Завдяки фотографії ми можемо поринути в далекі краї, дивні місця, нечувані простори, але це ніщо, у порівнянні з подорожжю у часі. Фото минулого, а особливо минулого нашого рідного міста, зачаровують своєю унікальністю, невимушеністю та справжністю. Вони відкривають нам незвіданий світ, який ми вже не зможемо відвідати й побачити на власні очі. Колорит епохи минулого століття вже є для нас незбагненною загадкою, але, завдяки львівським фотохудожникам кінця ХІХ – поч. ХХ ст., ми можемо думками та нашою уявою перенестися туди, де тільки розпочиналося будівництво нашого прекрасного міста, де бути джентльменом та леді – це норма етикету, де природа жива та недоторканна.
Юзеф Едер
Юзефа Едера (1831-1903) по праву вважають батьком Львівської фотографії, а його фотознімки відомі у Львові та далеко за його межами. Хоч Ю. Едер є вчителем усіх наступних поколінь фотографів, але, на жаль, відомостей про нього самого залишилося досить мало. Крім того, як би це іронічно та прикро не звучало, але навіть нема портрета цього відомого фотохудожника, який, у свій час, керував фотоательє у самому центрі Львова, а також мав філії в інших містах.
Спеціалізувався Юзеф Едер на пейзажній та панорамній зйомці Львова, його околиць, храмів, будівель, а також на портретній фотографії. Саме його фото вважаються найстарішими знімками нашого міста. Брав участь у багатьох виставках, неодноразово був призером, як у рідному місті Лева (1877 р.), так і за кордоном (Відень – 1873 р., 1878 р.). Також творив і працював у Станіславі (Івано-Франківськ), а свої знання та навички передав своїм учням та сину Владиславу Едеру.
Едвард Тшемеський та сім’я Губерів
Ім’я Едварда Тшемського (1843-1905), як і його вчителя Юзефа Едера, вважали візитною карточкою міста Лева. Сам фотомитець керував фотоательє у Львові з 1868 року. Був призером фотовиставок у Лондоні, Відні та Львові. Фотографував вулиці міста, які, з часом, були використані для перших ілюстрованих поштівок, проте його вважають автором найкращих портретів. З 1887 року працював разом із донькою Зофією, яка продовжила батькове ремесло.
Зофію та її чоловіка Рудольфа Губера визнали одним із найкращих подружжь фотомайстрів Львова за всю історію міста. Обоє були членами Львівського фотографічного товариства, брали участь у різноманітних виставках та конкурсах у Львові, Відні, Берліні, Мюнхені, отримуючи дипломи, відзнаки та нагороди.
Марек Мюнц
Марек Мюнц (1872-1937) – фотограф документальної фотографії міжвоєнного періоду. Навчався фотографії в Юзефа Едера, після чого, ставши самостійним фотографом, відкрив приватне рекламно-фотографічне агенство. Співпрацював із великою кількістю періодичних видань, а також, був першим Львівським оператором, який знімав документальні сюжети для хронік. Одним із найбільш відомих був сюжет про “Відкриття пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові”. На жаль, до нашого часу не дійшла жодна із робіт Марека Мюнца в якості відеооператора, проте фотоспадщина багата на краєвиди Львова.
Адам Ленкевич
Фотографії пам’яток архітектури старого Львова, авторства Адама Ленкевича (1880-1941), вражають своєю точністю та строгістю. Фото, на яких майже нема людей, наповненні красою і довершеністю. Те відчуття, коли будівлі можуть “розказати” історію, яскраво представлене в фототворчості учня Юзефа Едера. До сьогоднішнього часу, безліч виставок прикрашають фотографії цього митця.
Сам Адам Ленкевич був головою Львівського фотографічного товариства, до якого входили, в той час, безліч видатних фотомитців. Крім фотографії, захоплювався автомобілями, туризмом та подорожами, завдяки чому публікації про Львів, гірський туризм та гуцулів, були наповненні саме його фотознімками.
Францішек Рихновський
Францішек Рихновський (1850-1929) поправу вважається одним із найкращих фотоаматорів кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Хоч за спеціальністю Ф. Рихновський і був інженер-механіком та винахідником, проте фотографія захоплювала його з самого дитинства. У творчості фотографа є безліч фото, які демонструють період найбільшого піднесення та розквіту міста Львова, чим самим і викликають захоплення. Крім того, головними, дійовими особами фотографій є не лише будівлі та архітектура міста, а й люди, які є ключовим акцентом фотографій автора. Присутністю жителів міста на фото, які відверто позують перед камерою посеред вулиць Львова, в той час було незвично та не прийнято, але саме це характеризує Францішека Рихновського, як нестандартного фотографа.
Завдяки фотографіям з минулого, ми маємо безцінний скарб, завдяки якому наше покоління і наступні, не втрачатимуть своєї автентичності та свого коріння, адже, як говорить українська приказка: “Хто не знає свого минулого – той не вартий свого майбутнього.”
Ярина САВЧУК
