Олекса Балицький належав до тих ентузіастів, які одні з перших взялися за розвиток української фотосправи в Галичині й докладали всіх зусиль для її популяризування серед широких кіл галицького громадянства. Його захоплення фотографією почалося ще далекого 1908-го, коли, будучи гімназистом, придбав собі дешевенького (за одну крону) апарата зі звичайною двоопуклою лінзою. Відтоді систематично вдосконалював свою фотографічну майстерність. Фотографування настільки захопило юнака, що вже за два роки він придбав собі фотоапарат з оптикою «Meyer» і зайнявся мистецькою фотографією.
Майбутній фотомитець народився в Галичині 1894 р., навчався у гімназії в Чернівцях, до якої вступив 1904 р. Ще під час навчання багато подорожував Гуцульщиною, шукаючи фотоматеріал для своїх світлин. Одним із перших опанував найновіші того часу техніки фотосправи. У 1912—1914 рр. студіював філософію у Чернівецькому університеті. Водночас продовжував займатися фотографією, організовував українських фотоаматорів для спільної праці над поширенням аматорського фотомистецтва. Також активно налагоджував взаємини із членами німецького товариства «Камера-Клуб» у Чернівцях, обмінювався з ними досвідом.
Згодом О. Балицький виїхав до Відня, де у 1915—1916 рр. працював разом із громадсько-культурним діячем, есперантистом Орестом Кузьмою, який мав у той час власну фотомайстерню, де вони проявляли, копіювали та збільшували стрілецькі світлини, надіслані з фронту. Водночас продовжував займатися фотографічною творчістю, часто відвідував фотовиставки, виїжджав у гори та на Дунай на «фотоґрафічні лови», як писав сам Балицький, себто у пошуках цікавої натури для нових світлин.
Під час Першої світової війни воював на фронті у складі Української галицької армії (четар 2-ї Коломийської бригади), продовжував фотографувати в перервах між боями. Поза обов’язками сотенного старшини, керівництво полку доручило йому провадити полкову фотографічну робітню – згодом врятувати від знищення вдалося кільканадцять відбитків і кілька негативів. Подальші бурхливі події національно-визвольних змагань змусили О. Балицького відкласти фотокамеру на деякий час.
У 1920—1921 рр. вчителював у середньошкільних закладах у таборі для інтернованих у Йозефові (Чехія), пізніше викладав у середніх школах у Празі. Упродовж 1920—1924 рр. брав активну участь у діяльності українського фотографічного гуртка, який діяв спершу на території військового табору в Ліберці, а з квітня 1921 р. — у Йозефові. О. Балицький був головою гуртка, об’єднував довкола нього фотоаматорів з інтернованих українців.
Водночас займався культурно-освітньою роботою, навчав українських аматорів фотографічного ремесла, налагоджував взаємини із чеськими фотографічними організаціями. 1923 р. став членом чеських клубів («Fotoklub Praha», «Klub prátel amatárski fotografie»), викладав у них курси позитивних процесів, ретушування тощо.
1923 р. О. Балицький взяв участь у Першій виставці Союзу чеських клубів фотоаматорів, представивши на ній зібраний гуртком фотоматеріал за кілька останніх років. 1924 р. український фотографічний гурток перестав існувати, а його приладдя планувалося передати майбутньому фотографічному товариству у Львові.
О. Балицький продовжував репрезентувати свої роботи на інших фотовиставках. 1924 р. брав участь у Міжнародному з’їзді слов’янських географів та етнографів у Празі. 1928 р. був учасником Першого Міжнародного салону у Празі, вкотре засвідчивши свій високий фаховий рівень.
Наприкінці 1920-х рр. О. Балицький повернувся до Галичини. Зайнявся журналістською діяльністю, зокрема співпрацював із часописом «Неділя», публікуючи на його шпальтах статті фотографічної проблематики та редагуючи рубрику «Фотоґрафія».
У листопаді 1930 р. разом із лікарем та фотоаматором Степаном Дмоховським заснував Українське фотографічне товариство (УФОТО), перші загальні збори якого відбулися у приміщенні «Народної Гостинниці» у Львові. Тільки у перший рік існування товариства бажання стати його членом виявили понад 200 західноукраїнських фотоаматорів. Товариство мало своє приміщення по вул. Шашкевича, де була укомплектована лабораторія та бібліотека.
О. Балицький був одним з організаторів першої виставки української аматорської фотографії у Львові (1930 р.), представив на ній низку своїх робіт. Постійний учасник і наступних виставок, організованих УФОТО, — у грудні 1931 р., листопаді 1932 р. («Львів у світлині»), червні 1933 р. (українська краєзнавча виставка у Чикаго (США); експонував 12 робіт), травні—червні 1934 р., листопаді 1935 р. («Наша Батьківщина в світлині»), листопаді 1936 р. та ін.
У 30-х рр. мешкав у с. Бортники на Станіславщині (тепер — Жидачівського р-ну Львівської обл.), наприкінці 1933 р. — у с. Товмач (тепер — Кам’янко-Бузького р-ну Львівської обл.). Збирав матеріали для діапозитивних серій з краєзнавства західноукраїнських земель, опікувався розвитком Станіславської філії УФОТО.
Із започаткуванням 1933 р. друкованого органу УФОТО — першого на теренах Галичини фахового фотомистецького журналу «Світло й Тінь» — став одним із найактивніших його авторів, давав поради стосовно редагування і художньо-технічного оформлення часопису, його структури. Упродовж 1933—1934 рр. друкував на шпальтах часопису матеріали про розвиток українського фотоаматорського руху в Галичині, фахові статті з техніки та естетики фотографії, вміщував свої світлини.
З ініціативи О. Балицького у виданні запроваджено рубрику «Критичний куток», дописував до рубрик «Огляд журналів», «Новини фотопромислу», «Дрібні поради». Разом із редактором та публіцистом Олександром Мохом ініціював розроблення питомої української фотографічної термінології (зокрема, активно популяризував рідні терміни «світливство», «світливець», «світлина»), виступав проти використання у текстах полонізму «фотоґрафіка», натомість обстоював українські лексеми «мистецька фотоґрафія» чи «образова фотоґрафія».
Із першої половини 1940-х рр. О. Балицький мешкав у Празі. 1946 р. він увійшов до складу проводу Товариства «Музей визвольної боротьби України», яке у той час очолював Ю. Добриловський. 1947 р. обіймав посаду скарбника в цій організації. Подальша доля фотомитця невідома і потребує подальших досліджень.
Олекса Балицький був непересічною особистістю – поза фотоаматорством чудово реалізовував себе як краєзнавець, педагог, журналіст. Мав щастя належати до когорти тих людей, які щиро захоплювалися можливостями фотокамери у творенні артефактів, фіксуванні об’єктів, подій, важливих з мистецького погляду, та мали тверде переконання, що у такий спосіб можна підкреслити власну культурну та національну окремішність, пропагувати рідні традиції, пробудити у свого народу почуття національної гідності та патріотизму.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Балицький О. Шляхом розвитку української фотоґрафії // Світло й Тінь. — 1933. — Ч. 1/2. — С. 4—5.
Мушинка М. Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів: історико-архівні нариси. – К., 2005. – 160 с. - Середа О. Балицький Олекса // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2009. — Вип. 16. — С. 13—16.
- Щурат С. Степан Дмоховський і Олекса Балицький — заслужені українські фотоаматори // Світло й Тінь. — 1933. — Ч. 3/4. — С. 20.
- Dawna fotografia lwowska 1839—1939 / nauk. red. A. Żakowicz. — Lwów, 2004. — 368 s.
