Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею відомого українського історика, львівського краєзнавця Івана Крип’якевича про українські шпиталі у Львові. У праці, на прикладі шпиталю Успенського братства у Львові, розповідається про побут українських лікувальних установ в ХVІ-ХVIII ст.
Стаття була присвячена ювілею створення Народної лічниці у Львові та опублікована в часописі “Діло” (№123 від 05.06.1929). Текст, традиційно, залишаємо оригінальним.
Українські шпиталі у Львові в ХVІ-ХVIII ст.
З нагоди ювилею Народньої Лічниці, першого нашого новочасного шпиталю, треба пригадати також давні українські шпиталі у Львові. Наша гуманітарно-лічнича акція має у Львові дуже поважну традицію: вже 400 років тому мали ми тут перший шпиталь, а в часі найбільшого розвитку нашого міщанства, в XVII в., було у Львові аж чотири українські шпиталі.
Все те були шпиталі при церковних брацтвах.
Давні брацтва мали у своїх уставах (статутах) поставлені дуже широкі гуманітарні завдання; сповняючи їх, вони м. ін. засновували шпиталі. Найперше і найвизначніше Успенське брацтво у Львові, пізніше Ставропигія, мало свій шпиталь вже 1522 р.; він був зразу при церкві, при Руській вулиці, потім перенесено його до монастиря св. Онуфрія при Жовківській вулиці. В 1538 р. був і другий шпиталь при церкві Богоявлення, на перехрестю теперішних вулиць Баторія і Лозінського; третій шпиталь був при церкві Благовіщення, при теп. Казимирівській вулиці, проти карного заведення т. зв. Бриґідок (1606 р.); четвертий шпиталь згадується при церкві св. Миколая (1672 р.). Всі ті шпиталі істнували до XVIII в.
Докладніше знаємо тільки про шпиталь Ставропигії в ХVІІ в. і візьмемо його як зразок як виглядало давне наше шпитальництво.
Назву шпиталь в минулому треба приймати з деяким застереженням. Давні шпиталі мали дещо іншу ціль, як шпиталі новочасні: вони рідко коли служили як місце лікування хорих, — головне їх призначення було давати притулок старцям і немічним. На це вказує і сама назва шпиталю – hospitale, захист для «гостей» і чужих, притулок. Так і давні наші львівські шпиталі мали здебільша характер таких притулків і домів убогих.
Шпиталь Ставропигії був під управою і на удержанні брацтва. З рамени брацтва шпитальну управу вело двох старших братів, яких називано дозорцями, або провізорами шпиталю. Найвизначніші з них, що найдовше повнили свої обовязки, були: Лука Бартникович 1607 р., Іван Бабич 1608 і 1612 р., Микола Добрянський 1633 р., Матій Федорович 1634-1648 р., Степан Лавришевич 1656-1657 р., Семен Лавришевич 1663-1669 р.
Провізори заряджували майном шпиталю, старалися про фонди, мали нагляд над видатками та зі своєї управи складали звідомлення брацтву.
Фонди шпиталю були ріжнородні: лєґати міщан-добродіїв, пожертви громадян, жертви зібрані до пушок, «вступне» старців, спадщини по померлих, оплати хорих, чинші та принагідні підприємства.
Лєґати-записи на шпиталь були доволі значні. Львівський міщанин і член брацтва Гаврило Лангиш 1636 р. пожертвував «на шпиталь і виживлениє, опатрениє убогих і недолужних» 1700 золотих; Григорій і Ксеня Поповичі 1641 р. записали на шпиталь 600 зол.; Михайло Алвізий 1645 р. 1000 зол.: Василь Григорович 1663 р. 1000 зол.*); Василь Леонович- Красовський записав 1669 р. половину дому з крамницею. Проценти з цих записів давали шпиталеві 143 зол, річно.
Богато гроша впливало із дрібних жертв, які збирано до пушок. В деякі роки шпиталь мав з цього джерела 80—100 золотих. Малі суми приносило «вступне» старців, що шукали постійного захисту в монастирі й убога спадщина померших, що переходила на власність шпиталю.
Деколи провізори приймали льокаторів до порожніх убікацій шпиталю – звичайно бідніших ремісників за невеликим чиншом, або винаймали горище будинку на склади крамарям. Один зі шпитальних «дозорців», Матій Федорович, пробував навіть на річ шпиталя спекуляцій, давав у застав золоті предмети і так збільшав шпитальні фонди.
Сума приходів шпиталю в половині XVII століття була 80—140 золотих, в теперішній валюті це дає 500 до 800 долярів!*). Отже фонди не були дуже великі.
Шпиталь находився в XVII в. біля монастиря св. Онуфрія (при теп. Жовківській вулиці), в північній части монастирської маєтности, межував з сусіднім вірменським монастирем. Від вірмен стояв паркан з тертиць з дашком з ґонти. Шпитальний дім був зразу партеровий, деревляний, ліплений; вікна мали віконниці, які нераз розбивав вітер. Дах був покритий ґонтою, комин деревляний, також з дашком з ґонти; з горища виходили вікна. Ринви були деревляні, вільхові. В 1655 р, шпиталь разом з монастирем згорів, – вогонь підложили московські салдати, що були при війську Богдана Хмельницького, котрий тоді облягав Львів. В 1659 р. почато ставити новий шпиталь, вже мурований.
Постійними мешканцями шпиталю були ріжні старці, що шукали тут захисту і ласкавого хліба на старість літ. Шпиталь приймав і чоловіків і жінок. Так нпр. 1634 р. «вступив до шпиталя» Степан старець, потім якась «баба»; знов «дід», врешті «черниця дуже убога»; в цьомуж році померли в шпиталі: один прошак і одна баба. Всіх старців було небогато, мабуть 10-20 осіб і шпиталь мав, здається, невелике приміщення, 2—3 кімнатки та кухню.
Старі діставали в шпиталі теплий кут і харч. Внутрішнє уладження було очевидно дуже скромне, не чуємо ніколи про те, щоби братство купувало який інвентар до шпиталю. Кождий старець спав на тім, що мав своє власне, а чуємо, що деякі мали подушки, перини, коци, кожухи. Управа шпиталю робила тільки те, що в осені поправлювано печі і наново ліплено кімнати. Зате зимою в захисті було справді тепло: шпиталь спотребовував річно 40-50 возів дров. На щастя дрова були тоді недорогі, 20 —25 грошей віз.
Шпитальний харч був дуже невибагливий. Пшоно, ячмінні крупи, горох це було постійне «меню» протягом цілого року; за омасту була солонина, якої куповано на рік 2-3 полті, та 1-2 діжі масла; солі виходило мало не пів бочки. Але мяса шпитальні пенсіонарі не бачили ніколи. Харч варила шпитальна кухарка; за це діставала чоботи.
При вступі до захисту старці платили невелике «вступне», звичайно 2 зол.; допомагали теж шпиталеві тим, що ходили з пушкою про сити милостині. На порозі церкви св. Онуфрія сидів такий «прошак» з шпитальною пушкою, друга пушка була в самім шпиталі, а баби мали свою «бабську» пушку. Як вмирав хто зі старців, шпиталь старався за домовину для помершого – роблено її з дощок, що лежали готові на «підсінні» під домом, – уладжував похорони і богослуження. Убога спадщина помершого ставала власністю шпиталю; шпитальний провізор брав до каси готівку і сумлінно продавав одяги і постіль мерця, щоби добути фонди на утримання живих…
Найцікавіше для нас питання, чи в братськім шпиталі бували справді хорі. Отже маємо всього пару таких випадків. В 1643 р. перебували в шпиталі «нищі», тобто убогі студенти, видно ізза слабости виселено їх з братської бурси при Руській вулиці. В 1644 р. знов були «хорі павпри, що хорували зі школи» й окремо якась хора Ніна. В 1645 р. «лежав» і вмер в шпиталі якийсь гайдук. В 1663 р. за протекцією пані Янової Грегоровичевої прийнято до шпиталю «хлопця шляхетського хорого».
Як ліковано хорих в нашім шпиталі, про це нема майже ніяких вказівок. Цілком певно, не взивано до них лікарів, – булаб про це згадка у дуже докладних шпитальних рахунках. Ліковано їх домашніми засобами. На це вказує свого роду дієта, яку приписувано хорим і яку занотував у своїх касових записках братський провізор: І643 р. «дав я на пиво нищим (студентам) шо в шпиталі. 1 зол.; знов їм на ячмінні крупи 16 грошей; знов тимже на масло, за горщок, 24 гр.; знов на нищих хорих на пиво 1 зол.; нищим на крупи, 14 гр.» – 1644 р. «хорим павпрам, що хорували зі школи, видав я на пиво ріжне і на інші їх потреби, масло, струцлі, сливки 1 зол. 18 гр.» Супроти звичайного шпитального гороху і пшона пиво і сливки це була справді дієта першої кляси.
Про гиґієнічні відносини в шпиталі добре свідчить принайменше це, що був окремий «транзит». Своєю дорогою з його очищуванням братські провізори мали богато клопоту; треба була наймати хлопів, що казали платити собі по 5 грошей від скопця, а таких скопців нараховано 24 – а до того ці хлопи – видно для більшої відваги – казали собі ставити кілька мір горівки.
Коли це порівняти з теперішнім станом шпитальництва, – то відносини в братськім шпиталі були дуже примітивні – навіть траґікомічні. Але на все те треба глянути і з іншого погляду. Які там не були тодішні шпиталі, все таки вони були, і було їх немало, – немічніі старі, безпритульні і хорі могли знайти там безпечний захист. Справа шпиталів знаходила зрозуміння і підмогу в громадянстві, – свідоцтвом цього були і великі лєґати на тисячі золотих, і численні дрібні жертви, що сипалися до пушок шпитальних «прошаків». Все те свідчить про великий гуманітарний змисл, про високу культуру давнього українського громадянства. Можнаб радіти, колиб і наша теперішня громада для ідеї шпиталю в новочаснім понятті показувала таке саме зрозуміння, як наші міщани 300 і 400 років тому.
*) 1000 зол. в ціні збіжа рівняється сумі біля 6000 долярів.
*) Обчислення переводимо через порівняння цін збіжаа; корець пшениці коштував тоді біля 25 грошей (1 золотий мав 30 грошей).
Іван КРИП’ЯКЕВИЧ
