У четвер, 21 серпня, Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові (просп. Свободи, 20) став епіцентром культурної події — відкриття виставки «Цвіт Папороті». Цей масштабний проєкт присвячений творчості видатного українського сценографа та художника ХХ століття — Євгена Лисика.
Урочисте відкриття супроводжувалося музичною прелюдією: артисти Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької виконали фрагмент із сучасної версії опери Євгена Станковича «Цвіт Папороті». Цей виступ не був випадковим, адже він символізував головну інтригу виставки: оригінальне сценографічне оформлення, яке Лисик створив для прем’єри у радянські часи, так і не побачило сцени. Постановка була заборонена цензурою.
Візіонерство, що випередило час
Євген Лисик був не просто сценографом, що оформляв вистави, а митцем, який створював цілісні художні світи. Його ескізи до «Цвіту Папороті» — це не просто ілюстрації, а метафізичні полотна, де переплітаються народна міфологія, християнська символіка та космічні образи. Відвідувачі, що заходять до зали, одразу занурюються у простір, де фантазія художника перетворює сцену на візуальну симфонію. Тут світло і тінь, кольори та силуети стають частиною глибокої філософської драми.
Лисик мислив масштабами, що виходили за межі театру. Його «Цвіт Папороті» — це не лише декорації до музичного твору, а символ пошуку національної ідентичності. У центрі — ідея трансформації людини, прагнення віднайти «квітку істини» в темряві світу. Не дивно, що в радянську епоху таке мистецтво, з його національними мотивами та метафізичною силою, вважалося «небезпечним».
Відновлення пам’яті через мистецтво
Музейна експозиція представляє ескізи до забороненої постановки, вибрані графічні аркуші та рідкісні сімейні фотографії. Особливу увагу привертають великоформатні живописні полотна, в яких відчувається монументальне мислення Лисика. Він майстерно поєднував барокову пишність із філософською глибиною, а драматизм — із поетичністю.
Графічні аркуші демонструють іншу грань його таланту: легкість лінії, вміння схопити мить і водночас зашифрувати багатозначні символи. Поруч із роботами розміщені світлини з родинного архіву, які додають людського виміру, нагадуючи, що за цими величними образами стояла жива людина зі своїми радощами та драмами.
Актуальність спадщини в сучасності
Виставка «Цвіт Папороті» — це не лише вшанування пам’яті художника, а й діалог із сучасністю. Сьогодні, коли українське мистецтво знову стало частиною боротьби за культурну ідентичність, спадщина Лисика звучить особливо актуально. Його мрія про сценічний простір, що об’єднує міф, історію та сучасність, перегукується з прагненнями нинішніх митців віднайти власний шлях у глобальному світі.
Сама подія відкриття, підсилена живим виконанням опери, створила ефект синтезу, де музика та візуальні образи злилися воєдино. Це дозволило глядачам відчути ту магію, яку колись намагалися приховати від публіки
«Цвіт Папороті» — це не просто ретроспектива. Це акт відновлення справедливості та повернення забутого шедевра в український культурний простір. Євген Лисик постає перед нами не лише як сценограф, а як філософ і візіонер, який мовою символів говорив про долю людини та народу.
Оглянути експозицію в Національному музеї імені Андрея Шептицького можна до 24 вересня. Це унікальна можливість зануритися в мистецький світ Лисика та доторкнутися до легендарної мрії — «Цвіту Папороті», яка колись була заборонена, а тепер оживає з новою силою.
Денис ГУГНИН
театрознавець, викладач
