У виставкових залах Музею Митрополита Андрея (вул. Кривоноса, 1) відкрито виставку “Василь Нагірний: людина, архітектор, громадський діяч”, приурочену до 100-річчя від дня смерті Василя Нагірного.
Програма відкриття, яке відбулось 2 липня 2021 року у рамках Міжнародного фестивалю архітектури і мистецтва “Вежа 3.0”, складалась з Поминальної молитви у церкві Климентія Шептицького, власне відкриття експозиції виставки та конференції, під час якої проходила онлайн зустріч із нащадками родини Нагірних, котрі мешкають в США.
Василь Нагірний (1848–1821) – визначний галицький архітектор, громадський діяч, один із засновників кооперативного руху та різноманітних товариств, діяльність яких вивела на якісно новий рівень життя українців Галичини. Він був людиною, що “створила себе сама”, життя котрої може стати для кожного прикладом до наслідування. Народився у селі Гірне, що на Стрийщині, рано залишився сиротою, його постійними супутниками у юнацькі роки були холод і голод, та, як писав згодом: “Була крайня біда, одначе охота до науки поборювала все лихо”[1].
Високі устремління привели молодого чоловіка до Федеральної політехнічної школи Швейцарії в Цюріху, по закінченні якої майже 10 років працював на різних будівельних посадах у Швейцарії. Пильно приглядаючись до способу життя швейцарців, відзначав їхню працьовитість та ощадність у своїх потребах, ввічливість та демократичність в поведінці, їх добре пристосовану до своїх умов і традицій систему організації суспільно-громадського життя. Згодом, гірко напише: “… чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія?”[2].
Після повернення у 1882 році до Львова усі свої організаторські й дипломатичні здібності, увесь досвід, знання та спостереження Василь Нагірний прагне застосувати і впровадити на своїй Батьківщині. Відтоді, залучаючи кращих фахівців у тій чи іншій галузі, створив або був дотичний до створення таких товариств та організацій, як: “ Народна Торговля” (1882), “ Зоря” (1883), “Дністер” (почало свою роботу у 1896), “Сокіл” (1893-1894), “Народна Гостинниця” (1899), “Руська реміснича і промислова бурса у Львові” (1898), “ Товариство для розвою руської штуки” (1898), “Захист ім. Митрополита Андрея гр. Шептицького для сиріт” (1915) та ін.
Впродовж життя Василь Нагірний був знайомий і листувався, а також іноді й співпрацював з багатьма видатними особистостями, котрі відіграли важливу роль у нашій історії. Це Іван Франко, Михайло Павлик, Михайло Драгоманов, Митрополит Андрей Шептицький, Олена Пчілка, Іван Труш та ін., а під час своєї поїздки до Києва у 1883 році познайомився з Володимиром Качалою, Миколою Лисенком, Володимиром Антоновичем, Лесею Українкою.
Громадська діяльність не могла заступити йому роботу за фахом, хотів будувати церкви, усвідомлюючи важливість Церкви у житті галичан. І, працюючи на ниві розбудови цього життя, В. Нагірний прагнув, щоб і сама будівля церкви була гарною, величною, навіть пишною. Всього спроектував і збудував понад 200 церков – це і дерев’яні храми, які продовжують традицію народного будівництва, але найбільше мурованих – одно-, дво-, три-, п’ятибанні церкви, що прикрашають багато міст і сіл Галичини. “Усвідомлюючи галицьких русинів єдиним народом з наддніпрянцями, він в засадах творення нового церковного, питомо українського стилю старався опертись і на київське будівництво, щоби, показавши єдність галичан з царгородським візантійським центром, звідки було прийнято обряд хрещення, не упустити і єдність зі всіма українськими землями”[3].
Василь Нагірний прожив цікаве, насичене багатьма подіями, життя, займаючись улюбленою справою, опікуючись молодим поколінням і допомагаючи знедоленим. Та життя цього визначного чоловіка було б не повним, якби частиною його не стала власна родина. Одружившись у листопаді 1884 р. з Марією, дочкою о. Євгена Дуткевича, пароха і власника Рудно коло Львова, прожив із нею довге і щасливе життя, виростивши чотирьох дітей: Євген Нагірний продовжив справу батька і став талановитим архітектором, Євстахій працював у “Народній торговлі”, донька Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рубиновича, а Софія, закінчивши філософський факультет університету, присвятила себе педагогічній праці, викладаючи фізику і математику у Гімназії СС Василіянок та у “Рідній школі”. Вийшла заміж за вченого мовознавця, історика літератури, професора – педагога Василя Лева.
Після війни родина Левів опинилась на еміграції в США. Саме завдяки Софії ми можемо довідатись про більшість подій із життя її батька Василя Нагірного – на прохання своєї наймолодшої доньки в останні роки життя(1919?) він написав автобіографічну книжку “Василь Нагірний. З моїх споминів.”[4] В свою чергу, нащадки Софії стали найбільш причетними до популяризації імені славного предка, Великого українця Василя Нагірного. Його правнучка – п. Христина Лев, починаючи із середини 90-х років, була задіяна у всіх проєктах, присвячених відновленню пам’яті про славну родину Нагірних, історія якої у свій час була замовчувана і забута. Фонд, створений у США п. Христиною, надає посильну допомогу у збереженні сакральної архітектури та мистецтва Галичини.
Цю місію також намагається підтримувати український Благодійний Фонд Нагірних, який разом із Львівською обласною організацією Національної спілки архітекторів України організував виставку, присвячену Василю Нагірному. Виставка створена на основі опрацьованих та опублікованих матеріалів і документів з архіву Нагірних, котрий зберігається у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького. Дизайн виставки, який створив відомий дизайнер – експозиціонер, художник Сергій Петлюк, виконаний у сучасному ключі із використанням різноманітних мультимедійних технологій з включенням декількох оригінальних експонатів, що походять з приватних колекцій. Завдяки такому рішенню експозиція виставки повністю відповідає вимогам часу і може бути цікавою та зрозумілою для різних вікових груп відвідувачів.
Виставка працюватиме до кінця серпня. Запис на кураторські екскурсії за тел. 067 923 8838, 097 524 9712 або на сторінці музею: https://facebook.com/Sheptyckymuz
Наталя ФІЛЕВИЧ
[1] Нагірний В. З моїх споминів. Львів: Кооперативна республіка, 1935. С. 9.
[2] Там само. С. 34.
[3] Слободян В. Церкви Львівського архітектора Василя Нагірного // 100 церков Нагірних. Частина перша : Церкви Василя Нагірного / Автори та упорядники : Христина Лев, Василь Слободян, Наталка Філевич. Львів, 2017. С. 7-8).
[4] Нагірний В. З моїх споминів. Львів: Кооперативна республіка, 1935.
