Ніжачись на пісочку у Єгипті, або черпаючи атмосферу вічності з величних пірамід, трохи складно повірити, що нога вихідця з українських територій ступала там кілька сотень років тому. Але так є. Василь Григорович-Барський пішки обійшов половину відомого на той час світу. Розпочавши свою мандрівку зі Львова, він побував у багатьох європейських містах, а пізніше – навіть у Єгипті та на берегах Мертвого моря. Рахуючи крокодилів і дивуючись дельфінам, він не думав про те, що через кілька десятків років його буде “плагіатити” інший мандрівний філософ. Не думав Григорович-Барський і про те, що для нас сьогодні він буде практично невідомим. Тим не менше, Василь Григорович-Барський просто йшов вперед. Йшов так, як Форрест Гамп у відомому однойменному фільмі біг. Таким чином зайшов туди, де починалась історія людства. Принаймні, писемний період. Про це і поговоримо …
Більшу частину свого життя, а це 24 роки, Василь Григорович-Барський провів у мандрах, що й описав у творі “Странствованія”. У попередній статті йшлося про перший період його життя, а також про відвідини європейських міст. Та на цьому подорожі мандрівника не обірвались і з Італії він вирушив у море. Жуль Верн писав, що море – це “вічний рух і … вічне життя”, але для нашого героя все складалося не так добре. Під час його мандрівки руху на морі було занадто багато і воно вже чекало з іржавою косою, аби чвахнути когось з необачних подорожніх, позбавивши того життя. Протягом всієї мандрівки море пінилось і бушувало. При тому так, шо всі присутні на судні молились – грецькою, турецькою, французькою, італійською …
Був дуже сильний вітер і великий дощ, море “бавилось” кораблем як кіт клубочком – перекидаючи його з однієї сторони на іншу. Зрештою, накривало всіх хвилею, аби остудити емоційне збудження страждальців. Далі постійно по колу … Подорожнім не залишалося нічого іншого, як просити в Бога допомоги і сподіватися, що у нього новозавітний, а не старозавітний настрій … Мабуть так і було, або ж молитви подіяли – море заспокоїлось, а вдалині показалась місцевість із високими горами, вершини яких прикриті снігами і оточені небесами.
Між іншими, подорожні бачили і острови, рясно обсаджені зеленню. Індіанці там не бігали і тварини не розмовляли, але землі ці, якщо вірити Григоровичу-Барському, “течуть медом і молоком”. У той момент увагу автора привернули великі морські риби – дельфіни, які плавали біля корабля і мирно бавились. Можливо, якщо Василь Григорович-Барський знав про існування Фернана Магеллана, то саме ним у той момент себе і уявляв. Але в море він вирушив зовсім не для цього, тому й зійшов пізніше у місцевості Солунь (Салоніки сьогодні) – чув, що до Афону звідти йти всього лиш три дні.
Якщо сьогодні подорожі багатьох туристів до іншого міста баром чи пабом починаються і там же й закінчуються, то подорож Василя Григоровича-Барського почалась із монастиря – монастиря святого Пантелеймона. Автор зазначив, що там перебувають монахи із його “страни”, тобто монастир був частково “українським”. Гостей у монастирі прийняли добре і з любов’ю – разом молилися, співали і ін. Монастир Григорович-Барський хоч і охарактеризував як невеликий, але дуже красивий. Знаходиться він на горі і суцільно оточений великим лісом. При ньому красива церква, яка “іконописна з голови до ніг”. Проживши якийсь час у цій обителі, Григорович-Барський зазначив, що в його краях монахи живуть як святі в раю. У них є села, а також піддані, за рахунок праці яких ті монастирі утримуються. На Афоні все по-іншому – монастирі знаходяться у турецьких руках, а монахи змушені днями працювати, аби вижити. Вони копають землю, збирають виноград і зерно, а лиш вночі можуть молитися за спасіння.
У часи Василя Григоровича-Барського ще не було Ейфелевої вежі і про статую Свободи також не знали, тому він хотів побачити міста Содом і Гоморру. Коли дізнався, що ті усього лише за чотири години пішої ходи від його монастиря, вирушив в дорогу без вагань. В інтернеті маршрут не складав і GPS-навігатор не використовував, бо йти і так треба було “горами і долинами” – нічого складного. Автор зазначає, що води, трави і дерев бачили дуже мало. Так і потрапили до затопленої долини, де раніше були Содом і Гоморра. Стали на березі, на горі, подивились вниз і відчули себе біблійним Лотом. Цього разу, правда, міста були під водою, а водойма ця – славнозвісне Мертве море. Григорович-Барський записав, що воно дуже солене і смердить пожарищем та сіркою. Ні риби, ні будь-чого іншого живого він там не знайшов. Натомість, солі так багато, що вона збирається над водою як лід. У цьому є і свої плюси, адже людина, як зазначив автор, не тоне і її наче дошку виносить на поверхню.
Дуже здивував нашого героя Єгипет. Він вказав, що це дуже давні землі, на яких людська цивілізація існувала ще до Ісуса і навіть до Старого Завіту. Він зазначив, що там є звичай ходити босими ногами у будинках, адже всюди дуже чисто. На вузесеньких вуличках тісно наставлені будинки, у яких живе багато людей – чоловіки разом з дружинами і дітьми. Вулиці там не в камінні, як у багатьох інших містах, а під ногами – гола земля. Люди у Єгипті, за свідченнями Григоровича-Барського, різного роду, мови і релігії: турки, араби, греки і ін. Між іншим, є якісь “енглези” і ще й їх консул (мабуть, мова про англійців – Є. Г.). Єгипетських християн (копти) Григорович-Барський окреслив єретиками, бо вони і хрестяться, і обрізаються. Також йому впало в вічі, як багато на цій землі купців. А ще – садів з помаранчами, лимонами, фініками і ін.
Поруч з Єгиптом, на берегах Нілу, Василь Григорович-Барський знайшов “рукотворні гори”. Під цим автор мав на увазі пірамідами, які видалися йому дуже великими і широкими. Між ними він виділив три найбільші, назвавши ті “горами фараоновими”. Останні служили для правителів цих територій могилою і місцем останнього спокою – про це знаємо ми, про це писав і Григорович-Барський. Протерши очі після споглядання величних пірамід, Григорович-Барський виявив, що у річці Ніл живуть “змії на подобу ящірки”. Трохи згодом його лексичний запас поповнився новим словом – він дізнався, що тих істот називають крокодилами. Що їх єгиптяни вважали священними автор не зафіксував, але вказав, що вони можуть жити як на землі, так і в воді. Коли крокодили вилазять на берег, людині слід бути обережною. Звичайно ж, якщо вона не горить бажанням перетворитись із володаря природи у її жертву. Що давні єгиптяни вважали за честь опинитись у шлунку крокодила, автор також промовчав.
Напевно, після пережитого і побаченого, Василь Григорович-Барський спокійно міг би написати якийсь пригодницький роман у стилі Даніеля Дефо, або ж свою власну “Одіссею”, яка нічим не поступалась би тій, яку приписують Гомерові. Тим не менше, він був чоловік скромний, далекий від надмірно патосу і залишив після себе “простенькі”, але не менш цікаві “странствування”. Може видатися, що це дуже мало для історії людської цивілізації. Та це дуже багато для історії української культури. Звичайно ж, якщо вміти прочитати і зрозуміти його послання.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Білецький Б., Коцур А. Василь Григорович Григорович-Барський. Штрихи до портрета [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://docs.google.com/viewer?url=http%3A%2F%2Fshron1.chtyvo.org.ua%2FBiletskyi_Borys%2FVasyl_Hryhorovych_Hryhorovych-Barskyi_Shtrykhy_do_portreta.pdf
- Григорович-Барський В. Странствованія (Уривки) // Літопис [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/old18/old18_34.htm
- Гулюк Є. “Безвіз” без віз. Світ очима львівського школяра XVIII століття: Відень, Венеція, Флоренція // Фотографії старого Львова, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/bezviz-bez-viz-svit-ochyma-lvivskoho-shkolyara-xviii-stolittya-viden-venetsiya-florentsiya/
- Матях В. Григорович-Барський Василь Григорович // Енциклопедія історії України, 2004 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21STR=Grygorovych_Barsky_V
