Із львівським журналом «Світло й Тінь» пов’язана діяльність ще одного фотоаматора – Романа Мировича. Належав до молодшого покоління галицьких світливців і у його творчості чимало експериментів і нестандартних рішень. Фотографуванням захопився мабуть ще у гімназійні роки, бо відомо, що брав уроки фотомистецтва у свого приятеля, також фотоаматора, Ярослава Коваля. Роман Мирович був одним із наймолодших і найсміливіших українських фотомитців міжвоєнного періоду.
Народився 1909 р. у селі Дубі Долинського повіту (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області) у родині вчителів Ігнатія Мировича та Анастасії Леськів. Навчався у відомій того часу українській приватній гімназії ім. Маркіяна Шашкевича у Долині. 1922 р. гімназію було закрито, оскільки серед її учнів було виявлено членів Української військової організації. Арештували і Романа, однак у зв’язку із юним віком його відпустили.
Далі юнак продовжив студії в українській приватній гімназії у Станіславі, яку успішно завершив 1927 р. Того ж року одночасно вступив до Львівської політехніки та консерваторії у Празі. Провадив активне студентське життя, став членом товариства «Заграва» у Празі, керівником студентської ланки Організації українських націоналістів (ОУН). Також вступив до Пласту, Союзу українських пластунів-еміґрантів (СУПЕ).
Із започаткуванням у Львові 1930 р. Українського фотографічного товариства став активним його членом, співпрацював із друкованим органом УФОТО – фаховим журналом «Світло й Тінь», перекладаючи та публікуючи статті (під криптонімом Р. М.) із проблем фотомистецтва, вміщуючи на його шпальтах свої фотороботи. Світлини Р. Мировича були сміливими за задумом і композицією, фотомитець не боявся шукати себе у таких новаторських стилях, як імпресіонізм та «нова речевість». Його фото у «бромі» високо оцінювали критики і називали у пресі «найсильнішим бромістом».
Був учасником багатьох виставок української фотоґрафіки, організованих УФОТО у Львові – у травні-червні 1934 р., листопаді 1935 р. («Наша Батьківщина в світлині», отримав відзнаку за світлину «Старі пні»), у квітні 1937 р. і квітні 1938 р. у приміщенні Природничому музеї Наукового Товариства ім. Т.Шевченка.
У жовтні 1934 р. Р. Мирович як бойовий референт, інструктор зі стрілянини на бойових курсах ОУН разом з іншими оунівцями Ярославом Бойдуником, Мирославом Зарським, Ярославом Барановським, Володимиром Мартинцем був висланий із Чехословаччини. А вже за тиждень був затриманий державною поліцією у Перенівці і доставлений наказом слідчого управління державної поліції в Станіславі у розпорядження прокурора судового округу у Львові. У квітні 1935 р. за наказом львівського воєводи був відправлений до місця ізоляції в Березі-Картузькій.
У таборі тоді панувала сувора дисципліна – всі ув’язнені повинні були працювати по десять годин щоденно під наглядом поліції. Однак навіть у таких умовах українські підпільники організовували тихі «концерти» (спів українських пісень був під суворою забороною), творчі зустрічі, виголошували доповіді. Р. Мирович написав музику до «Танго без слів» та «Жалю» Дмитра Штикала, створив фокстрот «Маркірант», який відразу став популярним у таборі:
А в Березі кожен з нас арештант
То є неабиякий маркірант:
Пів дня віз накладає,
Ще й пальцем попихає,
А що крок – то стає й кричить:
«Гей – руп!»
Із Берези-Картузької Р. Мирович вибув у січні 1936 р. Упродовж 1937–1938 рр. очолював студентську ланку ОУН. 1939 р. воював у лавах Організації народної оборони «Карпатська Січ» (псевдо – Чубатий), був заступником керівника розвідувального відділу (або «другого відділу» чи «служби безпеки») при військовому штабі «Карпатської Січі».
1944 р. був кур’єром ОУН та Української головної визвольної ради (УГВР). У жовтні прямував зі Львова з листами до урядів Британії, Італії та Папської Курії, де були відомості про політичні завдання ОУН та висловлені побажання щодо встановлення двосторонніх відносин, і під час нелегального переходу кордону до Італії потрапив до рук червоних партизанів Тіта в Югославії. Після допитів був розстріляний.
Роман Мирович – автор багатьох новаторських фотографій та цікавих текстів на тему художньої фотографії. Своєю творчістю намагався інтегрувати українське фотомистецтво в європейський культурний простір, що засвідчують його численні роботи у модерному німецькому стилі – «Neue Sachlichkeit» («нова речевість»). Водночас провідною ідеєю його життєвого шляху була справа української державності та оборона національних інтересів, збереження і розвиток української культури.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Библів Л. Стежками історії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://selodubainfo.wix.com/duba#!-/clx6.
- Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 рр. – К., 2007. – С. 757.
- Пластуни у визвольних змаганнях. – Нью-Йорк, 2002. – С. 24
