25 листопада у Дев’ятниках була посвячена церква, збудована для місцевих греко-католиків стараннями Казимира. Дев’ятники — Львів — Прилбичі — Краків — Відень і навпаки, — цим маршрутом він курсував дуже часто. Можемо припустити, що, окрім згаданих справ та повноважень, Казимир дораджував також брату — Митрополиту Андрею.
Серед вірян русинів-українців він не мав тієї беззастережної підтримки, на яку заслуговував, а опертись у церковних структурах міг мало на кого. Заявляючи про свою відмову очолювати Галицьке лісове товариство, Казимир Шептицький, можливо, ще того року, після освячення церкви у Дев’ятниках, планував віддатись у руки Господа Бога й завершити світську кар’єру. У лавах греко-католицької Церкви та пліч-о-пліч з братом Митрополитом він був необхіднішим, аніж на засіданнях товариств і державних комісій. Посилювали важке становище Митрополита також часті недуги, які він поборював зі смиренням, проте вони давалися взнаки. Казимир Шептицький дозрівав до цього рішення щораз більше. Улітку 1910 року Митрополит із канонічним візитом відвідав США та Канаду. Це стало новим витком для критики його діяльності у москвофільських та соціалістичних середовищах галицьких русинів-українців.
Всілякі оскарження проти Митрополита Андрея Шептицького тривали протягом 1910 року. Тоді звинувачення пролунали також і від польських католицьких середовищ у контексті конфліктної ситуації з римо-католицьким священиком Максиміліаном Вільгельмом князем Саксонським (1870–1951), сином Георга Саксонського (1832–1904), короля Саксонії з династії Веттінів. У кінці 1910 року о. Максиміліан опублікував у пресі свої погляди щодо можливого об’єднання Західної й Східної Церков, заявивши, що Рим повинен відмовитися від деяких догматів задля відновлення Вселенської Церкви. Ватикан подібні заяви потрактував як форму єресі та викликав автора заяв на аудієнцію до Папи Пія Х, після чого той спростував свої контроверсійні твердження. У цій делікатній справі був і «львівський слід» — о. Максиміліан був у дружніх стосунках із Митрополитом Шептицьким та перед цим гостював у нього. Ясна річ, що автором поглядів на відновлення єдності у Церкві оголосили саме провідника греко-католиків у Галичині — архієпископа Андрея. «Річ Посполита», друкований орган «подоляків», прихильного русинам-українцям політичного крила польських консерваторів у Галичині, 7-го січня 1911 року, на саме Різдво, опублікувала розслідування на цю тему. Авторство «єресі» о. Максиміліана Саксонського приписали Митрополиту Шептицькому.
[Rzeczpospolita. — № 45. — 7січня 1911 р. — С. 1–4]
Ця історія має для нас особливе значення, оскільки в основному тут ішлося про можливість поширення католицизму у Росії та пошук компромісу саме з російським православ’ям. У майбутньому ця місія буде покладена саме на брата Казимира — о. Климентія. Слід зазначити, що дані звинувачення не були одностайною думкою поляків. Як приклад, назвемо позицію редакції польського часопису «Dziennik Polski», яка у газеті за 16-е січня 1911 року стала на захист Митрополита Шептицького.
[Rzeczpospolita. — № 46. — 21 січня 1911 р. — С. 23]
Казимир граф Шептицький з’являється y новинах 1911 року лиш 1-го квітня — на засіданні Виконавчого комітету Галицького лісового товариства [Sylwan. — червень 1911 р. — С. 285] у Львові. Протоколи щомісячних зборів Товариства, які відбувалися раніше, засвідчують його відсутність на засіданнях. Головував Казимир Шептицький на засіданні Товариства, яке відбулося 6-го травня (Sylwan. — серпень–вересень 1911 р. — С. 398), а також 8-го липня (Sylwan. — жовтень 1911 р. — С. 445).
Навесні 1911 року помирає Михайлина з Шептицьких графиня Коморовська, сестра Яна Кантія Шептицького і тітка Казимира/
[Słowo. — № 102. 13 квітня 1911 р. — С. 5]
У травні того року він закінчує опрацювання листів матері Софії Шептицької. Очевидно, інтенсивна праця над завершенням збірки листів у 3-ох томах була причиною його тривалого перебування у Дев’ятниках. До слова, нині відомий і 4-ий том листів Софії Шептицької, який пізніше опрацював брат Леон граф Шептицький. Про дату завершення праці свідчить напис, залишений Казимиром на останніх сторінках:
«Завдання, яке я тут мав до виконання, вважаю закінченим. Богові й тій святій матусі нашій дякую за можливість та здатність закінчити цю працю, з якої я виніс неоціненну користь для власної душі, а тепер, віддаючи її родині, прошу Бога про те і маю надію, що в тих листах Мама ніби знову постане серед нас, більше жива, ніж коли-небудь, що Її пам’ять ще яснішим світлом, ніж досі, зблисне серед нас, що дух Її, запанувавши рішуче в серці й житті кожного з нас, нашу родину буде завжди берегти від злого й по тяжких випробуваннях, яке Їй, може, призначені, вести до ідеалів Христової служби. Дев’ятники, 21 травня 1911 р.».
[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 34]
У червні Шептицький був відсутній не тільки на засіданнях різноманітних товариств, членом яких був, але також і в Дев’ятниках. Причиною цього стала важка недуга Митрополита Андрея, яка несподівано загострилась у кінці травня. Опіка Казимира в цей час була зауважена навіть пресою: 13-го червня знаходимо повідомлення, що Казимир граф Шептицький опікується своїм хворим братом.
[Kurjer Lwowski. — № 267. — 13 червня 1911 р. — С. 5]
Із одужанням Митрополита Андрея Казимир повертається до своїх обов’язків, про що свідчить повідомлення про те, що Галицьке господарське товариство делегує його до організаційного комітету, який повинен зайнятися підготовкою та проведенням у квітні 1912 року у Львові риболовецької виставки.
[Czas. — № 283. — 24 червня 1911 р. — С. 4]
У кінці червня Казимир бере участь у ще одному засіданні цього Товариства. Зокрема, до Львова приїжджала в цей час комісія Міністерства сільського господарства з метою проінспектувати стан справ щодо утворення «Галицької спілки торгівлі худобою», організації, яка б професійно займалася торгом тварин.
[Czas. — № 315. — 14 липня 1911 р. — С. 3]
Саме Казимир Шептицький 1907 року виголосив реферат на цю тему та запропонував створити подібну організацію. Спілка заснована була 28-го червня 1911 року, і Казимир граф Шептицький увійшов до Наглядової ради цієї структури.
[Czas. — № 339. — 28 липня 1911 р. — С. 3; Čech. — № 192. — 15 липня 1911 р. — С. 7]
4-го липня Казимир бере участь у засіданні Державної ради залізниць у Відні, на якому заявляє про необхідність викупити у держави залізницю Львів–Белжець. Цей транспортний напрямок з’єднував залізниці Галичини та Російської імперії. Нині ця місцевість належить до Томашівського повіту Любельського воєводства, що у Польщі. Казимир наголошує на важливості цього транспортного коридору та стверджує, що у близькому майбутньому це буде одна з головних залізничних артерій з Галичини до Росії. Також Шептицький на засіданні заявив про свій протест проти того, що не беруться до уваги інтереси Галичини під час обговорення та встановлення різноманітних знижок на перевезення товарів залізницею. Порушив у своєму виступі питання введення спеціальних тарифів на перевезення товарів між станціями Львів і Львів-Клепарів. Питання про викуп відрізка залізниці Львів–Белжець було підтримано присутніми членами Ради та рекомендовано уряду зайнятися вирішенням цієї пропозиції.
[Kurjer Lwowski. — № 300. — 5 липня 1911 р. — С. 3–4]
Восени 1911 року, зокрема 9-го, 10-го і 11-го жовтня, у Львові відбулися щорічні загальні збори Галицького лісового товариства, які пройшли під головуванням Казимира Шептицького у головній залі львівської Ратуші. Нічого не вказувало на те, що це останній виступ не тільки у громадсько-політичній діяльності Казимира, але і у польському середовищі. Проте рішення вже було прийняте, про що майбутній о. Климентій повідомив родину Шептицьких.
1-го жовтня 1911 року до Прилбич з’їхалися від малого й до великого, щоб відсвяткувати 75-річчя тата та дідуся Яна Кантія Шептицького.
Ця подія увіковічнена на спільному фото, яке, як ілюстрацію, публікуємо у нашій праці. Біля батька, у центрі родини, ми бачимо Казимира в довгій темній пелерині.
[Символічно, що назва «пелерина» походить від французького слова «pèlerin», що означає у перекладі «пілігрим», тобто паломник, той, хто зобов’язується здійснити релігійну подорож, або паломництво]
Про намір здійснити паломництво Казимир оповістив на цій зустрічі родичів.
Короткі спогади про цю подію знаходимо у спогадах сестри Терези Шептицької (1897–1992):
«Служба Божа, урочисто відправлена Митрополитом, усі йшли до Святого Причастя… а потім тільки така картина: велика група людей зі села, які прийшли привітати ювіляра… стоять перед будинком, така весела група, Стрийцьо посеред них, очевидно, контакти такі сердечні, прості, свобідні. Стрийцьо мав такий євангельський підхід до кожної людини. Так його всі любили».
[Сестра Тереза Шептицька, Францисканка, «Спогади про отця Климентія, студита, Казимира Шептицького» // Архимандрит Климентій (Шептицький): Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. — Вип. 9. — Львів, 2001. — С. 45]
Казимир розповів про свій намір виїхати до бенедектинського монастиря, щоби там, як гість, пізнати монаше життя, а також приготуватися до теологічних студій. Сестра Марія Криста (Софія Шембек) у своїх спогадах про о. Климентія так описала причину саме такого вибору:
«Митрополит Андрей, не бажаючи, щоби при обранні чернечого чину домішувалась якась прихильність до нього, а щоб керувався лише Божою Волею, поставив вимогу, щоби Казимир познайомився з бенедиктинцями та їхнім чином і деякий час прожив в одному з їхніх монастирів. Казьо дав мені на це згоду, хоча й несхибно дотримувався свого наміру. Перед від’їздом побував у архієпископа Більчевського й у єпископа Пельчара у Перемишлі, аби обґрунтувати їм свою справу і зміну обряду. В обох знайшов розуміння й одержав благословення на нову життєву дорогу…».
[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 100–101]
У спогадах про Митрополита Андрея сестра Марія Криста зазначає, що Казимиром було прийняте рішення вступити до Студитів, однак вступ відбувся значно пізніше, як ми вже згадували, після перебування у архіабатстві святого Мартина в бенедиктинському монастирі в Німеччині в Бойроні.
[Sister Maria Krysta Szembek and her memoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from Pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 139]
До Студитів Казимир вступив уже після смерті батька. Як пізніше писала у спогадах Станіслава графиня Шептицька, дружина брата Станіслава, він «не хотів завдавати болю батькові, для якого важким ударом був вступ Митрополита до монастиря. Отже, він вступив до Ордену Студитів, відновленого Митрополитом, тільки після смерті батька. І так допомагав братові здійснити його велику мету».
[Станіслава Шептицька, «Спогади про о. Климентія (Казимира Шептицького)» // Архимандрит Климентій (Шептицький): Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. – Вип. 9. – Львів, 2001. – С. 38]
Не слід це трактувати як аргумент на користь думки про рішучий спротив батька Яна Кантія волі сина. Казимир ішов політичними та громадськими слідами свого батька, який надзвичайно тішився з його кар’єри. І можлива негативна батькова реакція мала власне таку мотивацію, не зачіпаючи ні релігійного, ані національного аспекту справи. Підтвердження цієї думки знаходимо в описі цього періоду в сестри Марії Кристи, яка згадувала, що «при цьому вражає те гарне свідчення, що його син подає про батька. Вуйцьо Ян [так монахиня називає Яна Кантія Шептицького — І. М.], який так багато перетерпів при вступі до оо. Василіан найстаршого з синів, які залишилися живими, Романа — та й противився тому протягом деякого часу — досяг духовної зрілости й цього разу піддався Божій волі без супротиву, хоча розлука з Казем, на котрого він (кажучи по-людськи) покладав великі надії, й коштувала йому багато. Зрозумів сина, від якого Бог зажадав пожертвувати всім, чим жив він досі, та цілковито віддатися Божій справі у Східній Церкві».
[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 102]
У 1910 р. Казимир пожертвував на монастир та церкву в Камениці у Боснії значну суму грошей — 300 крон. Це був греко-католицький осередок монахів-студитів, заснований Митрополитом Андреєм Шептицьким кілька років тому в зв’язку з тим, що в цих краях проживало багато русинів-українців, які емігрували з Галичини.
[Центральний державний історичний архів України, м. Львів, Ф. 358 Шептицький Андрей (Роман-Марія-Олександр) (1865 – 1944), граф, митрополит Галицький Греко-Католицької Церкви, архиєпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський, культурний і церковний діяч, меценат, дійсний член НТШ. оп. 2, Спр. 93. Листи монахів монастиря ордену студитів в м. Камениця (Боснія) з іменами на літери А, Б, В, Д, Е, 1909 – 1914 рр., арк 3, 9]
Іван МАТКОВСЬКИЙ
