На 91-му році життя в Мюнхені померла зв’язкова Романа Шухевича Ірина Савицька-Козак (“Бистра”). Її поховали у вівторок, 24 листопада у Мюнхені на цвинтарі Вальдфрігоф. Ірина Савицька була однією з небагатьох, кому вдалося подолати польські, чеські та німецькі кордони і дістатися Західної Європи.
Ірина Савицька народилася 30 жовтня 1925 року у Львові і родині лікаря. Тут вона закінчила гімназію та стала студенткою медичного факультету Львівського університету. Медичні знання дуже знадобилися Ірині у майбутньому, адже вона працювала переважно в представництві Українського Червоного Хреста.
Життя Ірини Савицької можна поділити на кілька етапів: “Пласт”, підпільна сітка ОУН, Український Червоний хрест (УЧХ), Українська повстанська армія (УПА), жіночі організації, активна громадсько-політична діяльність в еміграції.
У 18-річному віці “Бистра” активно включилася до визвольної боротьби. Саме в той час вона й познайомилася одним з її провідників Романом Шухевичем. Про це вона згадує у своїх спогадах: “Я познайомилася з Романом Шухевичом 1943 року. Була членом УПА і заступником Катрусі Зарицької (голови Українського Червоного Хреста). Їздила й організувала підпільний УЧХ і часто зустрічалася з командиром. Роман Шухевич був не тільки головний командир УПА — від 1944-го він також був головою секретаріату УГВР і секретарем у військових справах. Мав усі найвищі пости, але ви ніколи не побачили в Романа Шухевича зарозумілості, не побачили, щоб показував, що він — провідник. Був надзвичайно скромний, мав велике розуміння до людей, ніколи не давав наказів, яких сам би не міг виконати. До підлеглих ставився дуже людяно, мав для всіх час. Якщо хтось мав якісь проблеми, вмів слухати. Багато людей не вміють цього робити — почують два-три речення, а тоді повчають”.
Восени 1946 року Ірина Савицька (“Бистра”) йде на Захід як спецкур’єр Романа Шухевича. “На одній зі зустрічей, коли він доручав мені йти на Захід, – згадує жінка, – Чупринка витягнув мапу, знайшов на ній Львів і Мюнхен і сказав: “Як ви там дійдете, не знаю, але не маєте права йти організаційними зв’язками, бо там включилося КҐБ, ми не знаємо поки що де. Почавши від Закерзоння, ви здані виключно на власні сили”. Ці слова Шухевича були останніми, які судилося почути з його вуст “Бистрій”.
Після прибуття на Захід, в американську зону окупації, а відтак до Мюнхена, що став осередком життя української політичної еміграції, Савицька з головою поринає в активне суспільно-громадське та політичне життя українців.
У 1949 році Ірина Савицька виходить заміж на Володимира Козака. Вони разом з чоловіком багато роблять для української еміграції. У подружжя народилася донька Роксолана.
Чоловік Ірини Савицької помер на 77-році життя 19 вересня 1993 року. Дружина пережила його на 22 роки. Померла наприкінці листопада 2015 року.
24 листопада Ірину Савицьку-Козак поховають на на цвинтарі Вальдфрігоф. Тут вже знайшли свій останній спочинок сотні борців за самостійну Україну.
До речі, в українській вікіпедії Ірину Савицьку “поховали” ще 23 роки тому. Крім того, Савицька жодного дня не провела у сталінських концтаборах. Така доля чекала на близьку подругу Ірина Катерину Зарицьку-“Монету”.
Наталія МІНЯЙЛО
Джерело: http://gazeta.ua/
