У студитському монастирі у Кам’яниці на Балканах. Фрагмент біографії блаженного Климентія Шептицького

Невеличке села Кам’яниця у Боснії… Обитель монахів студитського уставу на Балканах безпосередньо пов’язана з формування цієї гілки українського чернецтва. Першим монастирем для монахів-студитів стала Студитська Лавра св. Антонія Печерського у Скнилові, що нині в межах міста Львова, а в ті часи у селі під Львовом. 30 жовтня (за старим стилем), або ж 12 листопада 1906 року на конференції греко-католицького єпископату у Перемишлі затверджено «Типікон Студитської Лаври Святого Антонія у Скнилові під Львовом», підготовлений Митрополитом Андреєм Шептицьким.

До друку він потрапив тільки кілька років пізніше й побачив світ у Жовківській друкарні 1910 року [о. Климентій, Zakon Studytów // Oriens. — зошит 2. — 01 квітня 1934 р. — С. 48]. Другим студитським монастирем стала Лавра Св. Йосифа Обручника, заснована у Кам’яниці, що у Боснії, для «духовної обслуги кількох тисяч галицьких греко-католицьких там осілих колоністів», писав 1934 року о. Климентій у статті про студитів  для польськомовного часопису «Oriens» [тут же. — С. 49]. Саме сюди на початку 1913 року прибув бр. Климентій.

Про неймовірні успіхи під час приготувань ще Казимира графа Шептицького до монашого життя згадував блаженний священномученик та перший екзарх Російської Греко-Католицької Церкви о. Леонід Фьодоров (1879–1935). У листі до Митрополита Андрея Шептицького від 21 жовтня 1912 року він писав:

«Вельми втішений листом графа Казимира. Я прямо здивований: як він міг за такий короткий час так ґрунтовно перейнятися монашим духом! Якщо б милостивий Господь і надалі не залишав його Своєю благодаттю та поміг йому з часом бути достойним продовжувачем по духу Вашої Святості, а по сану нашим першим архімандритом».

[Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики Росії. — Книга 1. Документи і матеріяли, 1899–1917. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2004. — С. 512. Листи священномученика Фьодорова, які цитуємо згідно вказаного джерела, опубліковані мовою оригіналу, тобто російською. Тут і надалі цитовані листи подаємо українською мовою  — І. М.]

Блаженний Фьодоров також згадує і про смирення як монашу чесноту, що була притаманна брату Климентію, та усвідомлення її необхідності, чим він був наділений. У цьому ж листі, пишучи про різні незначні випробовування та спокуси зі свого життя, о. Леонід писав:

«Граф Казимир вцілив мені, як кажуть, не у брову, а в око, коли вказав у своєму листі саме на ту частину монашого добродіяння. «Отже, — пише він, — якнайгорячіше просим і для себе взаємно і для всієї братії нашої о те, щоби серця наші усталилися в з’єдноченню з Божею Волею і підданістю під неї і не лиш у великих ділах нашого життя, но також і в найдрібніших справах будного дня, — велико бо в тім обилє мира і безпечність».

[тут же. — С. 514. Зазначимо, що цей фрагмент листа написаний Казимиром Шептицьким українською мовою — І. М.]

Із листування у цей період блаженного Фьодорова з Митрополитом Андреєм дізнаємося також і про плани та завдання монахів-студитів у їхній діяльності. Цікавим є питання о. Леоніда Митрополиту Андрею щодо майбутнього о. Климента, який, як бачимо, повинен був стати важливою особою у процесі відновлення східної монашої традиції та її поширення також і на території Росії. Ясна річ, що йдеться про східне чернецтво, яке повинне було перебувати у єдності з Апостольською столицею і презентувало саме київську християнську традицію:

«До зовнішніх побоювань, — писав о. Леонід, — належить, передовсім, турбота про майбутнє нашого ордену: що буде з ним? Хто буде керувати ним після Вашої смерті? Вдасться Вам ще при житті переробити наших добрих іноків на східних «мніхів»? Візьміть до уваги, що, незважаючи на всі свої аскетичні настрої та добру волю, у наших братів немає ще і сліда східного духу. Це добрі, хороші руські люди, які мають бажання молитися Богу — і більше нічого. Мене непокоїть думка, що буде зі мною і з бр[атом] Климентом, коли Ви навіки закриєте очі? Якщо ще при Вашому житті Вам не вдасться зробити бр[ата] Климентія чисто східним монахом і передати йому керівництво орденом, то через декілька літ наші, тепер ще quasi-студити, перетворяться на траппістів «галицького-руського обряду» [тут же. — С. 523].

[Траппісти — гілка цистеріанців, членів католицького ордену, заснованого бенедиктинцями, які дотримуються «суворої традиції». Інша ж гілка цього ордену зветься, власне, цистеріанці, або ж цистеріанці «спільної традиції»]

Священомученик Фьодоров залишив нам також словесний нарис-«портрет» бр. Климентія, своєрідне своє перше враження після прибуття Шептицького до Кам’яниці. У листі від 24 березня до Митрополита Андрея він писав:

«Приємно здивований бр[атом] Климентом! Я думав побачити в ньому тільки благочестиву світську людину, однак Господь дав йому набагато більше. Він знає доволі добре латинську й грецьку мови і має спосібності стати серйозним ученим. Також радий, що він чужий усілякій сентиментальній набожності, а повною мірою пройнявся духом серйозної благочестивості бенедиктинців» .

[тут же. — С. 557]

Із Кам’яниці нам залишився тільки лист, написаний до Риму, до брата Станіслава Шептицького, з якого дізнаємося про особливості перебування бр. Климентія у Боснії:

Кам’яниця 05.05.1913 р.
Станіславові Шептицькому —
Рим via Абруццо
(титул, як вище)

Мій найдорожчий Стасю!
За кілька днів Твої Іменини — трапилася мені саме несподівана нагода відвідати Баня-Луку [Баня-Лука — місто в західній частині Боснії та Герцеговини, фактична столиця Сербської Республіки — І. М.], отже je la saisir au vol [хапаю у польоті (з франц.) — І. М.], щобb ще вчасно потрапити до Риму не тільки з побажаннями думки q серця, а також і з листом. Дай Тобі, Боже, і дай Вам, Боже, всілякого благополуччя і багато свободи, і багато миру, і багато справжнього щастя, де б Ви не були і в яких би Ви не перебували умовах. Надзвичайно мене Ваш лист утішив, і від усього серця Вам за Вашу пам’ять і шанобливість дякую. Уявляю собі звідси, як мусять Тебе дивувати дурощі австрійської дипломатії та політики, тим паче, що сильніше зблизька до них придивляєшся. І мільйони витратять, і решту впливу втратять, і ще в якусь глупу війну встряне pour le roi … d’Albanie, у кожному випадку — не для себе й своєї користі. Тутешні серби завжди, ясна річ, з усього серця є її ворогами, а рятує ситуацію для Австрії те, що є вони великими боягузами та морально і матеріально прибитими ще з часів турецького панування. Тепер їм, нібито, трохи краще, але до доброго далеко. Справжнє «мистецтво» Австрія з часом покаже, якщо вміє своєю політикою навіть католицьких хорватів відвернути од себе і ввігнати їх в обійми великосербської ідеї. Нинішня угорська адміністрація в Хорватії, очевидно, готує серед хорватів такий спротив думки, проте ми живемо тут трохи, мов у пустелі, якщо з ким і зустрічаємось, то тільки з сусідами, руськими колоністами [йдеться про українських (русинських) емігрантів з Галичини, які на межі XIX і XX ст. прибули на Балкани — І. М.]. Минулого тижня був я з нашим старшим у Баня-Луці в монастирських справах — ми потрапили саме на день, де з усього повіту позвозили вози й говорили, що війська вже до Чорногорії вступили. Певне, потім нічого не сталося, але не маємо вістей, що з цим шумовинням трапилось. Мені цілком добре — у навчанні моє тутешнє перебування є певною паузою між Бойронем та Інсбруком, який, імовірно, дасть Бог, почнеться 1 жовтня. Може, тоді якось побачимося. Тут я вчуся головне східного обряду і на практиці, й у теорії, при чому корисним для мене є священик Фьодоров, який разом зі мною тут проходить новіціат (це той росіянин, якого Ти мусиш пам’ятати з часів хвороби Митрополита). Разом є нас тут 9 — багато до­брого матеріалу, але потребують вони швидкого навчання і втягнення у німецький систематич­ний лад і порядок. Стоять мені над головою, бо посильний спішиться — отже, потрібно завершу­вати. Заява латинського єпископату була дуже невдалою і, маю враження, шкідливою не тільки для справи польсько-руської згоди, але — що ж робити! Ясна річ, що принаймні на цю епідемію пошуку слави війна б допомогла — очистила би повітря. Обнімаю Тебе, коханий і дорогий, від душі й серця — найсердечніше вітання для Марині. Як буде писати коли до княгині Терези, то прошу, хай і від мого імені передасть вияв найглибшої поваги. Бог з Вами всюди і завжди.
Ваш бр. Климент
P.S. Леось прислав мені Твою картку, де мова про картини Мами; це втішило мене, що люди по­чинають, принаймні, розумітись на Її малярстві.

[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 89]

Шематизм Львівської архієпархії на 1914 рік подає нам відомості про склад чернецтва Лаври Св. Йосифа Обручника у Кам’яниці, де зазначається, що серед  архаріїв [Архарій  — це монах, який після послушництва отримав рясу, простий монаший одяг і став учнем подвижницького життя] є брат Климентій, який перебуває на студіях у Інсбруку

[Шематизмь всего кліра Греко-католицькой Митрополичой епархіи Львовскои на рок 1914. — Львовь, 1913. — С. 432].

У попередньому листі бр. Климентій згадував, що, очевидно, з першого жовтня він розпочне навчання в Інсбруку — в Австрії. Тут був Канізіянум — навчальний заклад отців-єзуїтів. Заснований 1562 року єзуїтом Петром Канізієм (італ. Pietro Canisio), на початку ХХ століття став вагомим освітнім і богословським закладом, де готувалися священичі кадри Української Греко-Католицької Церкви. Після Бойрона, Канізіянум мав стати для Казимира Шептицького тим домом, який повинен був сформувати в ньому мудрого та розумного богослова, а також приготувати його, як брата Климентія, до майбутнього священства. Та перш ніж вирушити до Інсбрука, брат Климентій відвідує Митрополита Андрея. Про це свідчить допис у листі до Митрополита Андрея, зроблений блаженним священномучеником Леонідом Фьодоровим першого вересня 1913 року до, в якому він зазначає, що лист передає бр. Климентом [Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики Росії. — Книга 1. Документи і матеріяли, 1899–1917. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2004. — С. 585].

Про цю зустріч згадує і Митрополит у листі до брата Олександра графа Шептицького, пишучи до нього 30 серпня 1913 року, зазначаючи, що «потім десь із тиждень перебуватиму у Левені [Бельгія — І. М.], куди приїде Казьо, щоб із 1-го жовтня розпочати студії в Інсбруку» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 103].

Отець-настоятель Лаври Св. Йосифа Обручника у Кам’яниці якийсь час пізніше згадував про перебування бр. Климентія у монастирі, яке записав єрм. Теофан, настоятель монастиря в Скиті св. Андрея Студійського уставу в урочищі Лужки (на відстані чотирьох кілометрів від с. Осмолоди, у напрямку г. Ґроти, що розташоване на висоті 1787 м над рівнем моря). Рукопис хроніки є доступний у архіві Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу.

Ось як виглядало монастирське життя графа Шептицького 1913 року:

«Вони (йдеться також про священномученика о. Леоніда Фьодорова і брата Климентія) тяжко працювали, ходили з братами на поле до праці, то в городі, дрова все оба рубали, воду носили, в кухни помагали варити, порядки в Монастирі і церкві робили, на полуночницю кожної ночи вставали і т. д. Словом, були оба взірцем для монахів. Прим., одного разу Отець Архимандрит Климентій несли двома ведрами воду під гору до Монастиря, бо води на разі ще не було в Монастири, а треба було носити воду з долини, де під самим Монастиром упали, бо було ховзко під ногами по дощеви і вода виллялася, а тоді мусіли ще раз вертатися на долину по воду. Рівночасно в трапезі надзвичайно умертвлялися» [Монастирська хроніка, писана ерм. Теофаном, настоятилем монастиря в Скиті св. Андрея Студійського Уставу в Лужках // Матеріали наукової конференції з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького, Львів, «Колесо», 2016. — С. 270].

Одне з перших вражінь з Канізіянуму бр. Климентій передає о. Фьодорову в листі до Кам’яниці, про що той згадує, пишучи до Митрополита Андрея:

«Недавно написав мені бр[ат] Климентій із Інсбрука. Він пише: «Чуюся східним (ним підкреслено) о много більше від усіх моїх інсбрукських товаришів gr[aeci] ritus». Однако, «його учепилася покуса»: порівнюючи наші молитви з латинськими, він знаходить, що ми фаталісти, молимося так, якби «мусили грішити до смерти — qui lui a nous repentir apres coup» [Щоб дав нам покаяння за гріхи наші (з франц.)], а Латинська Церква молиться «передовсім о поправу — і в тім її виховуюча важність».

[Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики Росії. — Книга 1. Документи і матеріяли, 1899–1917. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2004. — С. 593].

Іван МАТКОВСЬКИЙ