Як зберегти талант маляра і розвинути його до академічного рівня, не маючи змоги здобути відповідну освіту, в умовах, коли влада та суспільство здійснюють тиск, ускладнюють матеріальні умови життя? Відповідь на це питання закладена у біографії Івана Хандона – українця зі Сколівщини, учасника Українського визвольного руху, політв’язня та художника.
Народився Іван у селі Корчині Стрийського повіту (тепер Сколівський район) 10 червня 1911 року. Активно брав участь в українських спортивних та просвітницьких організаціях: «Пласт», «Сокіл», «Рідна школа», «Просвіта». А в 1930-их став членом Організації українських націоналістів (ОУН). Завдяки службі у польській армії у саперних військах, став бойовим референтом ОУН в Корчині. Згодом став членом повітового проводу ОУН. Тоді ж вперше відчув на собі що таке тюрма. Не раз був арештований польською поліцією – двічі відбував терміни ув’язнення у Львівській та Стрийській тюрмах (1933, 1936).
В 1940 р. (27 липня) І. Хандона арештовують співробітники НКВД, а 4 листопада – засудили у Дрогобичі до 10 років ув’язнення в концтаборах. Слід зауважити, що у період 1941 1951 рр. умови перебування в радянських концтаборах були вкрай важкими: на початку нацистсько-радянської війни відбувалися розстріли політичних в’язнів, смертність виросла в кілька разів, в 1948 р. в системі ҐУЛАҐу було створено табори спеціального призначення для особливо небезпечних в’язнів – переважно політичних. І. Хандон відбував покарання у Воркутинському ІТЛ і працював на вугільних шахтах. А з 1948 – його переведено до спец табору № 6 – Речлаґу. І саме під час ув’язнення Іван Хандон вдосконалює свій талант художника, його перша збережена картина датується 1947 роком. Позитивний вплив на розвиток таланту в академічному напрямку мав німецький художник Юліус Штюрмер (1915 2011), котрий з 1948 р. був в’язнем Речлаґу.
Звільнили Івана Хандона з ув’язнення в 1950 р., після чого він був відправлений у заслання до Красноярського краю на поселення Ангарське. Довгий час працював робітником і лише в 1955 1956 рр. був заступником завідувача клубу Ангарського МЛП Богучанського ЛПХ комбінату «Красноярсклес». 1955 року одружився з Лесею (Єлизаветою) Подкопаєвою, вчителькою російської мови в ангарській школі. Сім’я мала двох дітей: Наталю та Святослава. Звільнений від перебування у засланні 12 квітня 1956 р. та лише в 1959 р. повернувся в Україну.
Проте через неможливість отримати прописку через політичну судимість, і відповідно, неможливість працевлаштування, вимушений переїхати з родиною до м. Інти. Працював робітником сільгоспу «Большая Инта», художником на шахті № 3 та Будинку культури в м. Інти. Саме в «інтинський» період І. Хандон творив полотна з в високим рівнем майстерності. В 1970 1974 рр. здобув вищу освіту на факультеті образотворчого мистецтва Заочного народного університету мистецтв (м. Москва) за фахом «художник-оформлювач». 1975 року на шахті № 15 м. Інти спроектував дизайн мистецького оздоблення інтер’єру їдальні, керував роботами та виконував мозаїки.
Твори у техніці олійного живопису Іван Хандон надсилав до участі в республіканських виставках Комі АРСР в 1960-их 1970-их рр. і в 1977 р. – у Всесоюзній виставці у Москві. Іван Хандон переважно писав пейзажі, натюрморти, сюжетні композиції та портрети в техніці акварельного та олійного живопису, використовував прийом «сухого пензля», виконував дизайнерські та мозаїчні роботи.
На початку 1980-х рр. остаточно повертається в Україну до рідного Корчина. Помер 22 червня 1989 р. та похований на місцевому цвинтарі. Реабілітований 22 березня 1993 р.
Посмертно твори Івана Хандона родина художника експонувала в колективних та персональних виставках у Львові (1989, 1991, 1993, 2006, 2011), Стрию (1994, 2012), Корчині (1999) та Моршині (2011).
Родина І. Хандона зберегла великий фотоархів, попри те, що могло становити небезпеку для них. Презентуємо частину його архіву.
Ігор ДЕРЕВ’ЯНИЙ
Старший науковий працівник Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
