Степан Дмоховський належав до найстаршого покоління українських фотоаматорів Галичини. Його захоплення фотомистецтвом розпочалося 1893 р., коли, ще будучи студентом-медиком, одного дня побачив у перемишльській книгарні виставлений на продаж фотоапарат, який нагадував маленьку складану скриньку величиною з дві сірникові коробки, – не довго думаючи, купив його за 14 крон. До слова, у Перемишлі, де у той час мешкав юний фотограф-аматор, не було жодного українця, який мав би фотокамеру.
Майбутній світливець народився 1875 р. у с. Яксманичі біля Перемишля (тепер Республіка Польща) у родині священика Теофіла Дмоховського, нащадка давнього шляхетського роду, та Наталії Волощакевич, яка походила із відомого міщанського перемишльського роду. Із дитинства батьки зуміли прищепити синові любов до Бога й України, що згодом стало визначальним у формуванні його світогляду та активної громадянської позиції. Степан закінчив гімназію (із польською мовою навчання) у Перемишлі. Далі продовжив медичні студії у Кракові, а спеціалізацію зі стоматології проходив у Берліні.
Водночас чимало часу присвячував своєму новому захопленню – фотографуванню. Починав із родинних світлин, самостійно студіював поважну іноземну спеціалізовану літературу, а вже за кілька років придбав собі штативну камеру фірми «Rodenstock», згодом новий фотоапарат однієї з найвідоміших передвоєнних фірм «Ernemann». Як фотомитець найбільше цікавився архітектурою та інтер’єрами українських церков.
Отримавши диплом, С. Дмоховський вступив на військову службу і став лікарем-дантистом в австрійській армії. Невдовзі після знайомства із майбутньої дружиною Теодорою Сас-Підлуською покинув військову службу, одружився і переїхав до Перемишля, де 1906 р. відкрив приватний стоматологічний кабінет, ставши першим українським дантистом в Галичині.
Водночас вільний від лікарської практики час С. Дмоховський віддавав справі культурного розвитку рідного Перемишля, особливо опіці над ремісничою молоддю, підтримував діяльність товариств «Беркут», «Рідна Школа» та «Міщанське братство». Був ініціатором започаткування обох українських бурс у Перемишлі та довголітнім членом Товариства св. Миколая. Здобув собі славу правдивого галицького інтелігента та надзвичайно тактовної людини, безкоштовною лікував усю без винятку шкільну молодь Перемишля.
Був великим прихильником спорту і довгі роки очолював спортивний клуб «Сян». Належав до управи Дівочого ліцею, Пласту, «Соколу», «Просвіти», сприяв розвиткові кооператив та банківської діяльності у Перемишлі.
Під час першої світової війни працював у шпиталях Будапешта, Кракова і Праги, співпрацював з українськими військовими частинами. Після війни разом із дружиною допомагав українським воякам і старшинам, інтернованим у таборі в Пикуличах (біля Перемишля). 1919 р. став співзасновником закладеного у Перемишлі тижневика «Український Голос», який редагував учитель перемишльської гімназії Дмитро Греголинський, дописував до нього статті виховної тематики.
З метою активізування сільської молоді С. Дмоховський 1923 р. зініціював започаткування ілюстрованого українського сільськогосподарського місячника «Сільський Світ» і упродовж двох перших років видавав його власним коштом (це було у період, коли польський злотий був дуже нестабільним і кожне число приносило втрату). Був співавтором і видавцем книжки «Рік у садку і городі» (1929), що вийшла накладом 10 000 примірників. Після закриття «Українського Голосу» активно співпрацював із газетою «Наша Земля».
1929 р. переїхав з родиною до Львова, відкрив дантистську практику. Швидко здобув собі славу доброго лікаря. У Львові поринув у громадсько-культурне життя так само завзято, як і в Перемишлі. Був активним членом Українського лікарського товариства. Разом із фотомитцем Олексою Балицьким заснував 1930 р. Українське фотографічне товариство (УФОТО), став першим його головою. Вже у перший рік свого існування товариство зуміло згуртувати довкола себе понад двісті галицьких фотоаматорів, а наприкінці року влаштувати першу виставку аматорської світлини. Із 1934 р. управа УФОТО знаходилася по вул. Шашкевича, 5 (в приміщенні Музичного інституту ім. Лисенка), де у пивницях (за сприяння Нестора Нижанківського) було облаштовано фотографічну лабораторію для членів товариства.
Паралельно не покинув і журналістської діяльності. Дописував до журналу «Кіно», упродовж 1930–1931 рр. вів у ньому двотижневу сторінку «Фото» (під крипт. Дм.). 1933 р. деякий час очолював редакційну колегію журналу «Світло й Тінь», публікував на його шпальтах проблемні статті. Належав до редакційної колегії двомісяника «Музичні Вісти», що виходив у Львові 1934 р.
С. Дмоховський цікавився такими малорозвинутими того часу у Галичині ділянками, як рекламна та спортивна фотографія, оскільки вважав, що вони можуть відігравати важливе значення для національного поступу українства, писав статті з цієї проблематики.
Із наближенням радянських військ емігрував із родиною до Мюнхена. У Львові залишив свою величезну книгозбірню, яку передав Національному музею. До 1949 р. перебував у Мюнхені, працював дантистом при Українській медично-харитативній службі.
1950 р. після смерті дружини разом із доньками переїхав до США й оселився у Чикаго, де продовжував займатися стоматологічною практикою. Там, незважаючи на поважний вік, брав активну участь у житті Українського лікарського товариства та Українського національного музею, дописував до часописів «Лікарський Вісник», «Свобода», «Українське Життя». Збирав матеріали до праць «Історія книжки» та «Сон і сонні марева». Частину написаного друкував у журналах і газетах. Помер на 86-му році життя у Чикаго.
Степан Дмоховський здобув собі славу «фотоґрафічного сеньора» міжвоєнного Львова, адже завдяки його ініціативі й організаторському хисту у Львові постало Українське фотографічне товариство, яке згуртувало галицьких фотоаматорів і відіграло вирішальну роль у поступі українського фотографічного руху на західноукраїнських землях. Його вважали майстром інтер’єрного фото, у творчості фотомитця визначальною була пропаганда українського мистецтва та мотивів народної культури.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Пундій П. Українські лікарі: біобібліограф. довід.— Кн. 1. Естафета поколінь національного відродження.— Львів; Чикаго, 1994.— С. 74, 75.
- Савка М. Дмоховський Степан Теофілович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 123—124.
- Доктор Степан Дмоховський // Лікарський Вісник.— 1960.— Ч. 17.— С. 40—42.
- Стех Я. До 50-річчя від дня смерти д-ра Степана Дмоховського // Свобода. – 2009. – 24 квіт. – С. 22.
- Щурат С. Степан Дмоховський і Олекса Балицький заслужені українські фото-аматори // Світло й Тінь. – 1933. – Ч. 3/4. – С. 19.
