В одній із кімнат Дому-музею Соломії Крушельницької облюбувала собі тихе і скромне місце така ж тиха цитра із дев’ятнадцятого століття… Оселилася вона тут з перших днів роботи музею. О.. скільки здивованих очей вона бачила.. Як їй було прикро, що мало хто з відвідувачів музею впізнавав її… її – забуту сестру всім відомої гітари… так, так, саме гітари, бо обидві вони “доньки” античної “кіфари”.
Це слово (cithara) можна прочитати і як цітара, звідси – цитра, і як кітара, – а це вже ближче до гітари. Кіфара була інструментом грецького бога Аполлона, покровителя мистецтва і муз. Кіфара у стародавніх греків уособлювала Всесвіт, повторюючи своєю формою Небо і Землю. У Новому Заповіті кіфара згадується як інструмент, на якому гратимуть янголи – переможці над апокаліптичним звіром.
У XVI столітті цитра була другим за популярністю музичним інструментом після лютні. А своїм другим народженням у XVIII столітті вона зобов’язана двом майстрам, котрі майже одночасно, незалежно один від одного її удосконалили, – німець Симон і австрієць – Кіндл. На цей час припадає розквіт цитри, на якій із задоволенням грали і короновані особи, і прості люди.
У Галичині цитра широко побутувала у другій половині XIX ст. Негроміздка, доступна за ціною, вона часто використовувалася замість дорогого фортепіано в середовищі української інтелігенції. Серед виконавців-любителів гри на цьому інструменті були й справжні віртуози – Євген Купчинський, Микола Кумановський, Зеновій Кирилович, Дмитро Андрейко. Добрим цитристом був письменник Юрій Федькович. Популярність цитри зумовила появу численних творів для неї. Здебільшого, це були обробки народних пісень у формі варіацій, сюїт, віночків або ж просто гармонізацій мелодій народних пісень. У Дев’ятий випуск відомого львівського нотного видавництва “Бібліотека музикальна” увійшли два віночки з “русько-українських” народних пісень для однієї і двох цитр Миколи Кумановського. Зустрічаються п’єси для цитри і в композиторській спадщині Ісидора Воробкевича, Дениса Січинського, Василя Безкоровайного.
Перша світова війна, деякою мірою, вирішила долю цитри на західноукраїнських землях. Українські Січові стрільці, серед яких було багато талановитих поетів і музикантів, активно творили пісні і в воєнний час, все частіше використовуючи для супроводу гітару – невибагливу щодо умов виконання (нагадаємо, цитристу потрібен був стіл і стілець). І так, поступово з 30х років ХХ ст. цитра щораз рідше звучала на концертній естраді, але в домашньому музикуванні залишалася популярною ще до 50-х років минулого століття, зрештою, таки не витримала конкуренції ані з гітарою, ані з фортепіано… Окрім цього, за свідченням багатьох сучасників, радянські ідеологи сприймали цитру як “націоналістичний” інструмент, оскільки в їхньому розуміння, цитра належала до типових атрибутів домашнього побуту передової, національно свідомої частини української інтелігенції та священицьких родин, а значить, була приречена на повне забуття.
І хоча сьогодні у деяких галицьких родинах залишилися цитри, на них вже давно ніхто не грає… зберігаються численні нотні видання, яких вже давно ніхто не гортає… Одна з таких мовчазних цитр експонується і в нашому музеї. Напевно, вона згадує своє славне концертне минуле і з заздрістю слухає історії про сучасне концертне життя цитри в Німеччині й Австрії.
Роксоляна ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела:
- Загайкевич Марія. Музичне життя Західної України другої половини ХІХ ст. К., 1960.
- http://www.akolada.org.ua/index.php?dep=&page=bibl/statti/cytravkonteksti
