На щастя, ми достатньо багато знаємо про українців, врешті, не лише українців, які всі сили та вміння віддали для побудови нашої держави, свідомого суспільсва й популяризації української ідеї. Також можемо розповідати і про тих, котрі виїхали і на відстані підтримували розвиток позитивних ініціатив тут. Однак, ми надалі недостатньо говоримо про іноземців, які, в рідних для себе спільнотах, були голосами української культури й доносили відомості про нас у найбільш віддалені куточки світу. Повідомлення про таких можна перерахувати на пальцях однієї руки. При цьому, стосуються вони, звично для нас, трагічних подій та сторінок. До прикладу, це американський дослідник Джеймс Мейс та валлійський журналіст Гарет Джонс, які розповідали про Голодомор. Однак, рубрика “іноземці про Україну” – це не лише трагічне! Героїня цього тексту, Етель Войнич (1864 – 1960), перекладала англійською Тараса Шевченка і не лише його. Що цікаво, була вона і у Львові. Про це зараз і поговоримо.
Відома перекладачка та письменниця народилася у ірландському місті Корк, у родині знаного математика Джорджа Буля. Її дитинство не можна назвати простим, адже вона дуже часто хворіла. До того ж, достатньо рано помер її батько. Не у відповідності до задуманого розвивалась і професійна кар’єра дівчини. Планувалося, що в майбутньому вона стане музиканткою. Однак, цьому завадила хвороба руки. Відтак їй довелося рухатися шляхом перекладів та філології. Врешті, паралельно з музичною освітою, вона слухала ще й лекції зі слов’янознавства. Було це у Берлінському університеті. Тому рішення почати фахово займатися саме філологією спонтанним не було. Більше того – на цьому шляху їй вдалося зустріти і свого чоловіка, відомого польського філолога, антиквара й революціонера Вілфрида Войнича.
Сама Етель Ліліан Войнич не лише займалась перекладами чужих творів, але й непогано писала сама. Її перу належать такі твори як “Гедзь”, “Джек Реймонд”, “Перервана дружба”, “Овід” і ін. Щодо перекладів, то вона працювала із творчістю Миколи Гоголя, Михайла Салтикова-Щедріна, Михайла Лермонтова і ін. Для нас найцікавішим є те, що у 90-х роках ХІХ століття вона опанувала українську мову. Відтак надалі перекладала, до прикладу, українські народні пісні. Зокрема, також і журливу пісню “Ой горе тій чайці”.
Однак, особливої уваги заслуговують її переклади творів Тараса Шевченка англійською. Останні подекуди перевидаються до сьогоднішнього дня, що вказує на якісь та актуальність перекладів. Таким чином, саме Етель Ліліан Войнич була однією із тих, хто починав знайомити читача із Західної Європи із творчістю Шевченка, а тому і з українським світом у ширшому значенні: сторінками історії, героїкою тощо. Вона перекладала “Заповіт”, “Мені однаково чи буду”, “Минають дні, минають ночі”, “Зоре моя вечірняя” і ін. Звичайно, такого “вікна” мало аби сповна відчути українські традиції та ментальність. Однак, це вже краще, аніж нічого.
Очевидно, що література не була єдиною пристрастю та захопленням Етель Войнич. До прикладу, через спілкування із оточенням свого чоловіка, вона також потрапила у кола та середовище революціонерів. Так, навіть була особисто знайомою із Фрідрихом Енгельсом та Георгієм Плєхановим. Водночас, саме через своє зацікавлення революційними рухами Етель Ліліан Войнич і потрапила до Львова.
Останнє трапилося у 1895 році. Її головною ціллю було постачання нелегальної літератури до Російської імперії. Львів став місцем, де вона зондувала ґрунт, намагаючись розібратися, наскільки це завдання є можливим, у який спосіб його краще реалізувати. У нашому місті Етель Войнич спілкувалась із місцевими представниками радикальних рухів. До прикладу, із Іваном Франком та Михайлом Павликом. З останнім, між іншим, була знайомою ще до приїзду сюди. Також ірландська перекладачка була добре обізнаною із творчістю та ідеями Михайла Драгоманова. Відтак, коли той помер, навіть писала до Павлика: “Я надто добре розумію, яке це для Вас горе”.
Що цікаво, Російська імперія також не була для неї чужою, адже наприкінці 1880-х років Етель Ліліан Войнич провела там декілька років. Зокрема, була у Санкт-Петербурзі. Останні роки життя цієї перекладачки минули у США, куди вона переїхала з чоловіком на початку ХХ століття.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Варварцев М. Войнич Етель Ліліан // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Зорівчак Р. Войнич Етель Ліліан // Українська Літературна Енциклопедія. – Київ, 1988. – Т.1. А-Г.
- Зорівчак Р. Її полонила владна музика української мови. До 35-річчя з дня смерти Етель Ліліян Войнич // Народня воля, 1995. – С. 5. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://web.archive.org.
