Д. Фіґоля 1933 р. влаштуватися юристом у нотаріальну контору в м. Щирець, згодом обіймав посаду нотаріуса у Кам’янці-Струмиловій у правознавця Володимира Куриловича, де пропрацював до вересня 1939 р.
Робота у нотаріальній установі дала можливість Д. Фіґолю займатися улюбленою справою – фотографуванням. Підтримав ініціативу Олекси Балицького і Степана Дмоховського в започаткуванні Українського фотографічного товариства у Львові (УФОТО), активно долучився до його діяльності. Товариство 1933 р. почало видавати власний пресовий орган – журнал «Світло й Тінь», Д. Фіґоля як авторитетного на той час фотомитця запросили стати членом редакційної колегії видання. Також він оформлював обкладинку журналу у перший рік його існування. На сторінках часопису опублікував низку статей із актуальних питань фотомистецтва, а також вміщував практичні замітки для фотоаматорів під рубрикою «Дрібні поради», «Новини фотопромислу», підписуючись криптонімами Дан. Фіґоль, Да-ль. Окрім цього, виступав у галицькій пресі із фейлетонами під псевдонімом Фіґлик Данилко.
Д. Фіґоль брав участь у всіх виставках, організованих УФОТО – як в Галичині (вісім виставок), так і за кордоном (1932 р. – міжнародна фотовиставка у Лос-Анжелесі, США, на якій отримав гран-прі за фото «Юдин гріш»; 1933 р. – Чикаго, США; 1935 р. – Перша Всеслов’янська виставка мистецької фотографії у Заґребі, Хорватія).
1939 р. переїхав до Львова, обіймав посаду завідувача передплатного відділу Міськсоюздруку у головному поштамті. Невдовзі одружився із Ярославою Проців, вчителькою із Перемишля. Водночас у цей період очолював УФОТО, по суті, був останнім його головою, оскільки із приходом радянської влади товариство згорнуло свою діяльність.
У період німецької окупації вчителював у художньо-промисловій школі у Львові. Аби прогодувати родину (мав п’ятеро дітей), змушений був шукати додаткового заробітку, тож влаштувався продавцем у крамницю фотоматеріалів. Коли 1942 р. Український центральний комітет створив при Відділі культурної праці Об’єднання праці українських світливців (ОПУС), Д. Фіґоля було іменовано титулом муж довір’я новоствореної організації. 1943 р. покинув Львів і переїхав до дружини у Перемишль, де викладав у торговельно-економічній гімназії. Однак вже 1945 р., коли Перемишль перейшов від протекторат польської влади, родина Фіґолів знову переїхала до Львова.
Д. Фіґоль розпочав працю у відділі етнографії Інституту українського фольклору АН УРСР та Державному етнографічному музеї АН УРСР на посаді лаборанта. Водночас займався фотографічними дослідженнями у лабораторії науково-прикладної фотографії при Львівській філії АН УРСР. Упродовж 1946–1960 рр. очолював відділ експозиції та культосвітньої роботи, також завідував фондом іграшок у музеї. Із 1960 р. працював головним охоронцем музею. За час роботи в музеї провадив активну мистецтвознавчу діяльність, публікував статті на сторінках журналів «Народна творчість та етнографія», «Наша культура», газети «Літературна Україна», брав участь у етнографічних експедиціях та численних наукових конференціях, зокрема у VII Міжнародному конгресі антропологічних та етнографічних наук у Москві у 1964 р. Багато сил віддавав вихованню молодих працівників музею.
Із 1945 р. Д. Фіґоль був незмінним особистим секретарем та опікуном Олени Кульчицької, ініціатором створення музею її робіт у львівській середній школі № 87 та одним з виконавців останньої волі художниці про передання усієї її творчої спадщини в дар народу в особі Львівського музею українського мистецтва (нині – Національний музей у Львові).
Данило Фіґоль є автором (співавтором) понад 20 праць і науково-популярних статей з питань етнографії та художнього промислу. Мав ще багато наукових задумів, однак їх не вдалося зреалізувати – серце етнографа передчасно зупинилося на 60-му році життя. Похований на Личаківському цвинтарі (75-те поле). Залишив після себе пам’ять як про непересічну та різносторонню особистість, адже встиг активно проявити себе у різних сферах громадсько-культурного життя Галичини – у міжвоєнний період був знаним майстром фотографії, спробував себе як фейлетоніст, у воєнний та повоєнний час заробив собі славу поважного музейника та етнографа.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Волошин М. Етнографічна тематика у науковій практиці Данила Фіґоля // Народознавчі зошити. – 2014. – № 2. – С. 350–360.
- Середа О. Фіґоль Данило Іванович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. – Львів, 2009. – Вип. 16. – С. 275–276.
- Фіголь Р. Фіголь Данило (до 100-річчя від дня народження) // Мистецтвознавство : зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Ч. 2. — С. 143–148.
