Зацікавлення фотографією прийшло до Євгена Дурделла ще у студентські роки, коли навчався у Карловому університеті в Празі. Після повернення до Львова став першим українським дерматологом на теренах Галичини і водночас чи не єдиним лікарем-українцем, який у міжвоєнний період послуговувався фотографією у медичних цілях. Вже у Львові значно вдосконалив техніку фотографування, був майстром науково-медичної фотографії, робив впевнені кроки у ділянці мистецької світлини. Мав добрий естетичний смак і його роботи високо оцінювалися на фотовиставках.
Народився 1896 у с. Вільшаниця Товмацького повіту (тепер Івано-Франківська обл.) у родині священика о. Михайла Дурделла. Навчався у Станіславській гімназії. Під час Першої світової війни працював у міністерстві шляхів Західноукраїнської Народної Республіки, брав активну участь у національно-визвольних змаганнях. Згодом закінчив медичні студії у Карловому університеті в Празі, де здобув собі симпатію українського студентства на еміграції. За особливі успіхи у навчанні отримав від Томаша Масарика, першого президента Чехословаччини, відзнаку «sub summis auspiciis praesidentis». Після завершення навчання проходив практику в Празі, спеціалізувався в дерматологічній клініці Карлового університету під керівництвом відомого професора Шамбергера.
Наприкінці 1920-х рр. Є. Дурделло повернувся до Львова, де розпочав приватну практику як лікар-дерматолог – пацієнтів приймав по вул. Сикстутській, 22 (нині вул. Дорошенка), біля «Народної гостинниці». Уже за короткий час зумів заробити собі авторитет фахового лікаря не лише серед галицького українства, а й поміж чужинців. Водночас на громадських засадах працював дерматологом і венерологом у «Народній лічниці» – продовжував ординувати навіть уже будучи важкохворим.
Євген Дурделло був активним членом Українського лікарського товариства (УЛТ) із 1929 р. Багато докладав зусиль для профілактики та лікування шкірно-венеричних хвороб у Галичині, підготував книжку «Венеричні недуги у мужчин», брав активну участь у з’їздах українських лікарів і природознавців, у роботі венерологічної секції УЛТ, був членом управи кооперативу «Лікарська самопоміч». Також займався науковою роботою, публікував статті дерматологічної тематики у фахових медичних журналах, статті косметологічної тематики у журналі «Нова Хата», вів постійну рубрику «Косметичні поради», відповідаючи на питання читачок місячника стосовно правильного догляду за шкірою, нігтями, волоссям, фігурою.
Ще навчаючись у Празі, зацікавився фотомистецтвом, почав займатися художньою та науково-медичною фотографією. Коли у Львові 1930 р. було засноване Українське фотографічне товариство (УФОТО), став його членом і палким прихильником, брав участь у виставках української фотографії, організованих товариством, отримав грамоти. Із січня 1934 р. до липня 1935 р. обіймав посаду голови товариства і зумів поставити його на рівень солідної організації – УФОТО отримало свою домівку (по вул. Шашкевича, 5) та належно облаштовані лабораторії, до яких Є. Дурделло приклався і немалим власним коштом.
Не менше зусиль Євген Дурделло докладав для підтримки пресового органу товариства – журналу «Світло й Тінь», редакція якого якраз переживала нелегкі часи, і завдяки цій допомозі виданню вдалося втриматися на пресовому ринку Галичини. На сторінках часопису публікував практичні статті із техніки фотографії, як-от: «Інфрачервона фотоґрафія», «Техніка інфрачервоної фотоґрафії».
1935 р. захворів на важку легеневу недугу, змушений був неодноразово виїжджати за кордон на лікування. Далі були роки виснажливої боротьби за молоде життя. На жаль, доля виявилася невблаганною – 41-річний Євген Дурделло помер після операції у клініці «Шаріте» в Берліні. Згодом був перепохований у Львові на Янівському цвинтарі біля батька.
Євген Дурделло був надзвичайно енергійною людиною і брав активну участь у громадсько-культурному житті краю – був членом більшості українських установ у Львові. Друзі називали його «арбітром лагідности й чемности», адже володів чудовою здатністю підтримати порадою і завжди був готовий допомогти у тяжкі хвилини. Водночас був сильною особистістю – попри власний біль, майже до кінця життя полегшував страждання іншим як лікар у шпиталі.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Д-р Евген Дурделло // Світло й Тінь. – 1938. – Ч. 4/5. – С. 52.
- Пундій П. Українські лікарі: Біобібліограф. довід. – Львів;Чикаго, 1994. – Кн. 1: Естафета поколінь національного відродження. – С. 81, 82.
- Середа О. Дурделло Євген Михайлович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2009. — Вип. 16. — С. 108—109.
