“Ті, що вбивають, також можуть творити, а хто помер – говорити”. Таке гасло можна було би помістити на меморіальній плиті Адама Чагровського, який любив свою батьківщину, але воював за чужу, тримав у руках гостру зброю і писав поезію тендітним пером, шукав втраченого багатства, а віднайшов приховані таланти. Скільки особистостей може вміщувати в собі одна людина – безліч, наче Біллі Мілліган, або ж одну, як вчитель грецької мови Бєліков? Давайте запитаємо про це в галичанина Адама Чагровського, сина землевласника, воїна, бандита, зрадника, патріота і просто поета.
Адам Чагровський народився біля 1565 року у Чагрові, що на Рогатинщині. Дивлячись на назву населеного пункту, зовсім не складно здогадатись про походження прізвища, або ж прізвиська цього діяча. Не дивним виглядає факт такого запозичення і з огляду на те, що село мало славну історію і вперше згадується у грамоті, датованій 1394 роком. Тому, такий номен носити було досить почесно.
Родина в Адама Чагровського була досить забезпеченою і могла похвалитись кількома славними сторінками в своїй біографії. Скажімо, його дід, Щасний, мав у володінні села Чагрів і Лучинці, де й минуло дитинство малого Адама. Також дід брав участь у кількох битвах і прожив аж 118 років, що на той час було неабиякою дивиною. Правда після смерті діда все пішло шкереберть. В сутичці за земельні володіння, батько Адама Чарговського, Петро, вбив свого молодшого брата Юрія. Трохи згодом він сам також знайшов смерть від руки третього брата. Внаслідок цього, матір Малгожата та п’ятеро дітей, між якими і Адам, були змушені залишити Чагрів і перебратись до Зимної Води, що під Львовом. За землю якийсь час ще йшла судова тяганина, але назад вони не повернулись.
На цей момент Адаму було десь біля 15 років. Що міг придумати юнак в такому віці, аби не сидіти на шиї у матері? Його побут в Зимній Воді, як і родини загалом, відзначався убогістю і постійною тяганиною у судових інституціях Львова. Найкращою авантюрою у цій ситуації могло стати військо і саме туди клубок життя завів нашого героя. Адам Чагровський вступив до армії Станіслава Стадніцького, який мав кличку Диявол. Але тут Чагровський трішки прогадав з орієнтацією. В битві під Бичиною, яка відбувалась у 1588 році, він воював на німецькому боці. Його армію було розбито військами польського коронного гетьмана і канцлера Яна Замойського, а самому Чарговському довелося тікати.
Він перейшов на територію сучасних Чехії та Угорщини і організував там військовий загін, який вів боротьбу з османами. Рідні вважали на той час, що Адам Чагровський загинув. Одна за одною ходили легенди, які ототожнювали його з різними гірськими розбійниками. В самого Чагровського також все йшло не так гладко і Робін Гуд з нього не вдався. Тому, обтяжений ранами і життєвим досвідом, він спробував повернутись додому.
На його щастя, про боротьбу Чагровського проти Речі Посполитої кількарічної давності ніхто не пригадав. Не останню роль в цьому відіграв і протектор Чагровського – українсько-польський діяч Ян Щасний Гербурт. Попрацював в цьому напрямку і сам Адам Чарговський, який помахи своєї шаблі вирішив згладити розчерками пера. Осівши у Познані, він видав у 1597 році збірку “Treny i rzeczy rozmaitе”, яку присвятив Яну Замойському, тому самому, проти військ якого воював на боці німців. Збірка Чагровського характерна ідеями патріотизму і національної свідомості. Робилось це, очевидно, аби примиритись з польською елітою. Пізніше збірку було передруковано у 1599 році. Відбулося це у Львові.
Найбільшу славу Чагровському принесла “Дума Українна”, яку також ще називають піснею і поемою. Інколи цей твір можна зустріти під назвами “Пісня рицарської людини” і “Скажи ж ти, музико моя”. Провідні для твору теми – це згаданий вище патріотизм, а також життя воїна на чужині. Кому ж, як не Чагровському, про це знати? В творінні частими є моменти захоплення рицарською звитягою та свободою: “Кращої нема устої / Від людини лицарської!”. Ця тематика розбавлена романтичними та мальовничими описами природи і життя: “Глянь, діброви листя вкрило, / Птаство різне налетіло, / Звірі зграями гасають / І роями рибки грають.”.
Згадує у “Думі Українній” Чагровський і про козаків, хоч і не в найліпшому світлі: “До непрохідних порогів / Дніпровий козак убогий / Пливе човном не без страху, / “Худою жив соломаху”. Очікувано, що питання воїнського життя та воїнської звитяги є провідним для твору Чагровського. Тут автор підкреслює швидкоплинність та непередбачуваність днів такого воїна: “Воїн у міцнім ладунку / В таборі шука рятунку”, “А коли заб’ють в тривогу, / Він із табору – в дорогу, / Під святими хоругвами / Кличуть труби із бубнами”.
Не обійшлось у Чагровського і без трагізму та Смерті, яка гуляє полями битви, вишукуючи для себе нових дітей: “Юні там на герць виходять, / Часто-густо в крові бродять”, “А другому бистра стріла / Серце тепле остудила”, “Третій, кіньми потоптаний, / Вже ніколи більш не встане”. Як би там не було, воїни завжди готові до битви і ніколи не полишають надії на перемогу та віри в Бога: “Як би битва не кінчалась – / Богу слава щоб дісталась. / Боже, маєш в своїй печі / Лицарського люду речі”.
У 1599 році життя видатного авантюриста та непересічного і талановитого поета обірвалось. Важко сказати, перемоги чи поразки у ньому домінували, але мабуть не про це йдеться. Написана ним збірочка, одне з перевидань якої було і в Львові, допомагає нам додати кілька нових штрихів до розуміння людей того часу – розуміння їхніх мотивів, дій, середовища і часу.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Адам Чагровський – Дума Українна і до Подільського краю син його промовляє / Прикарпатська бібліотека наукової літератури [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://library.iv-fr.net/2008/02/16/adam_chagrovskijj__duma_ukranna__do_podlskogo_kraju_sin_jjogo_promovlja.html
- Астаф’єв О. Польсько-українські пісенні візії кінця XVI – XVII ст. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://philology.knu.ua/files/library/folklore/37-1/4.pdf
- Дума Українна / Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/suspil/sus25.htm
- Щелкунова О. Ренесансна модель особистості в українській літературі XIV – XVI століть [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://philology.knu.ua/files/library/lit_st/44%20-2/PDF/43.pdf
- Mikulski T. Adam Czahrowski / Kresy. Pl, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kresy.pl/kresopedia?zobacz/adam-czahrowski
…Ну чого ж – “зрадника”?
Їй-Богу – самі крайнощі у вас: то (в іншому дописі) одіозного Соліковського, що гнобив Українців, виставляєте “вартим уваги діячем історії” (хоча він “вартий уваги” десь так само, як і скажімо Берія чи Ейхман), а тут у Вас загалом нормальна людина – “зрадник”.
Це задля “клікабельности” статті, чи що?
Люди, ну Ви ж про історичніх осіб говорите: не можна так розкидатися оцінками. Якщо тямите в історії тих часів хоч трохи, – то знаєте ж, що в Речі Посполитій шляхтичі могли тримати руку за іноземних володарів (к кандидатів та Корону) з кращих мізкувань для Вітчизни!
Просто виявилося, що підтримував Чагровський не той [котрий виграв!] бік…
Ну буває!
Й усі це тоді чудово розуміли, – тому немає нічого дивного, що йому “пробачили”!
А то, чуєте, – ще бракувало, аби не “пробачили”!
Якби всяких, хто виступав на боці програлого кандидата, у Речі Посполитій “зачищали” – то уявляєте, що це було б за вирізаливо?!
…Інша справа, що Чагровський сам задекларував, що не чіпляється за минулі конфлікти – аби його не підозрювалю, що він, як “програла сторона”, затаїв зло на переможців.
Шляхтичам тоді сходили з рук і куди страхітливіші – цього разу цілком реальні! – злочини!
…Земляк, а до того либонь – ще й далекий родич нещасної Насті Чагр (нареченої Ярсолава Осмомисла).
_______
_______
І між іншим:
“…Станіслава Стадніцького, який мав кличку Диявол.”
Не “кличку” а “прізвисько” в цьому випадку.
“Він перейшов на територію сучасних Чехії та Угорщини і організував там військовий загін, який вів боротьбу з османами. (…) Одна за одною ходили легенди, які ототожнювали його з різними гірськими розбійниками.”
Він точно воював “З ОСМАНАМИ”?)))