Вчора, 7 лютого, вулиця Героїв Майдану у Шептицькому стала місцем зосередження болю, надії та незламної віри. Місцеві мешканці, чиї близькі перебувають у ворожому полоні або вважаються зниклими безвісти за особливих обставин, знову зібралися на традиційну мовчазну акцію під промовистою назвою «Зниклі безвісти, але не забуті».
Атмосфера заходу була сповнена важкої тиші, яку переривали лише заклики до солідарності. Учасники тримали в руках портрети своїх синів, чоловіків та батьків — тих, хто став щитом для України, але чия доля зараз залишається невідомою. Синьо-жовті стяги з обличчями героїв та саморобні плакати стали головною зброєю рідних у боротьбі за увагу суспільства.
Особливістю заходу є його інтерактивний характер: організатори та учасники зверталися до автомобілістів із проханням не залишатися байдужими. Короткий звуковий сигнал авто ставав символічним підтвердженням того, що громада пам’ятає про своїх захисників. На плакатах активістів можна було прочитати гасла, що пронизують до глибини душі:
«Сигналь», «Віримо. Любимо. Надіємося. Чекаємо. Молимося», «1114 днів», «Стань їх голосом. Сигналь!», «Моя віра сильніша за невідомість. Я чекаю на твоє повернення», «Віримо. Чекаємо. Любимо», «Тиша — це пекло», «Полон – це смерть, тортури, голод, кров, муки, вкрадені роки, зруйновані долі, сльози, біль».
Ці написи — не просто слова, а хроніка щоденного очікування, яке для багатьох родин триває вже понад три роки. Зокрема, цифра «1114 днів» на одному з банерів наочно демонструє тривалість боротьби за повернення додому хоча б однієї людини з цього страшного списку.
Системність боротьби за кожного воїна
Варто зазначити, що ця ініціатива в Шептицькому не є одноразовою. Громада демонструє неабияку витримку та системність: мовчазні зібрання «Зниклі безвісти, але не забуті» проводяться щомісяця — кожної першої суботи. Це дає змогу рідним відчути підтримку одне одного та нагадати світові, що боротьба за кожного полоненого воїна триває до переможного кінця.
Адже поки серця рідних б’ються в унісон із надією, а вулиці міст відгукуються гучними сигналами солідарності, жодне ім’я не буде стерте з пам’яті, і жоден герой не залишиться самотнім у своїй невідомості.
Наталка РАДИКОВА
