«Митець, випускник навчальних закладів Бучача, Ужгорода і Львова, педагог, адміністратор, громадський діяч, професор, народний художник України, син січового стрільця УГА і вояка УПА, брат підпільного єпископа УГКЦ,» – таку солідну анотацію можемо прочитати на особистому сайті засновника і багатолітнього завідувача кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, іконописця, співзасновника та Голови Української Спілки Іконописців Романа Якимовича Василика.
Сьогодні про рідного брата художника, Владику Павла, сповідника віри, єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, учасника національно-визвольних змагань сорокових років, багатолітнього (17 років) в’язня радянських таборів, одного з головних ініціаторів виходу Української Греко-Католицької церкви з підпілля можна говорити довго і багато, але ще 27 років тому про нього небезпечно було і згадувати. Саме він найбільше вплинув на життєвий вибір Романа Василика стати художником та іконописцем.
Павло Василик – довголітній в’язень (17 років таборів) за відновлення української незалежності та відбудову Української Греко-Католоцької Церкви, ініціатор виходу УГКЦ з підпілля, 2006 р. (Полотно, олія 100х70)
Портрет брата Роман Василик намалював у 2006 р., таким чином вшановуючи пам’ять про владику Павла. Твір є надзвичайно проникливим і сповненим життя. Майстерно прописане обличчя єпископа, що випромінює доброту та лагідність владики і в той же час рішучість та непохитність щодо віри та служіння Богу. В правій руці єпископ тримає дерев’яний різьблений хрест, виконаний Романом Василиком ще в часи підпілля Церкви. На хресті зображена Богородиця Оранта – як у Софії Київській – Нерушима Стіна, Заступниця України. На грудях у владики Панагія із зображенням Богородиці Елеуси, як на Крехівській чудотворній іконі. У лівій руці бачимо єпископський жезл, інкрустований гуцульськими орнаментами. Усі ці атрибути крім сакральної символіки мають ще інший, національний та патріотичний контекст. Попри загальний стриманий темний колорит, робота вражає багатством кольорових відтінків та свідчить про майстерність Романа Василика як живописця.
(Дошка, левкас, темпера, позолота 130х70).
Роман Василик є автром понад 500 ікон, його роботи прикрашають храми не лише України, а й далекого закордоння, зокрема Австралії, Бельгії, Бразилії, Ватикану, Великої Британії, Польщі та Португалії. Минулого року Роман Василик намалював ікону Пресвятої Богородиці Фатімської для української греко-католицької церкви у Фатімі. На іконі вперше зображено Об’явлення Фатімської Богородиці у дусі візанто-руської іконографічної традиції. У верхній частині ікони бачимо по обидві сторони від Богородиці зображення базиліки Вервиці у Лурді та базиліки Діви Марії Вервиці Фатімської. Цікаво, що головний убір св. Франциска в інтерпретації Романа Василика нагадує козацьку шапку.
Дві ікони «Святі мученики Української землі» (2009 р.) та «Пресвята Богородиця Покрова (Австралійська)» написані для храму свв. апп. Петра і Павла УГКЦ у м. Мельбурн. В першій іконі у центрі композиції бачимо першого мученика на землях України, св. Климента Папу Римського (І ст.), частина мощей якого сьогодні зберігаються у Києво-Печерській Лаврі. Саме в нашому краю святий проповідник прийняв мученицьку героїчну смерть, про що свідчить медальйон з руїнами Херсонесу та престолом печерного храму, які бачимо внизу композиції, що символізує початок Христової Церкви в Україні. Над святим бачимо собор св. Софії в Києві, де є його мозаїчне зображення у святилищі храму, що датується поч. ХІ ст.. Ліворуч від св. Климента зображені священномученик Йосафат Кунцевич, св. Володимир Великий, свв. Борис і Гліб та мученики Пратулина. З другої сторони бачимо 27 новомучеників Української греко-католицької церкви.
Друга ікона написана у 2010 р., на ній зображена Пресвята Богородиця що тримає в руках вишиваний рушник. Під Її покровом бачимо архиєреїв УГКЦ та державних діячів, починаючи з княжої доби і аж до сучасності. Серед них князь Володимир і княгиня Ольга, Ярослав Мудрий, король Данило, гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, перший президент України Михайло Грушевський, В’ячеслав Чорновіл та Леонід Кравчук. В числі архиєреїв зображені митрополит Андрей Шептицький, патріархи Йосип Сліпий, Мирослав-Іван Любачівський, Любомир Гузар та Святослав Шевчук; а також владика Павло Василик. У верхньому ярусі зображена архітектура храмів: св. Софії в Києві, св. Юра у Львові, св. Софії в Римі та свв. апп. Петра і Павла у Мельбурні.
Ікона «Різдво Христове» написана для іконостасу церкви Святих жінок-мироносиць у селі Вороняки Львівської області у 2008 році. Сюжет ікони є традиційним для українського іконопису, проте автор проявляє і певне новаторство, що пов’язане з культурою та традиціями українського народу. Зокрема бачимо пастухів у гуцульському народному одязі, які отримують від ангела Добру Новину, та трьох ангелів, що приносять Господу «три свічі воскові, ще й ризи шовкові», як співаємо в колядках. В образах трьох царів впізнаємо князя Володимира Великого, гетьмана Богдана Хмельницького та сотника Українських Січових Стрільців як уособлення воїна національно-визвольних змагань українського народу поч. ХХ ст.
Яскравим прикладом звернення іконописця до витоків української християнської духовності, а саме до іконопису княжого періоду, є авторська інтерпретація знаменитої львівської ікони Богородиці Одигітрії ХІІІ ст. (Паладіум короля Данила), яку Роман Василик намалював у 2013 р. для каплиці Львівської міської ради. Це вже не перша його інтерпретація цієї ікони, проте вона є унікальна тим, що доповнена житійним сюжетом, який зображає момент дарування ікони Данилом Галицьким своїй невістці Констанції з нагоди її шлюбу з його сином Левом.
Серія картин на релігійну тематику, виконана у 1973 р., складається з 12 сцен, що поділяються за циклами відносно пір року. В даному випадку представляємо дві картини з циклу зимових або Різдвяних свят – «Різдво на Гуцульщині» («Три Царі» або «Три Звіздарі») та «Різдв’яні свята на Буковині в с. Вашківці» («Колядники на Буковині») (фото 7 і 8). Ці традиційні українські свята, що в радянський час були під забороною, єднали та приваблювали національно свідому українську молодь у 60-80-х роках ХХ ст.
Мистецька творчість професора Романа Василика ще чекає подальших досліджень, проте вже сьогодні можемо сміливо стверджувати, що його непересічний талант як іконописця, художника, педагога та адміністратора підносить його до рангу найвидатніших митців сучасності.
